В Національному музеї історії триває пізнавальна експозиція про розвиток технологій. Фото: фб Національний музей історії України
Історія появи нових засобів зв’язку була сповнена виняткових винаходів, за якими завжди стояли талановиті люди — вчені та винахідники з усього світу.
На початку жовтня в Національному музеї історії України розпочалася нова експозиція «На зв’язку!», присвячена розвитку технологій у цій сфері та їхній вплив на життя українців, починаючи від кінця XVIII століття до сьогодні.
Партнерами проєкту стали: Державний політехнічний музей імені Бориса Патона, компанія «Укртелеком», Національний університет оборони України, Музей техніки Apple від техномережі YABLUKA.
Виставка присвячена історії розвитку засобів зв’язку впродовж останніх декількох століть. Фото: Тетяна Асадчева
В експозиції представлені старовинні листи, листівки, марки, радіоприймачі, телефони від початку ХХ століття і до сучасних мобільних, обладнання перших телефонних станцій, телеграфні апарати ХІХ століття, таксофон, що стояв у Києві на Подолі у 1990-х роках, перші комп’ютери та багато іншого.
Також в межах проєкту відвідувачі завітають до інтерактивної локації «кабінет Стіва Джобса», де можна зробити фото за столом відомого винахідника.
Кабінет Стіва Джобса з експозиції музею. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Також в музеї можна почути переговори по російській рації, яку зняли наші військові з російської командно-штабної машини, знищеної у боях під Києвом у 2022 році, міркуючи про майбутнє системи зв’язку.
«Працюючи над створенням виставки „На зв’язку“, ми з колегами прагнули зробити її цікавою та пізнавальною, як дорослим, так і дітям. Виставка є інтерактивною, що дозволяє нашим відвідувачам будь-якого віку не лише подивитися на технічні винаходи різних часів, але й послухати записи чи повзаємодіяти з ними», — розповідає кураторка проєкт Альона Якубець, завідувачка відділу новітньої історії України.
Кураторка проєкту «На зв’язку» Альона Якубець. Фото: Тетяна Асадчева
За її словами, сучасні засоби зв’язку дають змогу користувачам миттєво зв’язуватися з абонентами у будь-якому куточку світу, купувати речі чи продукти на відстані, сплачувати рахунки, переказувати кошти, віддалено працювати, навчатися, ділитися інформацією з мільйонними аудиторіями на різних континентах.
Для сучасних дітей навіть вуличний таксофон з 1990 х є цікавою несподіванкою. Фото: Тетяна Асадчева
Нинішнє покоління людей вже звикли до цього, і вважаємо це нормою, але так було не завжди.
Альона Якубець зізнається, для юних відвідувачів музею більшість експонатів є своєрідною «екзотикою»
«Перший мобільний смартфон з’явився у 2007 році, тобто сучасні українські діти пам’ятають лише його. Попередні моделі, кнопкові, а то й стаціонарні телефони для них є дивиною…Особливо дітям подобається Телефонна будка, воєнні рації та радянська радіола 1955 року. Те, що колись було звичним для наших мам чи бабусь, для сучасних дітей є зовсім таємничим і загадковим. Це завжди дуже цікаво спостерігати, як наші менші відвідувачі з цікавістю для себе пізнають технічні винаходи минулих епох», — зауважує Альона Якубець.
Також кураторка експозиції розповіла про революцію в системі зв’язку, яку ілюструє сама виставка.
Поштові листівки та марки різного часу. Фото: Тетяна Асадчева
Значна частина експозиції присвячена історії пошти, як головного засобу зв’язку.
Альона Якубець розповіла, що прообраз поштових відділень з’явився в IV тисячолітті до н. е, однак на той час пошта була доступна лише для правителів та еліти.
З розвитком писемності та науки, потреба у поштових сервісах та послугах також зростала. Однак поштова система «трималася» на ногах людини чи коня майже до кінця XVIII століття.
Доленосним у цій сфері став промисловий переворот кінця XVIII — першої половини ХІХ століття, і досі система зв’язку постійно вдосконалюється.
Старовинний письмовий стіл, де писали та зберігали кореспонденцію. Фото: Тетяна Асадчева
З найдавніших поштових артефактів, в експозиції можна побачити копію листа 1954 року українського Гетьмана Богдана Хмельницького до Шведської королеви Христини. Оригінал документу зберігається у Швеції.
