За останній час рік Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації була перейменована вулиця російського фізика-ядерника Ігоря Курчатова.
Вулиця виникла в середині 1960-х років під назвою Нова. Мала назву на честь Академіка Ігоря Курчатова. Він відомий, як організатор і керівник робіт в галузі атомної науки та техніки в СРСР, академік АН СРСР. Під його керівництвом створено першу в СРСР атомну бомбу, першу у світі термоядерну бомбу й АЕС.
Життєвий та професійний шлях цього вченого мало пов’язаний з Києвом, тож з метою деколонізації столичної топоніміки, шляхом рейтингового електронного голосування в додатку «Київ Цифровий» було обрано нову назву цієї вулиці.
Вулиця Академіка Курчатова змінила назву на українського вченого Ореста Левицького. Колаж: Сedra
Серед запропонованих експертною комісією варіантів, найбільшу кількість, а саме 5 027 голосів, набрала пропозиція — на честь визначного українського історика, етнографа, письменника, громадського діяча, другого президента ВУАН Ореста Левицького (1848-1922).
Народився майбутній вчений 25 грудня у селі Маячка на Полтавщині в родині священника. Батько хлопчика походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких, які служили сотниками й осавулами Війська Запорозького, взявши участь у повстанні Гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра I. За часів імперії цю інформацію в родині намагалися приховувати, наголошуючи саме на священницькому походженні родини.
Полтавська духовна семінарія, де вчився Орест Левицький. Фото: Вікіпедія
Початкову освіту хлопчик здобув у приватній школі, згодом у 1859—1869 роках — у Полтавському духовному училищі та семінарії.
Однак, після завершення закладу Орест вирішує не пов’язувати життя з релігійною діяльністю, мріючи вступити до університету, щоб продовжити освіту.
Перший рік юнак працював домашнім вчителем у селі Веприк на Полтавщині, а вже у 1870 році стає студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира, однак невдовзі він переводиться на історико-філологічний факультет.
Університет Святого Володимира наприкіці ХІХ століття. Фото: Типографія Стефана Кульженка
Свою наукову діяльність знаний вчений розпочав у студентські роки під керівництвом Володимира Антоновича. Першим дослідженням стала дипломна праця «Нарис внутрішньої історії Малоросії у другій половині XVII століття», яка була зарахована керівництвом вишу як кандидатська дисертація.
У 1874—1906 роках Орест Левицький працював секретарем Тимчасової комісії з розгляду стародавніх актів, був її першим історіографом. Паралельно з цим учителював у гімназії, був помічником завідувача Центрального архіву в Києві.
Молодий вчений став активним учасником київської громади. Колаж з відкритих джерел
Ще у студентські роки науковець стає активним членом київської громади, бере участь у проукраїнських гуртках. За свідченням дослідників його біографії, через це, вчений перебував під таємним наглядом царської поліції, що накладало певні обмеження у його кар’єрі та науковій діяльності.
У середині 1870-х Орест Левицький бере шлюб з Софією Яценко — донькою священника з села Веприк. На жаль, щасливе подружнє життя тривало лише декілька років, бо у 1880 році молода дружина раптово помирає, залишивши вченого удівцем з двома маленькими синами.
Згодом Орест Левицький одружується вдруге з Параскевою Мельник — сестрою дружини Володимира Антоновича.
Орест Левицький рано залишився вдівцем з двома маленькими синами. Фото з відкритих джерел
Подружжя живе у Києві, де Орест стає активним членом міської громади.
Також він був дійсним членом-співробітником Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, дійсним членом, членом ради та заступником голови Історичного товариства Нестора-літописця, дійсним членом Київського юридичного товариства і Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесним членом Полтавської губернської вченої архівної комісії.
Праці Ореста Левицького регулярно друкувалися в журналі «Київська старовина» та в інших відомих тогочасних часописах і виданнях.
Орест Левицький у віці 60-ти років. фото з відкритих джерел
Майже 50 років життя Орест Левицький присвятив Київській археографічній комісії. Його «Спроба дослідження про літопис Самовидця» слушно вважається одним із кращих видань цієї комісії.
