Згадки про безумців можна зустріти в композиціях великої кількості колективів. Однак, певні рок-виконавці заходили значно далі та організовували першоквітневі витівки, що мали найбільш дивовижні наслідки. Зокрема, серед подібних музикантів-жартівників слід відзначити Джона Леннона, котрий, як відомо, відрізнявся особливо витонченим почуттям гумору.
Пильний слухач, ввімкнувши альбом Джона «Mind Games» 1973 року, зауважить наприкінці першої сторони платівки декілька додаткових мовчазних секунд, які тягнуться довше, ніж задумано для поділу треків. Дехто скаже, що це лише закінчення попередньої пісні «Bring On the Lucie (Freda Peeple)», котра поступово затихає. Але ж ні! Ці чотири секунди тиші вирізнено як окрему мелодію та навіть зазначено на обкладинці альбому як «Nutopian International Anthem» — «Міжнародний гімн Нутопії».
Що ж це за таємничий беззвучний гімн? І до чого тут якась Нутопія?
Аби відповісти, перенесемося за пів року до виходу «Mind Games». 1 квітня 1973 року Джон Леннон та Йоко Оно здійснили черговий, характерний для них перформанс — заснували уявну віртуальну державу під назвою Нутопія. Наступного дня вони сповістили про це світ на прес-зустрічі в Нью-Йорку, зачитавши підписану напередодні (а потім вкладену до конверту альбому разом із текстами пісень) декларацію про створення нової країни.
«Ми проголошуємо про появу концептуальної держави Нутопії. Громадянство держави можна отримати, заявивши про своє розуміння Нутопії. В Нутопії немає землі, немає рубежів, немає паспортів є лише люди. Нутопія не має жодних законів, окрім космічних. Усі люди, які проживають в Нутопії, є представниками держави. Як два представники Нутопії ми просимо дипломатичної недоторканності та визнання в Організації Об'єднаних Націй нашої держави та її народу».
Назва держави постала внаслідок поєднання двох слів: «new» (новий) та «utopia» (утопія). Отже, Нутопія стала живим вираженням уявлень Леннона про ідеальний суспільний лад, так виразно описаного ним двома роками раніше в пісні «Imagine», — держави, в котрій відсутні релігія, уряд та власна територія; де кожен бажаючий може як безперешкодно отримати її громадянство, так і відмовитися від нього.
Щоправда, на той час єдиними новоутопійцями були самі Джон і Йоко, однак за усіма іншими ознаками Нутопію можливо було схарактеризувати як цілком звичайну мікродержаву.
Стяг держави складався лише з одного кольору — білого, за аналогією з обкладинкою «Білого альбому» Бітлз, що символізував свободу. Одначе журналісти угледіли в цьому символ капітуляції, на що Леннон, розмахуючи на конференції білою тканиною, відповів їм так: «Ми здаємося світові та любові».
Була в Нутопії й власна печатка. На ній Джон намалював тюленя, що тримав на носі кулю з символами інь і ян, що можливо пояснити хитромудрою грою слів (англійське «seal» позначає як «печатка», так і «тюлень»), або ж відсиланням до ще одного ластоногого, яким колись Леннон оголосив себе в пісні «Я — Морж».
Гімн держави ви вже чули. Ним стала найбільш мінімалістична та найсвоєрідніша композиція всіх часів, записана для альбому «Mind Games» влітку 1973 року.
На довершення всього, подружжя Леннонів відкрило посольство Нутопії, розташоване в їхній нью-йоркській квартирі в будинку Дакота. Щоправда, відповідну табличку прикріпили не біля центрального, а біля заднього, кухонного входу до апартаментів, що, однак, не заважало усім охочим відшукати посольство.
Ось такий кумедний першоквітневий розіграш. Чи, ймовірно, Джон Леннон зовсім не жартував?
Перебравшись до США наприкінці 1971 року та маючи, з точки зору американської влади, сумнівну репутацію політичного активіста, Леннон тривалий час не міг отримати право на постійне проживання в країні.
Так, за тиждень до прес-конференції, на якій була представлена Нутопія, музиканту вручили наказ про депортацію. Тому створення вигаданої держави, в якій Джон був би послом з дипломатичною недоторканністю, стало єдиним, хоча й досить наївним, способом зупинити цю імміграційну тяганину та водночас висміяти дії уряду Америки.
Саме це пояснює, чому Нутопія проіснувала лише 3 роки.
Після того, як Джон Леннон отримав грін-карту в 1976 році, нагальна потреба у Нутопії як засіб тиску на владу США зникла. Увага до неї з боку Леннона та медіа природним чином згасла.
Поділитися