«Вечірньому Києву» вдалося записати розмову з програмною директоркою Фонду Олени Пінчук — Ольгою Сердюк. Останні 20 років Фонд працює не лише з темою СНІД/ВІЛ, а й пропагує сексуальну освіту, підтримує кар’єру жінок, допомагає військовим тощо. А з початком великої війни — досліджує складні і чутливі теми: інтимні стосунки людей з бойовими травмами та замороження або кріоконсервація біоматеріалів захисників.
Ольга Сердюк очолила Фонд під час війни
До слова, інтерв’ю з Ольгою Сердюк ми проводили у Dialog Hub — просторі вільних розмов, який відкрив Фонд у центрі Києва, на Володимирській, 43. Тут регулярно організовують зустрічі на тему сексуальної освіти, саморозвитку тощо.
Головні тези цієї розмови:
- 75% нових випадків ВІЛ — через незахищений секс;
- статистика по гепатитах — ще попереду;
- середній вік початку статевого життя в Україні — 12-14 років;
- говорити про інтим з дитиною треба починати з трьох років;
- військові готові заморожувати свої яйцеклітини та сперму, але поки що не вирішене питання посмертного використання цих матеріалів;
- в Україні стає більше пар, які зіштовхнулися з наслідками бойових травм, але водночас говорити про це наразі не поспішають;
- війна оголила питання, що жінка повинна бути реалізованою=захищеною у випадку втрати чоловіка.
Dialog Hub, що на Володимирській, 43
Dialog Hub, що на Володимирській, 43
ПРО НОВИЙ СПЛЕСК ВІЛ І ПРИЧИНИ
— Ольго, цього року ваш фонд відзначає ювілей — 20 років роботи. Раніше ви асоціювалися більше з боротьбою проти ВІЛ/СНІДу. А якими є ваші головні виклики сьогодні, на другий рік великої війни?
— Ще до ковіду у нас було відчуття, що з ВІЛ/СНІД вже все вирішено: лікування є, тестування також, інформаційні кампанії успішно провели. І чесно кажучи, у мене навіть були думки відходити від теми ВІЛ/СНІДу.
Але тоді ми ще не знали, що зіштовхнемося з новими викликами. На жаль, сьогодні — зокрема, й через повномасштабну війну — маємо новий сплеск епідемії. І, щонайгірше, активізувалася статистика не лише по ВІЛ, а й по дотичних захворюваннях — маю на увазі гепатити B, С.
— Яка причина цьому?
— Тут є кілька факторів. Наприклад, внутрішня міграція людей зі сходу на захід. А схід, як ми знаємо, з різних причин завжди був більш уразливим до таких діагнозів. Люди переміщаються, але не завжди одразу стають на облік, тому що все ще існує дискримінація. У нас були прецеденти, як у маленьких селищах на заході України ВІЛ-позитивних жінок виганяли із прихистків.
Друга причина — це велика кількість відкритих поранень. Нещодавно мала розмову з бойовими медиками. З одного боку — усі вони знають, що першу допомогу треба надавати за принципом: поранений інфікований усім, чим можливо. Тому треба спочатку захистити себе. Але на війні це не працює. Уявімо собі: ніч, темрява, поранений у крові і ця кров усюди, навіть у рукавички заливає…
Наступний і найгостріший фактор — люди просто припинили користуватися презервативами. І одна з причин — це відчуття близькості смерті. Думають, що вже нічого втрачати, смерть як ніколи поруч. Остання статистика USAID по Україні каже, що 75% нових випадків ВІЛ спровоковані під час незахищеного гетеросексуального сексу.
Для розуміння — 20 років тому захворювання фіксували у маргінальних групах: споживачі ін’єкційних наркотиків, представників комерційного секс, чоловіків, що мають секс з чоловіками. Зараз цих 75% нових випадків — це загальне населення, яке до всього ще й не асоціює себе зцією проблемою. Лише кожен третій знає про свій діагноз.