Наукова спадщина відомого історика та вченого складає понад 200 праць, написаних виключно на архівних матеріалах. Найґрунтовніше з них: «Внутрішній стан західноруської церкви в польсько-литовській державі наприкінці XVI столітті та унія», «Богдан Хмельницький. Історичні діячі Південно-Західної Росії в біографіях та портретах», «Нариси старовинного побуту на Волині й Україні», «Археологічні екскурсії Т. Г. Шевченка у 1845 — 1846 рр.» та інші.
Також відомий історик вважається успішним письменником, перекладачем та мовознавцем. Співпрацював з журналами «Зоря» та «Літературно-науковий вісник», де публікував свої літературні праці. Серед найвідоміших його творів є історичний нарис «Волинські оповідання».
Відомий часопис «Київська старовина, де друкувався вчений. Фото: Вікіпедія
Орест Левицький у зрілі роки. Фото з відкритих джерел
Оцінюючи наукову та літературну спадщину Ореста Левицького, видатний український письменник Іван Франко ставив його ім’я поруч з видатними вченими-істориками, що відіграли значну роль у становленні української історичної науки.
Після революційних подій 1917 року, вчений очолював громадські й державні комісії з питань української правничої термінології.
На думку дослідників його постаті, саме українська революція 1917-1921 років відкрила для Ореста Левицького, як і для всіх інших українських вчених інші можливості, що тривалий час обмежувалися з боку царської влади.
Коли утворилося Українське наукове товариство, Орест Левицький входить до його складу, стає заступником голови товариства Михайла Грушевського.
Попри літній вік і те, що вважався вченим «старої формації», Орест Іванович з новою енергією взявся до праці. Він ініціював створення «Комітету для охорони пам’яток історії та мистецтва», брав участь у роботі великої ради міністра освіти УНР, а також став одним із засновників Української академії наук.
Українська академія наук на світлині 1918 року. Фото з відкритих джерел
14 листопада 1918 року наказом Гетьмана Павла Скоропадського Орест Левицький був призначений дійсним членом УАН по відділу соціальних наук. Саме Левицький, якому на той час було майже 70 років, головував на першому в історії засіданні УАН в Києві на Великій Підвальній вулиці (нині Ярославів Вал), 36, де головою-президентом академії обрали Володимира Вернадського.
Ввійшовши до складу дійсних членів Української Академії наук у 1918 році, Орест Левицький береться за створення Всенародної бібліотеки, розгортає діяльність щодо поповнення книжкових фондів, збереження пам’яток мистецтва, очолює комісію по кафедрі українського звичаєвого права.
З грудня 1919 виконував обов’язки Президента Української академії наук, а з 1921 року — голова правничого товариства при ВУАН, у березні 1922-го став Президентом ВУАН.
Очільники Національної академії наук України. Фотоколаж до 100-річчя Академії наук. Фото: НАН
Видатний український вчений раптово пішов з життя 9 травня 1922 року на Драбівському дослідному полі на Черкащині, перебуваючи в гостях у свого сина Миколи.
Орест Левицький похований у сусідньому селі Митлашівка.
Історик залишив після себе значний внесок у розвиток української науки, зокрема понад 200 наукових робіт з історії України та правознавства; історичних оповідань та повісті «Ганна Монтовт», наукової розвідки «Сім’я та побут українців у XVI ст.» і багатьох інших.
З ім’ям Ореста Левицького пов’язані перші наукові видання козацьких літописів XVII -XVIII століть, перше в українській історіографії наукове видання Літопису Самовидця, видання Львівського літопису 1339–1649 років та Літопису Йоахима Єрлича 1620–1673 років, великої кількості інших пам’яток, історіографічних та археографічних матеріалів.
Свій власний архів, колекцію історичних документів та особисту бібліотеку, вчений передав до ВУАН у 1921 році. Нині ці документи зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.
***
Нагадаємо про повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: вулиця на Теремках одержала ім’я академіка Степана Рудницького.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
