Деякі українці продовжують намагатися виїхати з України через війну та мобілізацію, зокрема незаконними методами. Киянин розповів свою історію, як він втік з України до Молдови.
Важливо: цим матеріалом ми не пропагуємо та не закликаємо нікого незаконно виїжджати з України.
Чому вирішив уплисти з України
Як поділився киянин Андрій, він півтора роки думав залишити країну. Йому було дуже важко жити в умовах воєнного стану та усвідомлювати, що це триватиме роками. Виїхати законно з України зараз неможливо, тому він вирішив пропливти через прикордонну річку Дністер до Молдови.
Як плив і що з собою взяв
Нікому не сказавши, Андрій під’їхав громадським транспортом якомога ближче до прикордоння. Потім він узяв таксі і дістався глушини. Потім пішки пішов уздовж берега і стрибнув у воду просто в одязі та взутті.
– Не взяв із собою з дому взагалі нічого. Ні змінного одягу, ні навіть маленького рюкзачка, ні зарядки до телефону чи зубної щітки. Ну приблизно як ви виходите з дому вигуляти собаку у дворі – без нічого, – пише Андрій.
За його словами, плисти було нелегко був ризик потонути.
– Дністер – досить широка річка, умовно судноплавна, за радянських часів на ній було видно кораблі, що проходять, зараз їх уже немає. За шириною приблизно 200 метрів. Але метри – це не все, – розповідає киянин.
Андрій поділився, що з обох берегів були водорості, які обплітали руки та ноги, тулуб. Це не давало швидко просуватися вперед. В середині річки вода вже чиста, але була сильна течія, яка зносила убік. А ближче до іншого берега – знову водорості.
– А до цього додайте, що пливеш ти прямо у штанах, футболці та у взутті! Та ще в одній руці затиснутий пакет із документами, грошима та телефоном, і потрібно його не втопити. І вода у вересні вже не “парне молоко”, прохолодно, – сказав киянин.
За його словами, за таких умов легко можна потонути. Це фізично важко та холодно.
Почав пливти Андрій удень, бо орієнтувався на температуру повітря, адже була вже осінь.
– Спочатку пливеш, дивишся вперед, тільки на молдавський берег. Потім, допливши до середини, сильно втомився, і секунд на 30 перекинувся на спину, щоб трохи відпочити. І почав дивитись назад, на українську землю. І саме там просто-таки вразило, що я перебуваю саме посередині між війною і миром, між можливою смертю і життям, між бідою і щастям, щастям звичайного мирного життя людей на землі, яка не знає зараз війни. І це просто вразило. Таке зазвичай буває у кіно, а тут – у реальному житті, у твоєму житті. Кордон між світами, різними реальностями, – каже Андрій.
Чи користувався послугами “провідників”
Займався всім Андрій сам. Вивчив місцевість на картах, супутникових знімках, продумав логістику. До “ділків” він ставиться скептично, тому що гарантій немає. Платити хабар за оформлення “білого квитка” теж не хотів – дорого та неприємно підтримувати корупцію.
Чи казав комусь про свої плани
Ні. Андрій вирішив нікого не змушувати нервувати за себе, адже справа ризикована.
Якби щось трапилося – то родичам та друзям незрозуміло було б, де шукати тіло. Тому вважався б чоловік “зниклим безвісти”.
Тому вирішив йти простим, народним, так би мовити, способом. Перепливти прикордонну річку.
Що було вже у Молдові
Появи Андрія у чужій країні ніхто не помітив. Поруч було село, де на березі лише паслися корови.
Чоловік виліз із води, звісно, весь мокрий. Ще й біла футболка стала жовтою від мулу. Андрій заліз у кущі, щоб відпочити, а потім пішов польовою дорогою до села. Одяг він відтиснув і та висохла вже на тілі, бо було сонячно.
– Потім спіймав машину до головної автодороги – місцевий сільський житель підвіз мене мовчки, не поставивши жодного питання. Потім уже на трасі зайнявся автостопом, щоб дістатися найближчого містечка – молдавських грошей на автобус у мене не було, – каже киянин.
У райцентрі Андрій уже обміняв гривні на леї, купив суху футболку, хліб та воду. Після цього пішов дорогою в бік Кишинева.
Приєднуйтесь до нашіх каналів в Telegram:
