Юлія Кубай родом з Волині, але вже 13 років живе у Києві. Фото надане Юлією
Більш детально про вплив сучасних реалій на творчу діяльність розповідає авторка книг «Душа» та «Ідеальність», двічі лауреатка «Коронації слова», письменниця Юлія Кубай.
Вона довгий час писала і публікувала твори винятково в інтернеті під псевдонімом, доки одного дня не почула від матері: «Слухай, чому ти пишеш в шухляду? Візьми і видай нарешті свої книги».
Так у свій вийшла її перша історія «Душа», яка одразу отримала ІІ премію конкурсу Коронація слова 2016 у номінації «романи». А згодом друга її книга — «Ідеальність» — отримала відзнаку «Вибір видавництва „Клуб сімейного дозвілля“», Коронація слова 2020.
Юлії Кубай — 29. Вона родом із міста Ковель, що на Волині. З 2010-го мешкає в Києві. Деякий час працювала дизайнером-верстальником, а зараз продовжує займатися дизайнерською діяльністю і пише книги. У вільний час встигає навіть малювати акрилом та олійними фарбами пейзажі.
Окрім цього, Юлія ділиться порадами з письма у своєму телеграм-каналі «Комірчина письменника», де вже понад 5 000 підписників. А також у блозі в інстаграмі, де аудиторія понад 20 000.
Також вона разом з авторкою антиутопії «Проєкт Лабіринт», лауреаткою «Коронації слова» у номінації «Вибір видавця», письменницею Оленою Кузьміною веде подкаст «Пішли писати», в якому розповідає про власний досвід, дає практичні поради та допомагає майбутнім авторам почати писати.
Сьогодні «Вечірній Київ» поцікавився, як війна вплинула на життя письменниці, що для неї воєнна література, та завдяки чому авторці вдається не припиняти створювати нові сюжети.
«У мене є правило: я повинна писати кожен день, не залежно від настрою, стану чи ракетних обстрілів»
— Юлю, ви ведете подкаст. Нещодавно відбувся живий запис, на який запросили охочих. Чи проходили раніше зустрічі з читачами і, якщо так, то як саме?
— Так, раніше відбувалися такі зустрічі. Коли ми тільки запускали подкаст, запрошували усіх охочих взяти участь. Також, часто зустрічалася із читачами на презентації власної книги, ще у ті, відносно мирні часи. У такому форматі як зараз — це було вперше. Доволі неймовірний досвід, який хочеться розвивати та поширювати.
— Як вплинула війна на офлайн-комунікацію з читачами та партнерами? Наприклад, Оленою Кузьміною, з якою ви ведете подкаст.
— Фактично, війна припинила офлайн-комунікацію із читачами. Складно стало підібрати місце, яке б мало всі необхідні вимоги. З Оленою ми постійно проводили записи у мене вдома, але через постійні обстріли критичної інфраструктури і вимкнення світла — нам довелося призупинити на певний час записи. Це були темні і важкі часи, але ми знали, що при першій же нагоді зберемося разом і запишемо.
Найяскравіший приклад був, коли ми зібралися і не по графіку вимкнули світло, довелося записувати у суцільній темноті і лише мікрофон світився червоним світлом. Романтично і тривожно.
— Зараз ситуація в країні значно погіршилась, порівнюючи з піком коронавірусу. Книги не є речами першої потреби, тож багато авторів не наважуються звертатись до видавництв в такий час. Як ви пристосовуєтеся до навколишніх подій? Що б порадили початківцям?
— Хочу зазначити, що наші видавництва — титани. Під обстрілами вони вивозили книги, а при першій можливості — продовжили працювати над виданням та купівлею прав на нові.
Я б не сказала, що книга зараз поступилася сильно своїм місцем, помітила, що люди, які читали до цих подій, продовжують купляти літературу попри все. Хоча, можливо, вже не так активно, як це було до повномасштабного вторгнення. Я б порадила авторам не опускати руки та «стукати» у видавництва, подавати свої роботи.
Як показує нинішня ситуація на ринку: українські автори продовжують видавати свої книги — Макс Кідрук запустив власне видавництво, Ірина Грабовська видала нову книгу, зараз планується ще низка інших українських новинок. Тому не потрібно боятися, а треба рухатися вперед.
Щодо себе, я заряджена енергією закінчити власні книги та податися у видавництва. Хочу підтримувати авторів та продовжувати робити подкасти частіше в офлайн режимі з новими людьми із сфери видавництва, які будуть показувати молодим авторам, що видаватися зараз — можна.
— Також варто звернути увагу на загострення мовного питання. Ви завжди писали українською чи пробувати працювати й з іншими мовами? Можливо, задумувались над перекладом своїх книг?
