Внаслідок російської атаки на Київ пошкоджень зазнала Скарбниця Національного музею історії України, що розташовується на території заповідника "Києво-Печерська лавра".
Вибухова хвиля вибила вікна в експозиційних та робочих приміщеннях, однак найцінніші експонати вдалося завчасно убезпечити. Щодо стану музею після обстрілу, наслідків атак РФ для культурної спадщини та роботи зі збереження історичних артефактів в ефірі Радіо Культура Ольга Вернигоренко розпитала генеральну директорку музею Олену Земляну.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
Олена Земляна очолила Національний музей історії України у липні 2025 року. надано Суспільне Культура Національним музеєм історії України
Пані Олено, нам відомо, що руйнувань зазнала друкарня та інші споруди, а недалеко від Успенського собору розташована Скарбниця Національного музею історії України. В якому стані перебувають приміщення?
Приміщення зазнало ушкоджень. Вибуховою хвилею вибито вікна як у робочих кабінетах, так і в кімнатах, де розміщені музейні експозиції. Але, на щастя, ми завчасно убезпечили найцінніші експонати, тобто розібрали експозиції. Тож самі експонати не постраждали, а ми маємо лише наслідки певних пошкоджень виставкових конструкцій, що були розташовані ближче до вікон.
Коли може відкритися музей і відвідувачі матимуть змогу зайти до скарбниці НМІУ?
Наразі тривають роботи з подолання наслідків. Ми складаємо всю необхідну документацію, щоб зафіксувати ці збитки і потім перейти до наступної фази — відновлення, де це можливо. Варто пам’ятати, що це пам’ятка національного значення, що обмежує нас у певних швидких діях. Однак ми отримуємо підтримку від усіх органів влади, тому це буде, я думаю, у найкоротші терміни. Заповідник до кінця тижня точно буде зачинений для відвідувачів. Ми поки що орієнтуємося на такі ж терміни.
Ми раніше згадували про Чернігів, Святогірськ, Одесу, Харків, Херсон. Які спільні риси мають російські атаки на культурну спадщину?
Безперечно, це однакові методи руйнування наших унікальних пам’яток. Це певні обмеження у функціонуванні закладів, оскільки ми забезпечуємо безпеку колекцій, тож не можемо повноцінно презентувати наші артефакти. Це також стосується людей, які працюють у цих закладах і долають ці наслідки. Йдеться про стреси, це фактично форма залякування працівників та населення загалом. Проте, ми намагаємося справлятися із цими наслідками та співчуваємо нашим колегам, які так само щоденно потерпають від ворожих атак.
Коли Росія руйнує нашу культурну спадщину, вона прагне забрати у нас історію, приглушити наше відчуття минулого. Що про це говорять історики?
Це може бути кілька чинників, які ставить за мету агресор. Максимально продемонструвати свою перевагу, що їм не дуже вдається на полі бою, а також знищувати найцінніше, що ми маємо зберегти для прийдешніх поколінь. Тому ця спланована атака має на меті чинити й психологічний вплив. Дякую всім, хто тримається, адже навколо проблеми сьогодні мобілізувалося багато людей. Представлені всі органи влади, діячі культури, всі об’єдналися в одній меті — захищати й зберігати, щоб наступні покоління мали можливість осягнути велич нашої історії та культури. Ворог хоче впливати на наше майбутнє, але ми тут тримаємося, щоб цього не сталося.
Чи можемо ми, спираючись на перелік зруйнованих пам’яток, уявити, якою Росія хоче бачити історію України?
Кожен об’єкт має значення — національне чи місцеве. Тому втрата будь-якої пам’ятки для нас є незаперечною втратою цілого напряму історії. Має бути цілісна картина, вся широка географія нашої спадщини, наших артефактів, якими опікується Україна. Неможливо виокремити якийсь об’єкт як особливий.
Чому пам’ять про руйнування інколи стає не менш важливою, ніж пам’ять про створення цих пам’яток?
Потрібно робити висновки з того, що відбувається, аби максимально бути убезпеченим у майбутньому. Тому цю інформацію про руйнування треба пам’ятати, зберігати, поширювати, щоб ця історія не повторювалась. Маємо надію, що так воно і буде. Після перемоги ми зможемо осягнути весь масштаб збитків, який маємо сьогодні.
Як, за вашим досвідом, відбувається повернення цінних артефактів до України?
Попри те, що головне завдання зараз — вистояти й перемогти, є люди, які розуміють цінність культури та знаходять ресурси, щоб спрямовувати їх саме в культуру. Ми в Національному музеї історії України маємо таких друзів, завдяки яким було реалізовано багато проєктів. Це і відома колекція "Скіфського золота", яка була повернута в Україну вже під час повномасштабного вторгнення, і колекція унікальних історичних артефактів, які зберегли для нас канадські колеги, і ми повернули їх наприкінці минулого року.
Всі ці предмети наразі убезпечені, і ми чекатимемо, коли безпекова ситуація дозволить повноцінно поділитися з українцями радістю цього надбання. Безумовно, цю роботу треба продовжувати, вести переговори про повернення артефактів до України.