Картинка чи дещо глибше: “Ілюстротека” шукає пояснення

У "Мистецькому арсеналі" 2 квітня відкрилась експозиція — "Ілюстротека. Українська ілюстрація у діалозі двадцятих", що виникла у співпраці з клубом ілюстрації Pictoric, а також кураторами Олегом Грищенком та Оленою Старанчук.

За задумом, даний проєкт має на меті вивчити теми української графіки початку XX століття та відстежити їхні взаємозв’язки з сучасною ілюстрацією.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська відвідала проєкт і ділиться враженнями про його реалізацію.

Експозиція буде доступна до 10 травня.

Графіка як продовження бесіди

Графіка як засіб вираження постійно привертає увагу "Мистецького арсеналу". Щороку під час "Книжкового арсеналу" можна спостерігати виставки української ілюстрації різних напрямків. Наприклад, у 2019 році спільнота ілюстраторів "Ілюстрактор" організувала інклюзивну експозицію промоплакатів "Оболонья. Стіна ілюстраторів". У 2021-му клуб ілюстраторів Pictoric представив міжнародну експозицію "До речі, життя чудове", а у 2022-му — плакати, згуртовані футуристичною тематикою — Coming Soon. Також у 2025 році Pictoric організував у "Мистецькому Арсеналі" міжнародний форум ілюстрації та дизайну Pic Conference.

На цьому акцентує і співкураторка Олена Старанчук: основою поточної події стала багаторічна взаємодія з установою. І хоч безпосередня розробка "Ілюстротеки" тривала близько шести місяців, ідея зріла значно довше.

Директорка “Мистецького арсеналу” Олеся Островська-Люта (ліворуч) та куратори виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих” Олег Грищенко і Олена Старанчук під час відкриття. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дарʼя Ланова

За словами Старанчук, на міжнародних заходах команда Pictoric часто чула від іноземців питання про витоки української графічної традиції. І, за її словами, до цього моменту було важко надати повну відповідь, не обмежуючись деякими іменами шістдесятників або сучасників, дана експозиція — спроба це зробити.

"Головна ідея цього проєкту — представити історію ілюстрації не як явище, що з’явилося завдяки європейським модним тенденціям, а як глибокий, вкорінений процес. Ми прагнемо показати, що ілюстрація існувала у абсолютно різних галузях: у видавничій справі, повсякденному дизайні", — відмічає Старанчук.

Яким чином пропонують розмірковувати про ілюстрацію

Хоча оголошена мета проєкту нібито передбачала звичайну лінійну розповідь, куратори цілеспрямовано відмовилися від хронології. Експозиція не розмежовується на "старе" та "нове". Замість цього в кожній залі розгортається позачасова дискусія, де роботи митців минулого століття гармонійно поєднуються з творами сучасників.

Цей перегук за мотивами, стилями чи техніками виглядає настільки природно, що без етикетки інколи складно з першого погляду визначити, чия саме робота. Тому можна безпосередньо переконатися, що традиції української графіки передаються, навіть якщо сучасні ілюстратори звертаються до минулого несвідомо.

Ідею тяглості підкреслює і структура простору. Щоб уникнути одноманітного маршруту вздовж стін, архітектор експозиції Ігор Тимощук запропонував винести роботи в обсяг за допомогою будівельних риштувань.

"Мені дуже імпонує цей індустріальний контраст між плоскими кольоровими роботами та монументальними риштуваннями. Це демонструє, наскільки раніше недооцінений медіум може зрости і яку територію зайняти", — каже Тимощук.

Металеві конструкції, що проходять через всі зали, — це, перш за все, смисловий акцент. Вони нагадують про процеси, які не були завершені через репресії минулого століття, і водночас підкреслюють, що історія української ілюстрації продовжує формуватися на наших очах.

Найбільш виразно ця метафора проявляється у центральному експонаті експозиції — "Українській абетці" Георгія Нарбута. Роботу вмонтували прямо в риштування, які, при погляді згори, створюють козацький хрест (символічно, адже абетка сама по собі є з’єднанням традицій козацького бароко і народного мистецтва). Інсталяція зустрічає відвідувачів у першій залі та супроводжує до останньої, видніючись крізь проходи.

Через ранню смерть митця оригінальний проєкт залишився незавершеним: у версії 1917 року графік виконав 14 аркушів, а з варіанту 1919-го збереглося тільки три. Щоб заповнити ці прогалини, куратори запросили сучасних ілюстраторів домалювати літери та додати в роботу сучасні образи, з єдиною умовою — дотримуватися оригінальної кольорової палітри Нарбута.

“Українська абетка” в експозиції виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Зазвичай ми розглядаємо ілюстрацію як допоміжне зображення, що доповнює текст. Куратори даної експозиції ж прагнуть показати її як самостійний вид мистецтва. Щоб провести глядачів від стереотипів до більш широкого розуміння форми, експозицію розділили на чотири тематичні частини.

Все починається з зали "З обкладинки". Тут демонструють, що книжкова обкладинка може оформлювати не тільки художні книги, але й нонфікшн, та музичні партитури. Зала також важлива тим, що вона дає аудиторії можливість побачити, яким чином українська графіка XX століття була представлена у світі, зокрема на міжнародних експозиціях у Празі, Брюсселі, Римі та Берліні.

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Наступний етап — зала "Школи", присвячена освітньому процесу, зокрема в Українській академії мистецтв (зараз Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), де викладали Георгій Нарбут, Михайло Бойчук та Василь Кричевський, та в осередках Харкова, Одеси і Львова.

Через ескізи, дипломні роботи та монументальні мурали, створені вже сучасними студентами, експозиція демонструє тяглість.

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Блок "Дитяча ілюстрація" показує, що література для дітей не обов’язково має бути спрощеною. Навпаки — для художників вона завжди була повноцінним простором для серйозних мистецьких досліджень і містком, що формував естетичний смак дитини.

Класичні казки в оформленні Михайла Жука або Олени Кульчицької органічно переплітаються із сучасними роздумами на теми Чорнобиля та повномасштабної війни (наприклад, у "Жовтому метелику" Олександра Шатохіна або "Війні, що змінила Рондо" Романи Романишин та Андрія Лесіва).

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Наостанок простір "Поза книгою" остаточно звільняє ілюстрацію за рамки паперових сторінок.

Керамічна дошка Івана Падалки, ескізи для кераміки Михайла Жука, текстиль тут сусідують з інді-відеоіграми, анімацією та плакатами протесту. Зрештою ілюстрація набуває об’єму в пап’є-маше та оживає у цифрі, повністю підтверджуючи тезу з кураторської експлікації: "Ілюстрація — універсальна графічна мова, що може існувати далеко за межами звичного книжкового середовища".

Експозиція виставки “Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих”. Надано “Мистецьким арсеналом”/Дар’я Ланова

Епілог

Експозиція сприймається надзвичайно легко, оскільки першочергова роль відведена візуальним елементам. Однак, лаконічність текстового супроводу стає одночасно і перевагою, і недоліком проєкту. З одного боку, експозиція не перевантажує відвідувачів дидактичними матеріалами. З іншого – надає скоріше загальний огляд.

Яким чином взаємодіяли між собою згадані мистецькі школи ХХ століття? Завдяки чому тогочасним майстрам вдалося виокремити стиль, який відрізнявся від європейських тенденцій? І головне — чим же є ілюстрація, якщо ми відмовилися від її традиційного розуміння? "Ілюстротека" не надає вичерпних відповідей, але чи заохочує до власних досліджень?

Слідкуйте за нами у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися в соціальних мережах та через електронну пошту: [email protected]