Студенту історичного факультету Національного педагогічного університету імені Драгоманова Роману Красюку всього 21 рік. Але він вже побував на війні і був пораненим.
Зараз хлопець проходить лікування у Києві, займається волонтерством і каже, що можливо повернеться на фронт. Але добровольцем, оскільки через тяжке поранення він отримав інвалідність і його «списали».
Про це та інше ветеран розповів в інтерв’ю «Вечірньому Києву».
Роман Красюк з бойовими побратимами
ВІЙНА ЗАСТАЛА НА ДОНЕЧЧИНІ
— Романе, розкажіть, як потрапили до Збройних Сил.
— Навчався в університеті, все було добре. Але хотілося не тільки навчатися, а і працювати, щоб заробляти гроші. Було два шляхи — або відшукати роботу, або піти до війська за контрактом.
Я обрав другий варіант, оскільки в армію хотів піти давно. У 2020 році (тоді мені було 19 років) перевівся на заочне відділення й підписав контракт на військову службу.
Потрапив служити у Житомир. Постійно проходили на полігонах навчання, служив у 13 окремому десантно-штурмовому батальйоні.
Одного разу командир запитав: хто хоче бути бойовим медиком? Я відразу зацікавився цією пропозицією. Мене відправили на навчання у школу військово-тактичної медицини, де успішно закінчив курс підготовки військових медиків.
На початку листопада 2021 року наш підрозділ перевели під Горлівку Донецької області. Виїхали в Операцію об’єднаних сил на виконання бойових задач.
— То війна вас застала на Донеччині?
— Так. Там я зустрів і Новий рік, і війну. У ніч на 24 лютого якраз був на посту. Розпочався занадто, як тоді здалося, інтенсивний обстріл та «стрілкотня» з сусідніх позицій, що було рідкістю в попередні ночі. Потім прочитали новини і зрозуміли, що розпочалося повномасштабне вторгнення.
До березня на нашій ділянці фронту було спокійно, наступів не спостерігалося. Потім командир наказав усім приготувати речі на 3 дні й вирушати в дорогу. Куди — ніхто не знав.
У березні 2022-го штурмували Кам’янку під Ізюмом, потім вели активні бойові дії до липня. Потім стояли на трасі Ізюм-Слов’янськ аж до серпня в активній обороні, відбиваючи штурми.
Коли почався наступ на Ізюм, через Балаклею та Куп’янськ, ми тиснули з півдня. Одразу ж брали участь в операції по звільненню Лимана.
Підрозділ Романа брав участь у звільненні від ворога населених пунктів
Навчання бійців з тактичної медицини
БОЙОВИЙ МЕДИК ПЕРЕДУСІМ — СТРІЛЕЦЬ
— Яка була ваша задача, як бойового медика?
— Бойовий медик — це передусім стрілець, аж до того моменту, доки з’являються поранені. Тому воював разом з усіма, а коли на полі бою з’являлися «трьохсоті», то надавав їм першу медичну допомогу та виносив з «червоної» зони до зони найменшої небезпеки. Звідти їх вже доставляли до місця евакуації.
— Де отримали поранення?
— У боях під Лиманом. Поранення — тяжке, в результаті отримав інвалідність і мене «списали». Зараз проходжу лікування. На службу якщо і повернуся, то тільки добровольцем. Можливо, як підлікуюся, піду госпітальєром у добровольчий медичний батальйон.
ПІСЛЯ «СПИСАННЯ» СТАВ ВОЛОНТЕРОМ
— Чим займаєтеся зараз, окрім лікування?
— Беру участь у створенні у Києві «Мілітарі хабу». Це буде єдиний ветеранський центр, де колишні військові змогли б отримати увесь спектр послуг, зрозуміти, на що вони мають право і як краще цим правом скористатися.
Такий центр створює столична влада і проводить консультації з нами — ветеранами. Радий допомогти у цьому та інших питаннях, які виникають під час створення хабу. Це буде дуже потрібна для ветеранів установа, яка працюватиме за принципом єдиного вікна.
На жаль, для ветеранів ще існують бюрократичні проблеми з оформленням необхідних документів.
— Наприклад?
