Валерій Танцюра наголошує, що дитині важливо мати родину і почуття захищеності. Фото: Борис Корпусенко
Навесні у Києві не було жодного вилучення дитини із сім’ї — війна мобілізувала «неблагополучні» родини.
З початку повномасштабного нападу росії життя українців змінилося кардинально. Хтось пішов на фронт захищати країну, хтось опановував нові, незвичні для себе обов’язки, а були й ті, хто продовжував виконувати свою роботу. Особливе навантаження лягло на соціальних працівників, які піклувалися про стареньких, малозабезпечених людей з інвалідністю та дітей.
Про те, як вплинула війна на роботу Служби у справах дітей та сім’ї КМДА розповів «Вечірньому Києву» начальник Служби Валерій Танцюра. Служба опікується сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також займається профілактикою соціального сирітства, захистом прав дитини.
Заступниця голови КМДА Марина Хонда та Валерій Танцюра оглядають експозицію присвячену українській родині. Фото: Борис Корпусенко
— Що змінилося у вашій роботі з початку повномасштабної війни?
— Насамперед, ми евакуювали з Києва за кордон або на захід країни дітей, що позбавлені батьківської опіки з закладів, де вони перебували, а також допомогли виїхати багатьом сім’ям, які виховують дітей з інвалідністю. Водночас наші працівники, навіть у березні, коли Київ був напівпорожнім, моніторили стан родин, які у нас на обліку і залишилися в місті.
Звичайно, від багатьох традиційних масових заходів, які раніше щоліта проводили у Гідропарку чи в Центральному парку, таких, як, наприклад «Юнь Києва запрошує», довелося відмовитися — це могло бути небезпечно. Почали працювати більш локально. Так Центр сім’ї «Родинний дім» всі свої заходи проводить на базі шкіл, що мають укриття. Усім, звичайно, не вистачає живого масового спілкування, але такі реалії нашого часу.
— А що залишилося незмінним?
— Ми виявляємо дітей у складних життєвих обставинах, батьки яких не виконують свої батьківські обов’язки. Вилучаємо цих дітей або встановлюємо супровід, разом із соціальними працівниками з’ясовуємо, як можна допомогти батькам, щоб діти залишилися у сім’ї. Наша мета — зберегти родину для дитини, бо який би не був хороший притулок, але своя мама і свій тато — це найкраще.
Дитині важливо мати родину і почуття захищеності. Цікаво, декілька років тому ми вилучили з сім’ї дівчинку, коли я з нею спілкувався у притулку, то вона щиро не розуміла, чому її забрали від мами, подумаєш, у хаті трохи неприбрано. Той факт, що таргани падають зі стелі її не бентежив, бо, на її думку, у них все було «харашо». Тоді вдалося вплинули на маму і дитина повернулася в сім’ю.
— Чи багато дітей вилучили з сімей з лютого? Скільки це займає часу?
— Коли соціальні працівники, що супроводжують сім’ю бачать, що ситуація загрожує здоров’ю чи життю дитини, то її вилучають із сім’ї дуже швидко. Орган опіки та піклування готує розпорядження про це практично за добу.
До речі, у березні-травні у нас не було вилучень дітей із сімей. Таке враження, що всі ті, хто були у «групах ризику», якось мобілізувалися. Вилучення були уже згодом, влітку, коли у столиці стало спокійніше. Хоча ця цифра не більша, ніж у минулі роки. У будь-якому суспільстві, і у Києві також, є відсоток батьків які не справляються зі своїми обов’язками, або не хочуть їх виконувати — і війна це не змінила.
Так, після того, евакуювали з наших закладів близько 70 дітей до Німеччини, якийсь час ці заклади були порожні, а з середини літа вже почали заповнюватися: спочатку 3, потім — 5, а сьогодні 35 дітей в одному, 35 в другому і 12 в третьому притулку.
— Коли діти, позбавлені батьківського піклування повернуться в Україну?
— У нас є домовленість із нашими німецькими партнерами про перебування наших дітей до літа 2023 року. Водночас семеро хлопців та дівчат, повернулися в Україну — продовжується робота щодо їхнього всиновлення, їх передали новим батькам.
У нас є один підопічний, перебуває у Німеччині, на якого місцеві соціальні працівники скаржилися, що не можуть знайти з ним спільну мову. Тоді вирішили його повернути до Києва, і навіть розглядали варіант провести йому психодіагностику. Хлопець, мабуть, щось відчув і змінив поведінку! Тепер німецькі партнери кажуть, що готові далі з ним працювати, бо знайшли спільну мову.
