У квітні минулого року 20-річна Марія Купчинська виїхала з Маріуполя у вогні. З приходом росіян це місто більше не мало нічого спільного з її рідним «Маріком». Замість запаху моря — запах гарі, замість гучних розмов перехожих та вуличних пісень — постріли гармат, від яких закладає вуха.
Другий дім дівчина знайшла у Києві. Тут останні місяці Марія з позивним «Токіо» у Патронатній службі «Янголи Азову» опікується понад сотнею поранених бійців. Дівчина робить все можливе, щоби бійці легендарної бригади якомога швидше одужували після важких боїв на фронті.
Журналістка видання «Вечірній Київ» поспілкувалась з Марією та дізналась про її довоєнне життя, особливості роботи та про те, що робити, щоби світ не забував про Азов.
БАНДА ДОБРА У МИРНОМУ «МАРІКУ» ТА ДОПОМОГА АЗОВЦЯМ У ПЕРШІ ДНІ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ
До загострення війни, у відносно мирному житті, Марія з рідною сестрою заснувала благодійну організацію «Банда добра». Її фокус був направлений на допомогу дітям з інтернату. Йдеться про речі, іграшки та смаколики. Також час від часу вони навідувались до пансіонату літніх людей, куди так само привозили речі та продукти.
Паралельно з волонтерством Марія працювала та навчалась на архітектора. А як російська-українська війна загострилась, тендітна дівчина почала допомагати азовцям.
«Мій друг Давід «Хімік» запропонував мені допомагати хлопцям на позиціях. Він давав мені гроші, а я мала на них купувати речі, продукти та медикаменти.
До бійців ТрО та Азову їздила машиною. Хутко вибігала з пакетами та казала: «Це вам від «Хіміка!». І вирушила на інші позиції, — пригадує співрозмовниця.
Марія Купчинська. Фото: Борис Корпусенко
На питання, чи було Марії страшно пересуватись містом, передаючи військовим пакети допомоги — хитає головою. Дівчина каже, що хотіла бути схожою на тих, кого знала та з ким дружила. А ті слабкими не були.
«Наприклад, моєму другу «Гряну» (захисник Маріуполя Олександр Гряник, який загинув під час оборони заводу «Азовсталь». Відомий відеопрощанням з батьками, відправляючись на війну, — ред.) не було страшно летіти вертольотом до Маріуполя, щоб пробратись до «Азовсталі» і доставити нашим Starlink.
Так само не боявся й парамедик «Хасан», з яким я дружу. На тому ж заводі він днями й ночами рятував життя воїнів. А потім пережив російський полон. Знаючи їх, мені було б соромно сидіти склавши руки чи боятись чогось», — говорить вона.
Проте після того, як поруч з її будинком прилетіла міна, дівчина з рідними зрозуміла, що залишатись у місті більше не можна. І це рішення було максимально правильним, оскільки зараз цього будинку немає. Рашисти перетворили його на суцільні руїни.
Сьогодні Марія живе у Києві. Після переїзду дівчина не переставала думати про друзів-азовців. Їй хотілось й надалі бути корисною для них. Відтак, вона вирішила долучилась до Патронатної служби «Янголи Азову».
КОЛИ АЗОВЕЦЬ СТАЄ «300» — ВІН НІ ПРО ЩО НЕ ПЕРЕЙМАЄТЬСЯ. ЗА НЬОГО ВСЕ РОБИМО МИ
Патронатна служба «Янголи Азову» — це єдина тилова служба в Україні, яка створена, щоб опікуватись пораненими, полоненими та полеглими захисниками та їхніми родинами. Унікальний проєкт, який зародився у 2014 році, по сьогодні невпинно розвивається і розширюється.
У команді Патронатної служби близько 30-ти працівників, які займаються різними напрямками допомоги. Одні допомагають пораненим, інші — займаються питанням обміну полонених та їхньою реабілітацією. Хтось працює над процедурою упізнавання та поховання полеглих бійців, а хтось — опікуються родинами поранених і полонених бійців Азову.
У обовʼязки Марії та її чотирьох колег входить супроводжувати поранених бійців від моменту отримання травми до повного відновлення й виписки з медичного закладу.
«Коли боєць Азову стає „300“ — гроші з власної кишені він не витрачає і ні через що не переймається. Усе лікування бере на себе Патронатна служба полку — починаючи зі спонжів, і закінчивши операцією», — пояснює дівчина.
До загострення війни Патронатна служба «Янголи Азову» ніколи не стикалася з такою кількістю вбитих, поранених бійців. Однак вона гідно прийняла цей виклик. Якщо раніше куратори опікувались кількома десятками травмованих військових, то сьогодні в кожного — понад сотня бійців.