«Цікаво, що перші листи відправлялися не у конвертах, а лише текст писався, потім закривався у середину, потім скріплювався спеціально сургучем. На вільному боці вказувалася адреса. Потім лист зважувався, і людина платила за його доставку. І ставився штемпель, де вказувався час та місце відправки. Це було дуже незручно, бо займало надзвичайно багато часу», — розповідає Альона Якубець.
У 1661 році головний поштмейстер в Англії Генрі Бішоп придумав спеціальний штемпель, для фіксації маршруту.
В експозиції представлені старовинний телеграфний апарат системи «Морзе» та інші цікаві артефакти. Фото: Тетяна Асадчева
«Кожна поштова станція мала набір з 366 таких штемпелів. Вгорі стояла назва місяця, а внизу дата. Тобто на кожний день був свій маленький штемплик, діаметром 13 мм», — зазначає кураторка виставки.
У 1840 році англієць Роуленд Гілл придумав марку, що дозволяла наклеїти її на конверт і відправити лист, не заходячи на пошту, а кинувши його у спеціальну скриньку. Поштові скриньки почали встановлюватися у містах, що дозволило істотно розвантажити роботу багатьох поштових відділень та станцій.
«Також в експозиції представлена еволюція поштових листівок з колекції нашого музею. Як ви бачите, на початку поштівки були повністю порожніми з обох сторін. Треба було лише написати текст і заповнити адресу. З часом люди підійши до цього питання творчо, намагаючись прикрасити текст різними малюнками та зображеннями, тож видавці самі почали додавати на одну з сторін різні малюнки чи віньєтки. Згодом це стало надзвичайно популярним, малюнок став займати усю сторону поштівки», — розповідає Альона Якубець.
Телеграфний апарат Г’юза був створений для друкування нот, однак згодом змінив призначення. Фото: Тетяна Асадчева
За її словами, це стало настільки популярним, що видавці почали випускати спеціальні листівки з привітаннями зі святами, або із зображенням відомих пам’яток міст. При цьому на звороті розділили простір навпіл на дві частини, де в одній людина могла написати свій власний текст, а у другій частині вказувалася адреса.
Починаючи з середини ХІХ століття, значного розповсюдження набуває телеграфна система, де закодована інформація передається по дротах, приєднаних до дерев’яних стовпів, або по кабелю, прокладеному дном моря чи океану.
Її винахідником вважається відомий дослідник Самюель Морзе. Вважається, що на цей новаторський винахід дослідника підштовхнула особиста трагедія: перебуваючи у відрядженні в місті Нью-Гейвен, що за 500 кілометрів від Вашинтону він отримав телеграму, що його дружина захворіла, але поки прибув додому, то її вже втигли поховати.
Ця сумна обставина так вразила чоловіка, що він вирішив розробити апарат, який дозволить людям швидко спілкуватися на великій відстані.
Нова технологія створила справжні сенсацію та швидко поширювалася світом.
Професія телеграфістки сприяла емансипації жінок. Фото: Тетяна Асадчева
Телеграфний апарат 30-х -40-х років ХХ століття. Фото: Тетяна Асадчева
На території України телеграф спочатку з’явився у Львові, який тоді був під владою Австрії. 1848 року дріт з’єднав місто з Віднем. Під час Кримської війни 1853–1856 років телеграф з’явився і на території російської імперії.
Перша лінія з’єднала санкт-петербург із Севастополем. При цьому використовували імпортні технології: будувала лінію німецька фірма «Simens & Halske», вона ж відкрила в імперській столиці завод.
У ті часи професія телеграфіста вважалася надзвичайно заможною та добре оплачувалася. Також це була одна з перших професій, де було дозволено працювати жінкам.
Наприкінці ХІХ століття, телеграф почав обростати новими сферами послуг. Наприклад, деякі банки почали відкривати при поштово-телеграфних відділеннях свої позиково-ощадні каси, створюючи таким чином першу систему грошових переказів.
Першу ж телефонну станцію в Україні побудували в Одесі 1882 році. На той час це було найбільше українське місто, великий центр міжнародної торгівлі. У 1890-х почали будувати міжміські лінії, серед українських міст першими з’єднали портові Одесу та Миколаїв.
