Жахазка за Франком: у столичному театрі презентували сучасну інтерпретацію «Лиса Микити»

Кожен звір у цій історії прагне одного — вижити. Фото: Театр юного глядача

Постановка змушує задуматися, які внутрішні звірі живуть у кожному з нас та як перемогти добру.

Лис Микита — знаний герой казок Івана Франка. За сюжетом, він розсудливий господар, але водночас хитрий, підступний, схильний глузувати з інших, дошкуляючи їм різними капостями. Лису навіть на суді вдається переконати царя Лева у невинності своїм красномовством, всіх обвести навколо пальця. Однак зрештою йому все ж доведеться битися з найголовнішим ворогом.

Сам автор писав: «Ся віршована казка, яку ви, дорогі браття, певно вже читали, над котрою дехто, може, тільки сміявся, а дехто, може, й глибше задумався, міркуючи, що у нас, між хрещеними людьми не одно таке діється, про яке тут у казці розказано, — се не моя видумка, а має свою історію…»

Сцена з вистави. Фото: Театр юного глядача

Так і у виставі — звірі живуть мирним життям, обіймають посади, перебувають у родинних відносинах, мають свій державний устрій, судяться, сваряться, радіють і плачуть. У своїй буденності вони дуже схожі на людей. Їхнє життя — це вічна боротьба за виживання, і в цій боротьбі кожен робить, що може. Кожен звір у цій історії прагне одного — вижити. Задля цього готовий гризти, дурити, вбивати й залякувати.

Ховаючи людські прагнення за звірячими масками Іван Франко прагнув оголити їхню кровожерливу суть, тим самим закликаючи нас зазирнути в себе. Знайти власного звіра і, можливо, примиритися з ним?

Сцена з вистави. Фото: Театр юного глядача

За словами режисерки Катерини Чепури, Лис Микита — найкращий образ, через який вона прагнула донести свої переконання до підліткової аудиторії. Він зухвалий, амбітний, він бреше, дурить, насміхається. І це — світ, в якому живуть сучасні підлітки.

Іван Франко майстерно виписав кожного персонажа цієї історії, зухвало виплутує Лиса з кожної пастки, що глядач мимоволі захоплюється Лисом, хоча позитивність цього персонажа доволі сумнівна. Однак, у цьому і великий задум автора: світ не чорно-білий, він переважно чорний із білими плямами. І щоб вижити, треба замазатися у багнюку.

Катерина Чепура. Фото: Інна Тонкошкура

«Найголовніша думка для мене, що для перемоги замало бути добрим, потрібно бути також розумним, — зазначила „Вечірньому Києву“ Катерина Чепура. — Актуальність цього твору — що добро має зубатим, рівноцінним за настроєм і здібностями злу, щоб його перемогти. У творі є багато різних тем: продажна церква, куплений суд, брехлива влада. Іван Франко написав про ті речі, що не змінюються багато років».

Постановка має й філософський сенс.

«У кожного з нас всередині живе інша людина, в цій виставі вона втілена в тварину. Кожна людина має щось, що ховає за маскою. Але насправді ця внутрішня тварина керує її життям, — поділилася Катерина Чепура. — І всі її пороки й одночасно сильні сторони насправді вирішують її долю. Важливо зрозуміти, хто в тебе всередині, прислухатися і почати свідомо це використовувати, або знищувати».

У виставі використані особливі маски. Фото: Театр юного глядача

Режисерка зробила інсценізацію твору Франка. Візуальне втілення, зокрема костюми та маски, розробила разом з художницею Вірою Крутіліною.

«Ми надихнулися Босхом, і в цьому стилю їх створювали, — розповіла Катерина Чепура. — Це концепція жаху, який ми приховуємо до моменту істини, коли наших сил вистачає тільки на боротьбу, а на маску і приховування вже немає ресурсу».