У липні 2025 року Український інститут, у співпраці з ICOM UK, ICOM Ukraine, Асоціацією музеїв та за підтримки Британської Ради, представив англомовний посібник “Сприяння деколонізації в музеях: Україна у фокусі”. Цей посібник містить конкретні приклади, де музейники та дослідники з різних країн світу діляться своїми практичними підходами до процесу деколонізації. Українську версію посібника було опубліковано у 2026 році.
Презентація українськомовної версії посібника “Сприяння деколонізації в музеях: Україна у фокусі” відбудеться 18 червня в Києві.
У цьому есеї Аліса Мінтер, старша кураторка колекції Розалінди та Артура Ґілбертів у Музеї Вікторії та Альберта (Лондон), розповідає історію Царських врат із Києво-Печерської лаври та ділиться досвідом переосмислення спадщини.
“Суспільне Культура” ексклюзивно публікує цей есей.
У лютому 2022 року повномасштабне вторгнення Росії в Україну сколихнуло весь світ. Культурний сектор Великої Британії оперативно відреагував, прагнучи надати підтримку Україні та її культурній спадщині.
Усвідомлюючи нагальну потребу у практичній допомозі для збереження мистецьких колекцій, фахівці з питань спадщини водночас відчули моральний обов’язок ретельно підходити до термінології, що використовується для опису української культурної спадщини. Ця проблема тривалий час залишалася недостатньо усвідомленою з низки причин, зокрема через історичне домінування Росії та систематичне витіснення українського контексту. У Музеї Вікторії та Альберта прагнення виправити цю багаторічну недбалість стало поштовхом до перегляду музейних колекцій.
Як старша кураторка колекції Розалінди та Артура Ґілбертів, я зосередила свою увагу на двох парах дивовижних срібних Царських врат для вівтаря, кожна з яких сягає майже трьох метрів у висоту.
Пара частково позолочених срібних Царських врат церкви Різдва Пресвятої Богородиці, автор Григорій Чижевський, Київ, 1784 р. Музей Вікторії та Альберта, Лондон/публікується із дозволу Британської Ради
Пара позолочених срібних Царських врат для церкви Воздвиження Хреста, автор Олексій Іщенко, Київ, 1784 р. Музей Вікторії та Альберта, Лондон/публікується із дозволу Британської Ради
Обидві пари походять із Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, монастиря печер у Києві. Це місце було провідним центром православного християнства у Східній Європі з XI ст. і нині входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Хоча Києво-Печерська лавра офіційно отримала статус музею ще у 1920-х роках, поєднання радянського контролю над Україною, руйнувань часів Другої світової війни (1939–1945) та німецької окупації призвело до розповсюдження значної частини її культурних надбань у російські установи та серед колекціонерів. Багато інших артефактів опинилися у приватних колекціях у США та Західній Європі.
Каліфорнійський медіамагнат Вільям Рендольф Герст (1863–1951) придбав обидві пари Царських врат у 1935 році в антикварній компанії J&S Goldschmidt. Згодом їх було перепродано, і у 1972–1973 роках вони стали частиною колекції Розалінди та Артура Ґілбертів.
Срібні Царські врата вперше представили публіці на виставці Monumental Silver (“Монументальне срібло”) в Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес у 1973 році. Там їх експонували до 2000 року, коли всю колекцію Ґілбертів перевезли до Великої Британії та представили в Сомерсет-гаусі (2000–2007). З 2008 року колекція перебуває під опікою Музею Вікторії та Альберта, де за неї відповідає спеціальна команда кураторів.
Після обговорень із Марією Близинською (співголовою ICOM UK) та Тетяною Філевською (креативною директоркою Українського інституту) я усвідомила, наскільки обмеженими були наші знання і якою мірою потребують корекції внутрішні системи музею.
Перші зміни було внесено у співпраці з Тетяною Філевською, яка надала правильну назву церкви, з якої походить одна з пар Царських врат, і зазначила імена майстрів, що їх виготовили. Вона також уточнила історичний контекст доби Російської імперії, коли було створено врата, а також надала інформацію про радянське розграбування українських культурних об’єктів у 1920-х роках, коли згадані Царські врата було вилучено.
Далі постало питання формулювань у музейному каталозі. У ньому зазначалося: “Ці Царські врата, ймовірно, замовила Катерина Велика для святкування анексії Криму 1784 року. Імператриця перебувала в Києво-Печерській лаврі кілька тижнів, перш ніж вирушити у подорож новоприєднаними територіями”. Такий опис відображав риторику російської переваги. Зокрема, текст уживав суперлатив “Велика” замість нейтрального “Катерина II”, а слово “святкування” замість нейтрального “відзначення”. Каталог також не пояснював суті “анексії” Криму за Катерини II та не згадував, що її перебування в монастирі мало глибокий символічний характер як складова частина ширшої стратегії підкорення значної частини України та позбавлення Києва автономії.
Третій аспект стосувався недостатньої інформації про сам монастир та про роль Царських врат у контексті київського ремісництва і української традиції сріблярства. Також не було згадано про ймовірне радянське пограбування і політичне значення Києво-Печерської лаври в умовах російського панування.
У процесі цієї роботи ми були надзвичайно вдячні, коли з нами сконтактувався Максим Остапенко, генеральний директор Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”. Разом із ним та його колегами – заступницею генерального директора Світланою Котляревською, головною зберігачкою фондів Іриною Мартинюк і мистецтвознавицею Наталією Онопрієнко, фахівчинею з наукової реставрації та консервації рухомих пам’яток, – ми змогли уточнити інформацію та виправити помилки в музейній документації.
Спільна робота вже розпочалася, і її результатом стане глибша, багатошарова інтерпретація, яку буде представлено в оновлених галереях Колекції Ґілбертів навесні 2026 року.
Це лише один приклад ширших зусиль Музею Вікторії та Альберта, спрямованих на переосмислення описів українських предметів у музейних каталогах. Восени 2024 року Ада Вордсворт, аспірантка Школи слов’янських і східноєвропейських студій Університетського коледжу Лондона, розпочала шестимісячне стажування у Музеї Вікторії та Альберта. Її робота мала два напрями: виявлення українських об’єктів у колекціях і перегляд термінології в музейних записах.
Вордсворт ідентифікувала записи, які потребували виправлення, зокрема випадки, коли топоніми були неправильно зазначені або імена українських митців подано в російській транслітерації, а також ті, що потребували подальшого дослідження. Вона вивчала добірку українських гравюр, придбаних музеєм у 1930-х роках, і розробила довідковий ресурс із рекомендованою термінологією та принципами транслітерації з української кирилиці.
Для Музею Вікторії та Альберта це лише частина ширших, усвідомлених і натхненних зусиль, спрямованих на корекцію музейного наративу та переосмислення європейської колоніальної історії.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з “Суспільне Культура”. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]