До речі, діти, які потрапили у Німеччину дуже швидко адаптувалися — вчать німецьку, спілкуються, ті, хто шкільного віку, продовжують навчатися за українською програмою. Водночас дехто з них і скаржився… на їжу. Бо на сніданки там подають мюслі.
У будинку сімейного типу. Фото: Олексій Самсонов
— Після Другої світової війни в Україні було дуже багато сиріт, яка зараз ситуація, після 10 місяців з часу повномасштабного нападу росіян?
— У нас на обліку 6 дітей-сиріт, батьки яких загинули внаслідок війни, у всіх них є опікуни, з якими ми постійно тримаємо зв’язок та готові допомогти будь-якої миті.
Можу навіть зауважити, що війна незначно змінила кількість сімей, які готові всиновити дитину — всього на 10%, у порівняні із аналогічним періодом минулого року. І це при тому, що у березні у нас «завмерли» всі процеси всиновлення, через те, що не працювали суди та були заблоковані реєстри. Проте чисельність всиновлених цього року буде менше.
— Чи змінили законодавство на час дії воєнного стану?
— У час війни правила всиновлення не змінилися. Проте, якщо дитину треба передати у сім’ю, а не притулок, то є процедура, як тимчасове влаштування (це не опіка) і питання вирішується протягом доби. Це дуже актуально для таких громад, як, наприклад у Запорізькій області, що перебувають під окупацією, і є потреба рятувати дітей. Бо, на жаль, маємо непоодинокі випадки, коли дітей вивозять у росію.
До слова, у нас щороку в Києві є десь до 30-ти немовлят, яких матері залишають у пологових будинках. Так от, з початку літа з цих та інших причин у нас уже 35 діток віком до чотирьох років, які зараз перебувають у Центрі підтримки сім’ї та дітей у Ворзелі. Служба у справах дітей оформляє їм статус позбавлених батьківського піклування, і вони потрапляють у базу — ми починаємо шукати їм батьків.
Процес всиновлення не складний. Ті, хто хочуть всиновити звертаються у Службу у справах дітей, соціальні працівники обстежують їхні побутові умови. Також обов’язково треба пройти курси для всиновлювачів. Якщо у родині є ще неповнолітні діти, то вони теж мають підтвердити згоду на поповнення родини. До речі, якщо вони проти, то всиновлення не дозволять, бо це може травмувати рідних дітей.
Для сім’ї дуже важлива роль батька. Фото: Борис Корпусенко
— Як ви дізнаєтеся про дітей, які потребують допомоги Служби?
— Від сусідів, шкільних вчителів, медичних працівників з поліклінік — по різному. А бувають випадки, що люди телефонують на 15-51 і розповідають про проблемні сім’ї. Коли отримуємо сигнали, то фахівці Служби дітей перевіряють умови життя і виховання дітей.
Загалом у нас на обліку десь 1,5 тисячі дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах. І декілька тисяч сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, які знаходяться під супроводом соціальних служб для сімей, дітей та молоді. Ще майже 20 тисяч сімей ще до війни були під супроводженням.
З початку повномасштабної війни ми почали більш ретельно супроводжувати багатодітні сім’ї, адже вони зазвичай найуразливіші, та й практично більшість залишилися в Києві — не виїхали. Навесні у нас було багато гуманітарної допомоги з різних куточків світу, тож ми підтримували такі сім’ї продуктами, засобами гігієни. У нас є спеціальні програми, за якими ми продовжуємо працювати з такими сім’ями.
Саме на запобігання соціального сирітства і підтримку батьків спрямована наша кампанія, яку ми реалізовуємо спільно із Центром дитини «Відновлення та розвиток ресурсів родини — дієва підтримка дитини». До речі, за цією програмою ми допомагаємо і сім’ям ВПО.
— Напередодні новорічних і Різдвяних свят чимало українців намагаються допомагати сиротинцям. Які, на вагу думку подарунки найдоречніші?
— Я постійно наголошую і прошу не привозити гори цукерок дітям. Стільки солодощів, як з’являється напередодні свят у будинках дітям не потрібні! Одноразові виконання бажань, а багато дітей просять у благодійників дорогі телефони, — шкодять сиротам, бо виховують у них дуже споживацький підхід до життя.
Я пропоную усім охочим взяти наставництво над дитиною. Приходити і спілкуватися, проводити разом час. У нас є навіть відповідна програма — «Наставник». Дітям потрібна увага!
Читайте також, київські психологи навчаються новим методам роботи з травмами у дітей.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