На початаку ХХ сторіччя стрімко розвивалася телефонізація. Фото: Тетяна Асадчева
На початку ХХ століття телефонізація розвивалася надзвичайно швидко. Спочатку телефони здебільшого встановлювали не у квартирах, а на підприємствах і там, де працювали чиновники.
Наприклад, у Києві перший телефон з’явився в ресторані.
До тогочасної телефонної станції протягували дроти від різних абонентів. Перші телефони не мали набирача номеру. Людина підіймала слухавку й казала телефоністу, з ким її з’єднати.
Телефонні станції були розраховані на певну кількість номерів.
«Тоді телефонний апарат коштував близько 200 карбованців — цих грошей вистачило б на річну плату за квартиру. А ще щомісяця за телефон треба було платити 20–25 карбованців, це середня зарплата працівника залізниці», — розповідає Альона Якубець.
Еволюція телефону. Фото: Тетяна Асадчева
У середині 1920-х з’явилися автоматичні телефонні станції. Абоненти самі набирали на телефоні потрібний номер, і АТС з’єднувала їх без допомоги людини. Також у світі ширилися бюджетні моделі телефонів, доступні звичайним користувачам.
З часом на вулциях різних міст почали з’являтися таксофони.
Таксофон, встановлений у 1997 році на Подолі. Фото: Тетяна Асадчева
В центрі експозиції «На зв’язку» можна побачити одну з останніх моделей телефонної кабіни, яка була встановлена на Подолі у 1997 році.
«Це вже пізня та комбінована модель періоду Незалежної України, що працювала, як від монеток, так і від карток. Сам апарат був виготовлений на спільному українсько-італійському підприємстві. З розвитком мобільних телефонів, таксофони втратили свою популярній у населення, ставши збитковими, тож вже на початку ХХІ століття їх демонтували. Подекуди, на околицях Києва ще їх можна зустріти, але у дуже поганому та побитому стані…», — розповідає Альона Якубець.
Функції, які замінюють сучасні смартфони. Фото: Тетяна Асдчева
За її словами, у 1997 року, коли з’явився зв’язок 3G, телефон змінив свій статус апарата тільки для дзвінків.
На мобільному телефоні можна було приєднуватися до інтернету, відправляти і слухати музику.
«За десять років упровадили зв’язок четвертого покоління, яким ми активно користуємося нині. Тоді ж компанія „Apple“ представила перший смартфон „iPhone“. Це теж була певна революція в користуванні телефонами, тому що апарат мав сенсорний екран і датчик його повороту. Відтоді кардинальних змін у мобільних телефонах не відбулося», — розповідає кураторка.
Телефони Iphone 4 від Apple. Фото: Тетяна Асадчева
Фото: Тетяна Асадчева
Вона також поділилася цікавим фактом, що у розвитку мобільного зв’язку є також і український слід. Перший дзвінок із мобільного телефона здійснив американський інженер, син емігрантів з України Мартін Купер. Це сталося 3 квітня 1973 року.
А перший серійний мобільний телефон, який мав назву «DynaTAC 8000X» з’явився у 1983 році. Тоді пристрій важив понад кілограм, а акумулятора вистачало лише на 20 хвилин розмови.
Також відвідувачі музею мають змогу побачити, як виглядали перші ком’ютери та подивитися інші цікаві технічні дослягнення кінця ХХ століття.
Перші смартфони 2000-х років. Фото: Тетяна Асадчева
Новітній період в експозиції представлений також декількома цікавими експонатами. Перш за все, це російська рація Р-168, що була знята військовими з російської командно-штабної машини, знищеної у боях під Києвом у 2022 році.
Після перевірки СБУ, її передали до Національного університету оборони.
«Зараз там є декілька треків, які наші відвідувачі можуть послухати. Найбільше припадає до душі знаменитий діалог про „рускій воєнний корабль“, який вже давно став мемом російсько-українскої війни», — зазначила Альона Якубець.
Експозиція триватиме до кінця року з можливість продовження.
Графік роботи музею: щодня, з 10:00 до 18:00, каса до 17:00.
Де: вул. Володимирська, 2
Вартість: вхід на виставку за загальним квитком до музею — 100 грн, для школярів/студентів/пенсіонерів — 50 грн.
До теми: порцеляну та меблі з колекції родини Терещенків презентували у київському музеї.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
