Другого березня у село Рудницьке, що в 60 км від Києва, заїхала російська колона техніки. Близько ста БМП, танків та Градів розмістились поміж будинків. Таке підступне розміщення давало ворогу можливість прикритись цивільними у разі обстрілу з боку Збройних сил України.
Село невелике — тут живе трохи понад вісім сотень осіб. На час війни до них з різних міст якраз з’їхались рідні. Думали, що тут буде безпечніше.
Однак, досить скоро люди житимуть в страху. Під дулом автомата в них відберуть телефони, заборонять виходити з подвір’я та погрожуватимуть розстрілом.
Головне командування знайшло тимчасовий притулок у сільській школі. Про те, що окупанти зробили з єдиним навчальним закладом у селі Рудницьке та скільки знадобиться сил і грошей, щоби тут знову задзвенів дзвоник журналістці «Вечірнього Києва» розповів директор школи Анатолій Тупиця.
Анатолій Тупиця. Фото: Борис Корпусенко
ДЕЯКИХ КАБІНЕТІВ БІЛЬШЕ НЕМАЄ. А У ПОВІТРІ ДОСІ ЗАПАХ ГАРІ
Рудницька школа невелика. Однак, для рашистів тут було де розгулятись. На першому поверсі вони жили, а з другого та третього стріляли по позиціях ЗСУ.
Першим ділом, що зробили окупанти, коли підійшли до школи — це вистрелили в меморіальну дошку, що знаходиться біля головного входу. На ній увіковічили Віктора Бондара, випускника рудницької школи, який воював у 2014 році в зоні АТО на Донбасі, і там же поклав своє життя.
«Задовго до війни ми школу привели до порядку: вона була охайна, зі свіжим ремонтом, новими партами та технікою», — говорить директор.
Нині вона обпалена та пуста. Світло-рожеві стіни в класах ділить величезна тріщина. На пошматованій підлозі у ряд стоять відра, в які падає вода зі напівзруйнованого даху.
Деяких кабінетів після прильотів більше немає. Це і кабінет директора, клас біології, актова зала та книгосховище. До слова, в останньому не було цінних книжок, але там зберігались тисячі підручників. Усі згоріли до тла. Попіл де-не-де ще видніється на підлозі.
Анатолій Тупиця показує нам різні класи, розповідаючи історію кожного.
«Останній урок у цьому класі проводили 23 лютого. Бачите, навіть дошку не стерли. Після приходу сюди росіян, вони виправили „лютого“ на „февраля“. А речення „Класна робота“ поправили на російський правопис. Насправді це єдине пристойне, що вони написали. Ми вже затерли багато матюків тут», — продовжує директор.
МИЛИСЬ У ТРЕНЕРСЬКІЙ, РЕЧІ СУШИЛИ В ЇДАЛЬНІ
А от їдальню російські найманці залишили в ідеальному стані. Мало того, після виходу з села деякі бійці навіть забули свою білизну в одній з духовок. Ймовірно, таким чином вони її намагались висушити.
Кімната, де готували їжу учням. Фото: Борис Корпусенко
«Тренерську, що у спортивному залі, вони переоблаштували в баню: мились, прасували речі…», — додає він.
Техніку в школі рашисти покрали. А що не встигли «винести» — поламали.
Кожний кабінет був засмічений коробками від використаних сухпайків, бляшанками та іншим сміттям. 29 березня, після виходу загарбників з Рудницького, працівники шкіл кілька днів посилено прибирали.
ШКОЛУ КАПІТАЛЬНО ВІДРЕМОНТУЮТЬ. ПИТАННЯ ЛИШЕ В ЧАСІ
Нині учнів відвозять до навчальних закладів в сусідні села. Чи повернуться вони до рідних класів — питання часу.
Збитки від дислокації росіян у школі мільйонні. Попередня сума — 60 мільйонів гривень. Після деокупації поліція склала акт на пошкодження. А в самій школі робитимуть капітальний ремонт. Утім, коли він буде вирішуватимуть, скоріш за все, після перемоги.
Днями раніше журналістка «Вечірнього Києва» подивилась на відновленні будинки в селі Рудницьке та поспілкувалась із мешканцями, яким благодійники профінансували багатовитратні ремонтні роботи.
Даша ГРИШИНА, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