Тому динаміка зростання захворюваності є. І ми вже зараз розуміємо, що буде нова хвиля епідемії ВІЛ після війни.
— А є якась статистика по вікових категоріях?
— Що цікаво, у віковій групі «50+» статистика ще гірша — 85%. З одного боку, ми радіємо, що українці мають активне сексуальне життя, а з іншого — вони не дотримуються правил безпеки.
Така ситуація змушує нас все ще залишатися на цій «дорозі» і продовжувати боротися з епідемією. Але, звісно, сьогодні боротьба із ВІЛ/СНІДом — це не єдиний напрямок нашої роботи. Ми також працюємо у напрямку сексуальної освіти, жіночого лідерства, допомагаємо військовим, зокрема, жінкам, які служать. Думаю, далі я про це поступово розкажу.
— До слова, Ви постійно пропонуєте анонімне і безкоштовне тестування на ВІЛ…
— Так. Люди все ще недооцінюють важливість ранньої діагностики. В Діалог хабі (вул. Володимирська, 43) можна пройти тестування на ВІЛ. Це безкоштовно, анонімно та займає 15 хвилин. У подарунок даємо презервативи Durex.
РИЗИКОВИЙ СЕКС НА ВІЙНІ
— У вас величезний досвід інформкампаній про важливість захищеного інтиму. Але чи спрацює такий метод зараз, під час війни? Зокрема, на передовій. Тема доволі чутлива…
— Тут складно. Треба бути дуже обережними. Ми розуміємо, що інформаційні кампанії щодо безпечного сексу на передовій не дуже етичні, бо, ніби, ставлять під сумнів те, чим насправді займаються люди, ризикуючи своїм життям і боронячи нашу землю. З іншого боку, близькість — це абсолютно нормальна частина життя, навіть під час війни. І дозволю собі сказати — навіть на перших лініях фронту, якщо це можливо. Це швидкий спосіб стабілізувати свій емоційний стан, оговтатися.
Важливо лише подбати про те, щоб все було безпечно. Бо війна закінчиться, захисники повернуться до життя. І нам потрібно зберегти їх здоров’я наскільки це можливо.
«Соціологи говорять про те, що до війни в Україні було близько пів мільйона новонароджених у рік, а за останній рік — лише 90 тисяч»
— Ви пробували у якийсь інший спосіб говорити про це з військовими?
— Точково. Ми активно підтримуємо Жіночий Ветеранський Рух. І кожного місяця передаємо на передову нашим дівчатам потрібні дрібнички. Це можуть бути креми від обмороження, сухі шампуні, SPF-креми, базові медикаменти, предмети гігієни, бальзами для губ — армія їм цього не купить, але це важливо для дівчат.
Так от, окрім усіх кремів і таблеток, ми також поклали їм у ці рюкзачки презервативи з QR-кодом, де є інформація про ВІЛ. Додали і лубриканти, бо вони також вважаються контрацепцією, оскільки зменшують травматичність і, відповідно, ризики інфікування.
— Як відреагували?
— Спочатку дівчата здивувалися. Бо це чутлива тема. Але ми завжди готові коректно пояснювати, чому це важливо. Буде життя після війни і треба про це подбати. Навіть якщо контрацепція не згодиться — краще це мати у своїй аптечці чи косметичці, ніж не мати.
Треба також, вважаю, зробити обов’язковими тестування на ВІЛ та гепатити після ротації. Це допоможе з ранньою діагностикою.
СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА — КОЛИ ПОЧИНАТИ ГОВОРИТИ
— Сексуальна освіта сьогодні — чому це важливо?
— Це один з найважливіших компонентів життя нашого суспільства. І починати з дитиною про це говорити треба вже з трьох років. Це саме той вік, коли дитина усвідомлює свою сексуальну ідентичність, починає цікавитися своїми статевими органами, вивчати себе.