— Я писала постійно українською мовою. Були проби пера, щоб попрактикуватися в російській мові, бо коли я тільки починала, то мені всі роздавали поради: «ти повинна спробувати видатися в Росії, це шлях до популярності і збагачення». Та російська мова — це не моє, та й все противилося в душі. І мої спроби дуже швидко припинилися, продовжувала вдосконалювати свою українську мову саме в сфері письменництва. А потім відбулася анексія територій України і я остаточно поставила на цьому крапку.
Також намагалася перекладати на англійську мову і виявилося, що мені простіше писати на ній з нуля. У планах спробувати себе в міжнародних конкурсах — вже із англомовними текстами.
— Колись ви навіть не очікували, що зможете потримати свої твори в руках, але зараз маєте дві видані історії. Підіймаючи планку, ви коли-небудь задумувались про екранізацію?
— Постійно! Я дуже амбітна людина і у мене планка росте з кожним новим досягненням. Колись я прочитала пораду для письменників: «ви повинні писати так, щоб вашу книгу було легко екранізувати». І ось після цих слів моє бажання побачити свою книгу на екрані кінотеатрів чи на стрімінгових сервісах — зросло в декілька разів. Тому так, я хочу екранізувати свої твори.
Дві книги Юлії Кубай
Нотатки авторки
— Ви продовжуєте вести блоги в телеграмі та інстаграмі, а також подкаст. Чого варто очікувати читачам найближчим часом? Що можете сказати про створення нових книг?
— Запуск ютуб каналу. Він давно в планах і я хочу бути тим, хто поширює український контент. Єдине, я перфекціоніст, тому хочу чудову картинку і зараз працюю над технічним устаткуванням для всього.
Суть каналу буде в показі внутрішньої кухні письменників, процесу створення книги, які проблеми виникають під час написання рукопису, а також, як проходить комунікація із видавництвом. Хочеться донести людям, що це також важка робота, але своїм прикладом дати їм натхнення та мотивацію. Я обожнюю, коли люди втілюють свої мрії і мені б хотілося ним в цьому допомогти.
Щодо книг, я зараз працюю над дитячою книгою, яку вже давно планувала написати, але смерть найближчої подруги змотивувала мене взятися за неї і присвятити свою роботу її донечці. Також, працюю над науково-фантастично книгою і завершую редагування над ще однією книгою, яка пролежала два роки у шухляді. Роботи попереду багато, але я впевнена, що зможу все довести до фініша.
— Як ви справляєтеся зі станом, коли не хочеться нічого писати? Чи є у вас такі періоди?
— Скоріше, у мене бувають стани: хочу писати, але не маю коли. Бо введення блогу і ще й постійна робота на 9-годинний робочий день, забирає багато часу, тому на книги його залишається мало. Однак у мене є правило: я повинна писати кожен день, не залежно від настрою, стану чи ракетних обстрілів. Письменництво — це моє життя, це те, що дозволяє мені жити наповну і відчувати себе цілою.
Якщо навіть таке трапляється, що я не маю можливості писати — я думаю над книгами. У перші дні війни у мене в тривожному рюкзаку лежали зошити з усіма записами та ручка. Пам’ятаю, як у ніч штурму Києва, лежала в холодній ванній (бо вже не хотіла спускатися в підвал) і шкрябала ручкою під світло ліхтарика у зошиті, занотовувала щось по своїм книгам, а за вікном — лунали постріли.
— Тема війни для української літератури буде визначальною ще багато десятиліть. Чи погоджуєтеся?
— Звичайно, це буде боліти нам довго, і це залишиться в нашій пам’яті до самої смерті. Тема війни торкнеться не тільки книг, але й всього мистецтва. Вже зараз пишуть багато книг про цей визначний час, а скільки ще буде після…
Колись у школі ми думали: чому вся наша література така сумна, похмура і зі стражданнями. Тепер ми знаємо відповідь. Ці події хочеться закарбувати і передати наступному поколінню, щоб вони теж знали і пам’ятали те, що ніколи неможливо забути.
По собі знаю, що багато того, що пережила я вписую в свої сюжети, але більше як емоції та переживання. І тепер на багато запитань своїх героїв я можу дати відповіді.
«Мої цілі: перше — бути щасливою; друге — проводити більше часу із рідними»
— На завершення, чи є у вас щось особливе, на чому ви б хотіли зосередитися в цьому році?
— Кожного першого січня я складаю список, чого я хочу досягнути впродовж року. І перші два рядки у мене займає наступне: перше — бути щасливою; друге — проводити більше часу із рідними. Коли я знаю, що з рідними все гаразд, і сама відчуваю себе щасливою — то все інше досягається швидко.
Планую також організувати дуже багато різних заходів для письменників, кошти звідки підуть на допомогу ЗСУ. І більше допомагати армії, робити кроки до перемоги і нарешті вдихнути вільне повітря.
Розмовляла Аїда ХОМА, для «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
