Визнаний у світі, але вбитий більшовиками: трагічна доля композитора Леонтовича

Видатного українського композитора вбив чекіст. Фото з відкритих джерел

Основу музичної спадщини видатного композитора складають хорові мініатюри, створені на основі українських народних пісень, які й донині вважаються неперевершеними.

13 грудня 1877 року в селі Монастирок на Вінниччині в родині сільського священника народився Микола Леонтович.

Видатний український композитор, хоровий диригент, громадський діяч і педагог завдяки своєму «Щедрику» здобув світову славу, а його знаменита композиція вже багато років є справжнім символом Різдва.

За спогадами батька, музичне обдарування композитора проявлялося ще у ранньому дитинстві:

«Любив малий Микольця збирати біля солом’яної скирти на подвір’ї сусідських дітей, молодшого брата Олександра та сестер в імпровізований хор та диригував ним. Виводили дитячі голоси пісню за піснею: „Ах ти воля“, „Сивая голубка звивається хутко“, „Ой там за горою, чортзна за якою“ та інших».

Микола Леонтович зростав у родині священника. Фото: Музей-квартира М. Леонтовича

Освіту майбутній композитор здобув у підготовчому класі Немирівської гімназії, Шаргородському духовному училищі та Кам’янець-Подільській духовній семінарії, де вивчав хорову музику та спів.

В цей час він захоплюється обробками народних пісень. За свідченням музикознавців, він також починає писати й власні твори, проте з вродженої скромності композитором себе не називав.

Микола Леонтович тривалий час працював регентом семінарського хору. Фото з відкритих джерел

У 1899 році Микола Леонтович отримує звання регента. Тривалий час він викладав спів у школах та працював регентом семінарського хору у Тульчинському єпархіальному училищі.

У творчому доробку Миколи Леонтовича — понад 200 музичних творів, зокрема українські різдвяні піснеспіви: «Дивная новина», «Пречиста Діва», «Що то за предиво», йорданська «Ой на річці на Ордані» є нині відомі в багатьох країнах.

Микола Леонтович з дружиною Клавдією та донькою. Фото: Музей-квартира М. Леонтовича

На основі українських народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання.

Хорові обробки: «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» зберігаються у репертуарах багатьох хорових колективів і в наш час.

Вершиною творчої спадщини композитора є всесвітньо відомий «Щедрик». Ця композиція вперше прозвучала у 1916 році у виконанні студентського хору Київського університету Святого Володимира (нині Університету імені Тараса Шевченка).

Микола Леонтович та учасники Українського національного хору у Києві. Фото з відкритих джерел

Українську Революцію Леонтович сприйняв натхненно. Уряд УНР призначив його комісаром Першої української капели, яку власне, й створив Микола Дмитрович. Також композитор викладав у музично-драматичному інституту імені Миколи Лисенка.

Микола Леонтович став активним учасником мистецько-культурного життя Києва у буремному 1919 році. Про цей час його донька згадувала:

«Батько ніколи, жодної хвилини не бував удень вдома, приходив лише пізніми вечорами, і його повернення додому назавжди лишилося у мене в пам’яті. Ми з мамою не спали, прислуховувались до знайомих кроків по темній, порожній вулиці.

Лише зачувши його швидку ходу, мама примушувала нас лягати, сама ж намагалася не видати своєї тривоги. Батько, захоплений своїми музичними задумами, не боявся пустельних нічних вулиць у ті неспокійні часи… Батько весь віддавався своїм музичним справам. Це був бурхливий час, але нестатки виснажували нашу сім’ю».

«Щедрик» приніс композитору світове визнання, ставши символом Різдва. Фото з відкритих джерел

Попри нестатки та нестабільну політичну ситуацію в місті композитор продовжував плідно працювати, занотувавши у власному щоденнику рядки:

«Ми є та скала, об яку мусять розбитися всі хвилі моря життєвого», а через те ми повинні залишатися на своїх місцях, при всяких умовах працювати із усіх сил».

Після захоплення у Києві влади білогвардійцями, Микола Леонтович змушений разом з родиною повернутися до Тульчина. У цей період він працював над створенням своєї єдиної опери «На русалчин Великдень».

Життя митця трагічно обірвалося 23 січня 1921 року у батьківській хаті, де композитор був жорстоко вбитий більшовицьким агентом Опанасом Грищенком.

Марія Стеф’юк в опері Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень» Фото з архіву Національної опери України

Тривалий час обставини цього моторошного злочину вважалися нез’ясованими. Лише нещодавно працівникам Вінницького обласного краєзнавчого музею вдалося розшукати документи, що розкрили цю таємницю. Зокрема, йдеться про копію щоденника Гната Яструбецького, близького друга Миколи Леонтовича.

За його спогадами, того зимового вечора до хати отця Дмитра увечері попросився переночувати чоловік років 22-23, що назвався «чекістом-інформатором» на прізвище Грищенко, відрядженим для боротьби з бандитами. Був балакучим, показував різні документи. Опівночі всі пішли спати. Близько 7-ї ранку пролунав постріл.

Дмитро Феофанович застав у кімнаті сина того ж таки Грищенка, який уже поранив Миколу намірявся стріляти вдруге. Наказавши їздовому, що прибув з ним, зв‘язати рідних, Гріщенко забрав гаманець, годинник, білизну, верхній одяг і чоботи ще живого Леонтовича.

Також, незадовго до смерті Микола Леонтович розповів знайомій, що якось забув портфель на концерті в казармах. Говорив, що документи в портфелі переглядали, припускав, що можуть убити.

Більшість сучасних дослідників переконані, що у такий спосіб більшовицька влада наказала знищити митця через його українські переконання.

Українська республіканська капела та диригент Олександр Кошиць у Празі 1919 рік. Фото з відкритих джерел

5 жовтня 1921 року «Щедрик» було виконано на концерті в Нью-Йоркському Карнеґі Холі.

У 1936 році слухачі радіо NBC почули англомовну версію твору — «Carol of the Bells», що її записав співробітник радіо, українець з діаспори Пітер (Петро) Вільховський.

І «Щедрик» злетів над світом на крилах величезної популярності, однак ім’я його автора тривалий час залишалося невідомим.

На батьківщині ж самого композитора, радянська влада намагалася знищити пам’ять про його ім’я.

Лише у 1977 році на сцені Київського театру опери та балету відбулася прем’єра його опери «На русалчин Великдень» за казкою Бориса Грінченка. Твір завершив і відредагував композитор Мирослав Скорик.