Тетяна Шишова на тлі бібліотеки у Чернігові. Фото: Tomasz Grzywaczewski
«Стерти націю»/«Wymazać narod» покажуть у багатьох країнах світу.
Кадри зруйнованого музею Сковороди, бібліотеки у Чернігові, університету у Харкові, обпаленої Менори у Дробицькому яру на Харківщині українці одразу ж ідентифікують. А тепер їх можуть побачити глядачі в усьому світі завдяки документальному фільму «Стерти націю»/ «Wymazać narod».
Цей фільм польський режисер і журналіст Томаш Ґживачевський зняв на замовлення Національного інституту культурної спадщини Польщі у межах діяльності Центру підтримки культури в Україні.
Презентували фільм у Національному музеї Голодомору-геноциду у рамках проєкту «Пропаганда, яка вбиває». Тут на конкретних прикладах будуть розвінчувати типові російські наративи та показувати їхні справжні завдання.
«Нації формуються на спільній культурі. І назва цього фільму польською мовою — „Wymazać narod“, дуже точно передає, що росія прагне, щоб ваша культура перестала існувати. Цього не можна допустити. Про знищення пам’яток треба говорити, показувати це світу. Оскільки Томаш Ґживачевський, який зараз як журналіст перебуває на Донбасі», — розповів під час презентації директор Польського Інституту у Києві Роберт Чижевський.
Журналіст Томаш Ґживачевський побував у Харкові, Чернігові, Іванкові, у селі Сковородинівці, Харківської області на Донеччині і поспілкувався із співробітниками музеїв, університетів, бібліотек.
Директорка Національному літературно-меморіального музею Григорія Сковороди Наталія Мицай показала журналісту, як виглядає зараз приміщення — обгорілі стіни.
«Наш музей зруйнований, але не знищений. Росіяни спеціально вдарили по цьому місцю, казали, що тут були військові, але їхня мета — стерти не просто нашу культуру, а й пам’ять про нашу культуру», — емоційно пояснює жінка.
У фільмі практично нема пояснень і коментарів від журналіста. Усе розповідають люди і фіксує камера. Як, наприклад, руїни бібліотеки Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва. Будинок пережив обстріли більшовиків у 1918—1919 роках, вцілів у Другу світову війну, але три бомби, які скинули з літака росіяни 11 березня 2022 року, стали фатальними. Красива історична будівля, яку називали будинком Тарновського, дуже пошкоджена.
Тетяна Шишова працювала у цій бібліотеці, після страшних руйнувань власноруч витягувала вцілілі книги з завалів. Дівчина розповідає, що бібліотеці «пощастило», бо коли провалився дах, то його стримали стелажі і завдяки цьому вдалося врятувати багато видань. Тетяна теж наголошує, що у книгозбірні не було військових — це не військова ціль. Але для росіян це не перепона. Вони просто влаштовували терор.
У фільмі багато страшних кадрів, від яких болить серце — зруйновані будинки і церкви, але, мабуть, найбільш приголомшливими є слова цієї молодої дівчини із Чернігова про те, що через декілька днів після розбору завалів книг, їй довелося збирати рештки тіла свого батька. Він був серед тих мирних чернігівців, які пішли купувати хліб і росіяни їх розстріляли з артилерії. Було десятки поранених і 14 загиблих, серед яких і її тато.
Нещодавно, після того, як фільм уже був відзнятий і змонтований, Томаш Ґживачевський побував у Чернігові і зустрівся із Тетяною, вона сподівається, що журналіст створить ще один фільм на цей раз про відродження України. І в цьому фільмі дівчина вже буде усміхатися.
Фільм перекладуть шістьма мовами. У титрах зазначено, що за рік російсько-української війни лише за офіційними даними зафіксовано понад 1100 фактів знищення російськими військовими української культурної спадщини. Це музеї, театри, археологічні пам’ятки, культові споруди, навчальні заклади. Кількість зруйнованих об’єктів зростає з кожним днем, а ситуація на окупованих територіях і в населених пунктах, де тривають інтенсивні бої, невідома. Крім цього, окупанти вивозять музейні колекції, що є порушенням всіх норм міжнародного права.
Польща увесь цей час дуже допомагає Україні. Зокрема і закладам культури. Надає, як фінансову, так і матеріальну допомогу. Зокрема чимало пам’ятників у Харкові «ховали» від осколків завдяки мішкам, які передали польські друзі.
І, до речі, у Польщі знайшло прихисток 1, 2 мільйони українців. Медична допомога, освіта, фінансова підтримка і щирі серця поляків у цей час із Україною.
Раніше про історичні паралелі та роботу зі збереження пам’яті про Геноцид розповіла «Вечірньому Києву» в.о генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua