Фестиваль, організований командою, KyivMusicFilm, називається Intro, що перекладається як «вступ» — символізує початок нового та невідомого.
«Це своєрідний імпульс, що підштовхує нас до змін: у собі, в оточуючих, у світі навколо, — зазначають організатори. — Це ризик, крок уперед, маніфест із небажанням бути, як усі. Саме це характеризує героїв наших фільмів — розпочавши рух уперед, вони надихають, мріють, змінюють себе та залишають по собі слід в історії».
В основі картин — історії людей, які не боялись чинити опір системі, протистояти суспільству, а часто — боротись із власними слабкостями, щоб рухатись вперед і створювати прекрасне.
До програми увійшло дев’ять стрічок, присвячених музичним колективам, жанрам та окремим культовим особистостям.
«Мобі док» (реж. Роб Ґордон Брелвер, США, 2021, 92 хв.)
Сюрреалістичний документальний автопортрет Мобі, в якому він розповідає заплутану історію свого життя та музичної кар’єри, яку він зумів перетворити на мистецтво. У фільмі музикант розповідає про свої дитячі травми та муки дорослішання, про темні сторони «зірковості», як він поборов своїх демонів і віднайшов сенс життя в активізмі й боротьбі за права тварин.
«Гельмут Ньютон: Лихий та незрівнянний» (реж. Ґеро фон Бем, Франція, 2021, 92 хв.)
До того, як стати відомим на весь світ фешн-фотографом, єврейський юнак Гельмут Ньютон, який захоплювався німецьким експресіонізмом і навіть роботами Лені Ріфеншталь, змушений був тікати від нацистів.
Його називали «королем кінку» та «35-міліметровим Маркізом де Садом», бо все своє життя він створював провокативні зображення жінок.
The Runner (реж. Бой Харшер, Німеччина, 2022, 45 хв.)
Експериментальний горор і водночас музичний фільм електронного дуету Boy Harsher, створений до виходу їхнього п’ятого альбому. У центрі сюжету — закривавлена жінка, яка тікає від різанини в мотельному номері. Сцени її втечі перериваються зйомками музичного кліпу Boy Harsher. «Те, що ти любиш найбільше, може перетворити тебе на монстра», — так музиканти пояснюють трек.
Інші, як-от я (реж. Маркус Вернер Гед, Ден Фокс, Великобританія, 2021, 82 хв)
Документальна стрічка про гурт Throbbing Gristle, який увійшов в історію як засновник абсолютно нового жанру електронної музики — індастріалу. До цього Дженезіс Пі-Оррідж та їхня подруга Козі Фанні Тутті ще у допанківські дні заснували вуличний театр COUM Transmissions з концептуальними перформансами про секс, порнографію та насильство. Контроверсійних митців-маргіналів недолюблювала поліція, а британська преса прозвала їх «руйнівниками цивілізації».
Італо-диско: ігристий звук 80-х (реж. Алессандро Мелацціні, Італія, 2021, 70 хв.)
Історія італо-диско — танцювального музичного жанру, який підкорив 80-ті й став справжнім соціальним феноменом з впізнаваною естетикою, особливим атрибутом якої була ламана англійська з виразним акцентом.
Під синтетичні мелодії з електронними ритмами танцювали мільйони молодих європейців, а культові треки тих часів досі можна почути на вечірках. Своя диско сцена, сформована під впливом американських трендів, існувала у багатьох країнах світу, але саме італо-диско переродилось у самобутню течію, яка існує й по сьогодні.
«Водуруду» (реж. Анатолій Сачивко, Україна, 2021, 75 хв.)
Фольклорно-імпровізаційний український кінобалет, який поєднує танцювальну хореографію Apache Crew та класичну музику Миколи Леонтовича, композитора, який створив «Щедрик» — найвідомішу різдвяну пісню у світі.
Хореографія фільму символізує акт відродження національної культури, відновлює самобутній дух, характер і волю українського народу в сучасному світі. Музика у стрічці відреставрована з плівки електронним продюсером та діджеєм Koloah.
«У пошуках Цукрової Людини» (реж. Малік Бенджеллул, Велика Британія, 2012, 86 хв.)
Документальна історія про долю детройтського музиканта 1970-х Сіксто Родрігеса, з якого продюсери намагались зробити нового Боба Ділана. Попри старання в Америці альбоми Родрігеса продавались погано, і він ледь зводив кінці з кінцями. У якийсь момент копія його платівки Cold Fact дивом потрапила до ПАР, де несподівано стала саундтреком руху проти апартеїду.
Цьогоріч стрічка відзначає своє 10-ліття, у свій час вона зібрала всі найважливіші кінонагороди — «Оскар», BAFTA та спеціальний приз журі фестивалю «Санденс» — і спровокувала хвилю інтересу до музики в документальному кіно.
«Любов, смерть та німецькі марки» (реж. Джем Кая, Німеччина, 2022, 96 хв.)
Документальне есе про самобутню музичну культуру турецьких мігрантів у Німеччині.
Починаючи з 1960-х турки масово приїздили до Західної Німеччини як робітники. Ностальгія за Туреччиною вилилась у жваву субкультуру з власною незалежною музичною сценою: від традиційних естрадно-популярних балад до хіп-хопу та соціального репу, який боровся з дискримінацією.
«Звучання Кельна» (реж. Крістіна Шіпплінг, Німеччина, 2022, 98 хв.)
Документальний фільм-екскурсія музичною історією німецького міста Кельн, яке у світі відоме як центр електронної музики. Починаючи з 1950-х музиканти та діджеї звідусіль приїздили cюди та сміливо експерементували з модуляторами та генераторами шуму на легендарній студії WDR, щоб у результаті створити аудіодоріжки, які змінювали електронну музику.
Фестиваль проходить з 8 по 11 грудня в кінотеатрі «Жовтень».
Вартість квитків: 130 гривень, повний абонемент 490 гривень.
Більшість фільмів з програми на час фестивалю буде також доступна для перегляду в онлайн-кінотеатрі Титр.
Вартість: 80 гривень за перегляд одного фільму, абонемент 320 гривень (фільми доступні до 14 грудня).
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua