Подвір’я Будинку-музею Т. Шевченка. Фото: Тетяна Асадчева
Експозиція переміщає відвідувачів у 1846-47 роки, коли видатний поет та художник проживав у Києві до свого арешту в рамках справи Кирило-Мефодіївського товариства.
Нещодавно у Будинку-музеї Тараса Шевченка, що знаходиться у самісінькому серці столиці, неподалік Майдану Незалежності, відбулися святкові заходи присвячені 95 річниці з дня його заснування.
Це один з трьох музеїв присвячених постаті геніального поета та митця у Києві. А сам будиночок є справжнім раритетом забудови нашого міста першої половини ХІХ століття. Садиба була збудована у 1835 році та чудово зберігається і донині. А затишне подвір’я і сад, де панує спокій, легкість та відчуття умиротвореності, дає можливість відвідувачам відпочити від галасливого центру мегаполіса.
З нагоди ювілею, «Вечірній Київ» завітав до садиби у провулку Тараса Шевченка, щоб дізнатися цікаві факти з історії музею та побачити унікальні експонати з його колекції.
Варто зазначити, що у самій садибі Тарас Шевченко мешкав лише впродовж року: з весни 1846 року до 5 квітня 1847 — дня свого арешту.
ПЕРШІ ВЛАСНИКИ БУДИНКУ-МУЗЕЮ
Будинок-музей Тараса Шевченка, збудований у 1835 році. Фото: Тетяна Асадчева
Наукові співробітники музею розповіли, що ця садиба стала житлом Кобзаря після його повернення з Седнева.
«У 1840-х роках нинішній провулок Шевченка мав назву Козине болото або вулиця Козиноболотна, що використовувалася аж до 1894 року, змінивши назву на більш милозвучну — провулок Хрещатицький. Зараз про історичну назву вулиці свідчить табличка, встановлена вже у наш час на фасаді нашого музею…», — розповідають науковці.
За словами музейних працівників, першим власником садиби став колезький секретар, чиновник 14-го класу Іван Житинський. В архівних документах можна знайти звернення його дружини Ольги від 7 листопада 1834 року до Київського будівельного комітету з проханням дозволити збудувати «у Старому місті, на новоствореній по Козиному болоті вулиці, фасад … 3-го № дерев’яного будинку»
Також відомо, що у травні 1835 року Іван Житинський просив позику на завершення будівництва.
Це був невеликий, але добротний одноповерховий будинок із мансардою та підвалом. Усього в садибу було 6 кімнат.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО У САДИБІ ЖИТИНСЬКИХ
Пам’ятник Тарасові Шевченку на подвір’ї музею. Фото: Тетяна Асадчева
Тарас Швченко винаймав помешкання разом зі своїми друзями — художником Михайлом Сажиним та поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським.
«Коли Шевченко повернувся із Седнева, ми зустріли його давнього товариша, художника Сажина і незабаром оселилися всі разом на Хрещатику, по вулиці, що звалася Козине болото…Нічого не було приємнішого від наших вечорів, коли, повернувшись стомлені додому, ми розчиняли вікна, сідали до чаю і розповідали свої пригоди за день», — написав у своїх «Спогадах про Т.Шевченка» Олександр Афанасьєв-Чужбинський.
За спогадами сучасників, житло Тараса Григоровича було зовсім невеличким: кімната та майстерня на мансардному поверсі садиби.
Майстерня Тараса Шевченка. Фото: Тетяна Асдчева
У той час, Тарас Шевченко, працюючи в Київській археологічній комісії, створив серію архітектурних пейзажів у різних губерніях України. Над київськими краєвидами він працював разом з художником Михайлом Сажиним, сподіваючись видати альбом, присвячений Києву.
Відомо також, що у час проживання в садибі на Козиному болоті, Тарас Шевченко написав свої відомі балади «Русалка» та «Лілея», використавши усні народні легенди та перекази.
Технічне приміщення у майстерні, де Тарас Шевченко мив своє малярське приладдя. Фото: Тетяна Асдчева
«У садибі є два безпосередньо „Шевченкові“ місця: його кімната і художня студія на мансарді. Шевченкова кімната — та, що виходить вікнами на вулицю. У ній все облаштовано так, щоби відвідувачі могли побачити, уявити і відчути, яким був побут Тараса Шевченка. З особливих цікавинок — особисті речі поета, справжні, ті, якими він користувався…», — розповідають наукові співробітники музею.
На жаль, багатьом творчим планам Тараса Григоровича не судилося збутися, оскільки після доносу почалися переслідування учасників Кирило-Мефодіївського товариства. самого ж Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року, відправили під конвоєм до Петербурга й ув’язнили в казематі так званого Третього відділу.
ПОДАЛЬША ДОЛЯ САДИБИ
За словами музейників, мешканці будинки завжди зберігали пам’ять про нього. За спогадами професора Андроника Степовича, вихованці колегії Павла Ґалаґана час від часу приходили сюди на екскурсію.
У 1889 році, після смерті першого власника, садибу успадкував його син Іван, виплативши грошові компенсації своїм сестрам Ганні, Вірі та Марії.
На початку XX століття садибу поділили навпіл. Їі новими власниками стали: інженер шляхів сполучення Анатолій Тильтін, а іншу частину у 1906 році викупила Софія Петерсон.
Інтер’єри відтворюють побут киян у ХІХ столітті. Фото: Тетяна Асдчева
Також серед мешканок будинку була Надія Суровцова, яка залишила власні спогади про нього:
«Біля будинку було велике — а мені воно здавалося величезним — подвір’я, все в зеленій, густій траві, і два садки з чудесними смачними грушами та старою шовковицею. Квітів у садках не було, бо дерева надто старі, і вся земля вкривалася від вологості зеленим мохом, і по ній лазили дощові хробаки. По кутах будинку стояли великі діжі, повні дощової води з-під ринв…», — згадувала вона.
Згодом, вже після відкриття музею, пані Надія передала до колекції фісгармонію, яка належала Житницьким з відповідним записом у дарчій «Передаю Київському меморіальному музеї Шевченка обіцяний дар — невеличку фісгармонію».
«Тим більше любий мені цей музей, що він не тільки присвячений найдорожчому мені письменнику, а ще й міститься у будинку мого прадіда, де минуло кілька років мого дитинства в 1900-х роках», — зазначила Надія Суворовцева.
Після встановлення радянської влади, маєток був націоналізований і використовувався як звичайне житло, але дуже занепадав.
СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ
Будинок-музей на початку ХХ століття. фото з відкритих джерел
Нова сторінка в історії садиби настала вже на початку 1920-х, коли студенти Архітектурного інституту під керівництво Василя Кричевського робили заміри історичної будівлі у Хрещатицькому провулку, 8.
Музейники розповіли, що тоді місцеві мешканці розповіли, що колись у цій садибі недовго жив сам Тарас Шевченко. Перевіривши інформацію, Василь Кричевський дійсно знайшов підтвердження цього факту і порушив питання про реставрацію садиби і створення меморіального музею в ньому.
Василь Григорович Кричевський. Фото з відкритих джерел
У своїх спогадах митець зазначив: «Будинок у дуже поганому стані, особливо з двору. Пооблуплювалося тинькування, викривились хідники, повиймані вікна в верхньому вестибюлі. Дворова лінія фасаду руйнується, через ями, що утворились поволі, від розмивання дощами підвальних криниць. Протікаючи через ці ями та заливаючи підвали, вода загрожує зруйнувати фундамент. Але дивлячись на зовнішню давність і на 96 років існування, будинок ще довго може стояти, бо зроблений він з дерева хорошого й тривалого. Йому тільки треба дати вчасний ремонт».
За сприяння Василя Кричевського, 12 серпня 1925 р. Київський Окружний виконком дає розпорядження управлінню комунального господарства про відселення мешканців, проведення ремонту та передачу будинку у відання Академії наук.
Проєкти оформлення інтер’єрів Будинку-Музею Василя Кричевського. Фото: Тетяна Асадчева
На ювілейній виставці в музеї можна побачити унікальні експонати. Фото: Тетяна Асадчева
Музейники розповідають, що видатний митець не лише доклав зусилля для збереження цієї будівлі, але й створив художні проєкти відтворення інтер’єрів кімнат, майстерні та саду.
Наразі ці унікальні креслення можна побачити в ювілейній експозиції, яка наразі триває у приміщенні музею.
Також в експозиції представлені оригінальні малюнки фасаду і технічні креслення Федора Титаренка, зроблені під час обстеження будинку Житницького 1924 року, надані спеціально для виставки Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України.
В експозиції представлені чимало цінних експонатів та раритетів. Фото: Тетяна Асадчева
Серед інших цікавинок та раритетів, в експозиції представлені рідкісні експонати, врятовані в часи Другої світової війни директором музею Андрієм Терещенком. Тривалий час вони зберігалися у США, але вже в наш час були передані до відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.
Побачити їх можна до 19 листопада 2023 року у приміщенні Музею.
ШОВКОВИЦЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Окрасою музею є затишний сад, що також зберігає пам’ять про видатного Кобзаря.
В ньому є Шовковиця, віком понад 160 років, що росла там ще за часів Тараса Григоровича. меморіальне дерево має статус ботанічної пам’ятки природи.
Також на подвір’ї музею є бронзовий бюст молодого Тараса Шевченка, скульпторки Галини Петрашевич. Його встановили у 1946 році, до 100 річниці після того, як поет вперше оселився в цьому будинку.
Сад в садибі музею є єдиним збереженим у центрі Києва. Фото: Тетяна Асадчева
Садибний сад у музеї є унікальним, адже це він є єдиним, що дійшов до наших днів у центральній частині міста. Коли приходиш сюди, то складається враження, що це дійсно ідеальне місце для творчої людини. Садиба пропонує спокійний простий побут, якому не треба приділяти надмір часу і зусиль — натомість можна вільно й вибухово творити, лише ловлячи натхнення.
***
У день ювілею до музею завітало багато відвідувачів та почесних гостей. Колишні співробітники музею охоче розповідали молодому поколінню свої теплі спогади при про нього, згадуючи усіх, хто свого часу доклав чимало зусиль для збереження садиби.
Гості музею ділилися своїми теплими спогадами про нього. Фото: Тетяна Асдчева
«Це надзвичайно важлива подія в житті Будинку-музею Тараса Шевченка: 10 листопада ми відзначили 95 років з дня відкриття першого музею Великого Кобзаря у світі. Для нас це дуже бентежна і радісна подія, ми продовжуємо ту працю, яку почали багато видатних людей до нас. Тож, ми несемо надзвичайно важливу місію, зберігаючи пам’ять про геніальну постать Тараса Шевченка. Для нас українців, він є більше, ніж просто поет та митець. Він залишив нам більше, ніж „Кобзар“, ставши символом нашої національної єдності та ідентичності. І сьогодні всі українці мають пам’ятати великого кобзаря, який зробив неоцінений внесок у свідомість кожного українця. Тож для нашого музею — надзвичайно почесна і відповідальна місія», — зазначають наукові співробітники музею.
Ювілейна експозиція триватиме до 19 листопада
Графік роботи музею: середа-неділя з 10.00-18.00
Вартість: за ціною вхідного квитка до музею.
Адреса: провулок Тараса Шевченка, 8-а
До теми: від середньовіччя до сучасності: легенди й таємниці першої аптеки у Києві.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