Марія опікується пораненими азовцями, бійцями 3-ої окремої штурмової бригади. Усі вони знаходяться на реабілітації в різних містах України. При необхідності дівчина їздить в інші міста, аби провідати підопічних чи розв’язати певні питання щодо реабілітації.
Зі своїми військовими Марія на звʼязку 24/7. Будь-яке їхнє прохання чи допомога — і вона поруч. Власне, цим і відрізняється Патронатна служба Азову від усіх підрозділів ЗСУ. «Янголи Азову» повністю занурюються у все, що стосується незламної бригади в тилу.
«Після бою військові мають різні ступені травми. Часто їхній діагноз контузія чи ампутація. Попри те, що багато часу я працюю з документами — оформлюю все необхідне для них — все ж таки у більшості моя робота про підтримку. Бути поруч, якщо його близькі в іншому місті; вислухати та піклуватись, як про рідного брата.
Як бачу миттєву розгубленість, наприклад, через ампутацію, кажу: «Братику, поставлять протез і ще станцюєш вальс зі своєю коханою!», — розповідає дівчина.
«НАЗВУ ДОНЬКУ НА ЧЕСТЬ ТЕБЕ!»
За словами Марії, займатись відновленням бійців неважко: захисники Азову сильні духом та, скоріш, самі беруться підбадьорювати дівчину.
Співрозмовниця переконує, що від роботи вона не втомлюється. Або ж іноді просто не звертає на неї увагу. Щоранку дівчина прокидається з думками про хлопців у полоні, на «нулі», у лікарнях і про тих, чиє життя вже не врятує ні один лікар.
«Відповідно ти не можеш опустити руки та, сидячи в Києві, говорити: я втомилась. Ми абсолютно нічого не знаємо про втому», — переконує Марія.
Невтомну роботу дівчини цінують як у колективі, так і її бійці. Один навіть, хотів назвати на її честь дитину.
«Коли його дружина була при надії, і в перші тижні вони ще не знали стать дитини — сказав: „Якщо буде дівчинка — назву Марією на честь тебе!“. Але в нього народився хлопчик», — сміється вона.
ТАТУ ЗІ СЛОВАМИ ДРУЗІВ ТА БОРОТЬБА ЗА ПОЛОНЕНИХ
На тілі «Токіо» з пів сотні татуювань. Двадцять з них зʼявились тільки за останній рік. Тут і малюнки, і фрази, які Марія закарбувала.
«Це — контур кордону України, який ниткою зшивають через війну. Тут — слова „Гряна“: „Я верю в чудо, но не жду счастливого конца“. Його цитату набила, аби він завжди був зі мною… А це — Маріуполь!», — бігає пальцями по тілу дівчина.
Є й татуювання, присвячені її найкращому другові, який перебуває в російському полоні. І його ж годинник на її запʼясті. Щоби добитися визволення з полону, Марія долучається до акцій, які організовує Асоціацією родин захисників Азовсталі.
«Нас часто запитують: «Чому ви кричите лише про Азов?». Тут важливо розуміти, що ми боремось за кожного полоненого та депортованого українця. Але як нам не кричати, якщо ворог зумисно гальмує повернення азовців? Як нам донести світові, що до Азову найгірше ставлення в полоні?
Саме тому ми виходимо на акції, влаштовуємо спортивні заходи з привʼязкою до полку. Ми не зупиняємось говорити про них, не зупиняємось боротись за них», — додає вона.
Як відомо, понад 700 азовців більше, аніж рік все ще знаходяться у російському полоні. Щоби вкотре привернути увагу світу до полонених українських Героїв та домогтись допомоги в обміні міжнародних організацій, Асоціація родин захисників Азовсталі разом зі свідомими громадянами України влаштовують мітинги та акції.
До прикладу, на 40 днів після того, як росія цинічно влаштувала теракт в окупованому селі Оленівка та жорстоко вбила щонайменше 53 українських військовополонених, люди збирались на Софійській площі.
А днями на цій же площі відкрили меморіал звʼязаних рук полонених оборонців «Азовсталі». Рідні наголосили, що інсталяція стоятиме там доти, доки останній захисник Азовсталі не повернеться додому.
***
Патронатній службі «Янголи Азову» можна фінансово допомогти на ліки пораненим, на підтримку родинам загиблих Героїв та їхнє гідне поховання. Також кожен донат — це подяка азовцям за їхню боротьбу, тривалістю у девʼять років. Зробити це можна на банку Патронатної служби «Янголи Азову» за посиланням.
Якщо ви бажаєте фінансово підтримати полк, який бере участь у війні — переказуйте гроші за цим посиланням.
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
