Ігор Петрович Курілець під час операції. Колаж: Наталія Слінкіна
Попри вимушений переїзд з Києва на Львівщину, нейрохірурги з команди Ігоря Курільця відновили можливості допомагати людям.
«Вечірній Київ» продовжує знайомити читачів з людьми, які, як і все суспільство пережили своєрідний «воєнний переворот» долі. Але продовжили працювати за фахом і рятувати здоров’я та життя.
Ігор Петрович Курілець — засновник, генеральний директор та старший нейрохірург Міжнародного Центру Нейрохірургії, кандидат медичних наук.
Його спеціалізація — лікування захворювань хребта та спинного мозку, а також захворювань головного мозку. Винаходи та нові технології у такій чутливій спеціалізації допомогли стати на ноги сотням людей.
Саме Ігор Курілець першим в Україні застосував операційний мікроскоп та нейронавігацію у нейрохірургії, виконав сучасні операції з приводу сколіозу, травми хребта, гриж міжхребцевих дисків, пухлин головного та спинного мозку.
Нині Ігор Петрович консультує хворих у Києві та у Стрию на Львівщині.
Як вплинула на його професію велика війна? Чи зупинила наукові дослідження і професійний рух уперед? Які історії закарбували ці 15 місяців у пам’яті нейрохірурга Ігоря Курільця? Про це — у розмові з журналісткою «Вечірнього Києва».
— Пане Ігорю, у багатьох українців 24 лютого 2022 другого докорінно змінилося життя. Вони опинились в інших країнах, дехто вже без рідних і близьких, без дому і не працюють за фахом. А як війна позначилась на вашій справі?
— Стала страшною несподіванкою, змінила життя… Це все торкнулось і мене теж. Але головне, я намагаюсь бути лікарем в Україні. А лікар і народ в екстремальній ситуації мають бути поруч. Я є тут, команда тут, ми працюємо. Допомогу надаємо безперервно, ми вже виконали близько тисячі операцій.
— Згадуєте перші тижні війни чи вони глибоко заховані у пам’яті?
— Мої спостереження лягли в основу книги «Рік війни. Життєві історії нейрохірурга України», вона готується до видання. Коли я перечитую зараз ці глави, мені здається все це просто неможливим… Прикро, але моїй команді з першого дня війни заборонили оперувати у Києві в обласній лікарні. Нам довелось відновлювати увесь виробничий ланцюжок у час війни.
— Ви виїхали на Львівщину?
— Так, хворі їздять у Стрий, де ми надаємо допомогу. Ми відрядили до обласної лікарні імені Іллі Мечнікова, у Дніпро, наших хірургів. Вони там працювали шість місяців і займались пораненими, як на першій лінії. Жили у лікарні, допомогли десяткам хворих. Нашого хірурга міністр оборони нагородив медаллю.
Ігор Курілець під час операції.
— А ви, як починали на новому місці?
– Ми сконцентрувались і відновили роботу з цивільними хворими — прооперували 600 хворих з усіх куточків України. Найбільше серед них було біженці. Половина наших хворих — з окупованих територій. Адже захворювання та травми не зникають на час війни. Пригадуєте, під час ковіду була заборона планових операцій? Я вважаю це нісенітницею, адже ми накопичували людей з реальними хворобами й таке відтермінування принесло їм шкоду.
— За цей час закрилось чимало бізнесів, не всі змогли знайти ресурси воєнний час. А ваша клініка є недержавною, ви тримаєтесь?
— Так, державні клініки фінансуються з бюджету. А ми, попри все, прооперували 600 хворих і шість мільйонів гривень заплатили у бюджет держави. Оборону ми підтримали так. Відносно пацієнтів, які за кордоном, — там люди не можуть отримати такі операції, як робимо ми. Багатьом доводиться очікувати у черзі на МРТ навіть. Тож до нас практично щомісяця такі візитери приїздять.
— Ті, кому потрібні саме ваші методики, їдуть до вас?
— Так. Ми знайшли місце у Києві і якусь частину хворих вже оперуємо у столиці, це відсотків 25. Та клініка, яка у нас працювала в обласній лікарні 15 років, дозволяла брати важкі випадки, пов’язаних з віковими патологіями. Зараз такого немає. Були випадки, коли ми переробляли операції після західних клінік, виправляли їх помилки…
— З чим це пов’язано?
— Можливо, з дешевими страховками або ж з тим, що не дуже досвідчені лікарі робили їм операції. Бо з позицій кваліфікованого хірурга зразу видно, що не всі наші громадяни потрапляли у сильні руки.
Нейрохірург Ігор Петрович Курілець під час операції.
— Ви казали, що робите нові операції та вдосконалюєте процеси, розкажіть бодай про один?
— Ми знаємо проблему з дітьми з ДЦП. Часто це — катастрофічна проблема. Частині таких дітей треба робити так звану операцію Парка. Донедавна їх треба було возити до США. Перед війною, у 2021 році ми заприятелювали з нейрохірургом який працює нині в Ізраїлі, він туди переїхав з США. І він привіз туди технологію операції Парка.
Уявіть, тоді навіть Ізраїль не робив таку операцію. І він, у 2021 році навчив її робити й нас. Ми їх вперше започаткували, до речі, на базі обласної лікарні. Це високотехнологічна операція. Ми зробили її у 2021 році. І тепер місяць тому, у Стрию, ми знов зробили цю операцію Парка і ще запланували одну у травні. Для цього просили закордонних колег допомогти нам.
— Треба було обладнання?
— Так, колеги допомоги обладнанням — купили для операції Парка крутий нейростимулятор. Без нього таку операцію нереально провести.
— А взагалі від кого найбільше підтримки було у цей час?
— Так, ви запитували про переворот у житті через початок війни. Уявіть собі, що таке перевезти клініку! Це не шафу і не меблі… Нас рятували наші люди хворі, пацієнти, наш народ. А також закордоні фахівці, які допомогли знівелювати цю катастрофу.
— Які висновки вже зробили, як менеджер і засновник великого нейрохірургічного центру?
— Знаєте, в Україні сотні лікувальних центрів зруйновані. І це велика біда. Я для себе зробив висновок після історії з Київською обласною лікарнею, що орендувати приміщення для клініки — це глухий кут. Тож ми завершуємо будівництво нашої лікарні у Києві. Попри блекаути взимку, вже встановили апарати МРТ і КТ, встановлюють ліфти та апаратуру в операційній.
— У час війни ви написали книжку, зробили нові операції, допомагаєте країні податками та готуєте до відкриття власну клініку?
— Все взаємопов’язано. Війна перенесла нас у новий простір і час. Мене, мою сім’ю, пацієнтів і країну. У кожного все змінилось тотально. Я написав про спостереження за суспільством також. Але наш Міжнародний центр нейрохірургії вирішив, що війна це — час для рятування людей. І саме ця думка почала вибудовувати плани, які ми втілюємо зараз.
Читайте також:
«У клініці „Охматдит“ в Києві дитині реплантували відрубані пальчики».
Від початку війни в Україні побільшало випадків відривних ампутацій: люди втрачають руки, ноги, пальці. У клініці «Охматдит» розповідають про те, що команда відділення пластично-реконструктивної мікрохірургії проводить реплантації та «пришиває» відсічені сегменти — пальці, руки.
Інтерв’ю з Юлією Давидовою, докторкою медичних наук, професоркою, завідувачкою відділення акушерських проблем екстрагенітальної патології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України». Лікарка розповіла про те, як пережила початок війни одна з провідних лікувальних установ АМН України, як реагує жіночий організм на воєнні реалії.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