— Наприклад, у Пенсійному фонді отримати пільгу на оплату комунальних послуг важко з деяких дивних і простих з точки зору вирішення причин.
Так, треба зібрати велику теку паперів, прийти до них, і потім може виявитися, що в них або «зависне» система, або документи в ній не збережуться, або співробітник забуде їх відсканувати, тощо. Через це оформити за один раз не вийде і доведеться приходити ще і ще.
Мій товариш оформлював пільгу по УБД ще з часів АТО. Зараз він прийшов вже як інвалід, щоб змінити пільгу. В усьому списку документів необхідно змінити тільки посвідчення УБД на посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», решта документів лишається тією самою.
Однак Пенсійний фонд вимагає принести знову всю теку тих самих документів. Це — складно, особливо тим ветеранам, що втратили можливість ходити.
Або приходиш у податкову, щоб внести рахунки у державний реєстр волонтерів, аби вони не оподатковувалися. Але, як виявляється, у податковій не існує форми заяви, аби подати таку заявку. Це при тому, що волонтерство в Україні з початку війни набрало великих масштабів.
— Кому і як допомагаєте як волонтер?
— Допомагаю хлопцям зі своєї бригади та бійцям бригади, де служить мій товариш. Збираємо кошти на необхідне обладнання, ремонтуємо автомобілі, які приходять з фронту. Адже автомобілі «живуть» на фронті недовго — від двох тижнів до двох місяців. А буває і менше одного дня.
На фронт доставили волонтерську допомогу
ЯКОЇ ДОПОМОГИ ФРОНТ ПОТРЕБУЄ НАЙБІЛЬШЕ
— Волонтери та й окремі бійці часто збирають кошти на машини для фронту. Які автомобілі там потрібні найбільше?
— Найбільш популярні автомобілі на фронті — пікапи або джипи. І це не тільки тому, ці машини мають хорошу прохідність на будь-яких дорогах, а й тому, що в них великі багажники. Туди можна завантажити рюкзаки, запасні колеса, боєкомплект, їжу, техніку та інші необхідні на війні речі.
Якщо машина броньована, то це — велика перевага. Також дуже бажано, щоб авто працювало на дизелі. Тоді його можна заправляти разом з іншою військовою технікою.
— Чого на фронті зараз не вистачає найбільше?
— На фронті зараз не вистачає всього. Там все є «розхідником». Автомобіль це — «розхідник», тепловізор — «розхідник», апаратура радіозв’язку — «розхідник». Не кажучи вже про медичні «розхідники». Все просто «летить», тому потрібно багато і всього.
Наприклад, необхідно невідкладно накласти бійцю на руку турнікет. А знаходиться цей турнікет у його аптечці на самому дні. Коли йде бій, то треба діяти негайно. Отож не будеш акуратно виймати всі медикаменти з аптечки, діставати турнікет, а потім їх складати назад. Звичайно, все витрусив, щоб швидше допомогти пораненому.
Так, держава забезпечує військових, але у бойових умовах не вистачає буквально всього. Приміром, раз на три місяці видали «спальники». Але нерідко трапляється, що їх розриває вибухами та пострілами. А замінювати ніхто не буде. Через це хлопці часто витрачають свої гроші й купують все необхідне. Тому волонтерська допомога є дуже цінною.
Під час короткого відпочинку між боями
Надпис на плитоносці Романа
— І останнє запитання. Ви у 20 років потрапили на фронт. Чи не страшно було на війні?
— Страшно. Страх виснажує, але він необхідний, якщо вмієш ним користуватися. Людина, якій не страшно — спіймає свій осколок швидше, ніж той, у кого загострюються інстинкти на фоні страху, через що він стає більш обачнішим.
Але через страх можна впасти в паніку. Таке трапляється частіше з новоприбулими до підрозділу, це теж треба контролювати. Треба тримати тонку грань, тоді все вийде.
А ще у людей є така здатність, як адаптивність, тобто можливість адаптуватися до нових умов. Ще додає сил те, що боронимо свою країну і віримо, що переможемо.
Читайте також, «На війні біля священника бійці мають відчувати мир», — інтерв’ю з військовим капеланом.
Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