Звичайно, у різному віці має бути різне занурення у глибину питання. Але говорити точно треба. Це важливо для того, щоб дитина вибудовувала довірливі стосунки з батьками. І щоб у 15 ви могли так само поговорити, як і в три роки. А також, щоб дитина була захищена від насильства.
Бо статистичні дані за 2019 рік говорять, що кожна п’ята дитина потерпає від сексуального насилля (*дослідження Уповноваженного Президента з питань дітей Миколи Кулеби). Уявіть собі! А зараз, в час війни, цього буде ще більше. Війна провокує нові травми, зростає насилля.
Натомість сексуальна культура дозволить дитині вибудовувати кордони до свого тіла. І навіть, якщо станеться найгірше, то є шанси, що рідні дізнаються про це і почнуть працювати з травмою якнайшвидше.
— Що каже статистика про початок статевих стосунків?
— Тут насправді дещо приголомшливі цифри. І до слова, саме це і стало однією з причин, чому наша команда взялася працювати з темою сексуального виховання. Останні дані кажуть, що діти вперше дивляться порно, при чому дуже різне, у 8-10 років, а починають жити сексуальним життям вже з 12-14.
Тому ставимо перед собою завдання хоча б навчити дітей — а це реально діти, підлітки — комунікувати зі своїми партнерами, не піддаватися на маніпуляції, говорити про презервативи та кордони. Коли дитина все це знає, то суттєво знижуються ризики травмованості — у всіх сенсах.
Взагалі найуразливіший вік — це підлітковий, коли вони переживають шалені гормональні гойдалки. Днями ми були в київському Охматдиті й там завідувач приймального відділення якось «до слова» обмовився, що до них щодня поступають підлітки, які намагалися покінчити життя самогубством, важко переживаючи пубертат.
ІНКЛЮЗИВНИЙ СЕКС: ТЕ, ПРО ЩО МОВЧАТЬ
— Знаю, що ви також починаєте працювати зі ще однією чутливою темою — інтимне життя людей з бойовими травмами. Розкажіть про це.
— Відірвані кінцівки, пошкоджені геніталії, інші наслідки підривів на мінах, контузії — це те, з чим щодня зіштовхуються наші воїни. Це те, що зачіпає щоразу більшу кількість пар. Водночас про сексуальну дисфункцію, яка може статися, говорять дуже мало.
Днями маємо підписати контракт з американським психологом, сексологом Кетрін Еліс. Свого часу вона 15 років працювала у госпіталі для ветеранів війни у Вашингтоні, де приділяли увагу інтимному життю військових з пораненням. Існує навіть ціла методологія, як займатися сексом після травм. Детально розписано для кожного окремого випадку. Звісно, це інструкція для пари, бо треба розповісти це як партнеру, так і партнерці.
Так от, ми хочемо про це почати говорити на рівні України. Щоб ці люди не почували себе кинутими напризволяще. Бо, як показує світова практика, з цим можливо жити.
— Але чи готові про це говорити?
— Наразі ми проводимо разом з Veteran Hub дослідження, щоб зрозуміти і вивчити проблеми наших людей. Сказати, що в нас за дверима стоїть черга з тих, хто готовий поділитися своїм досвідом, — не можна. При тому, що це анонімно. Тому поки що складно. Складно і знаходити, і вмовляти на розмову, і проводити її, бо це мають бути глибинні інтерв’ю, щоб зрозуміти контекст.
ПРО КРІОКОНСЕРВАЦІЮ
— Війна актуалізувала ще одну тему — заморожування біологічних матеріалів.
— Соціологи говорять про те, що до війни в Україні було близько пів мільйона новонароджених у рік, а за останній рік — лише 90 тисяч. Звісно, на це впливає й те, що багато жінок виїхали з країни.
Буквально кілька тижнів тому ми збирали усіх дотичних до цієї теми експертів у форматі «Відкритого діалогу». Це і репродуктологи, і автори тематичного закону про замороження матеріалів. З нами був на зв’язку також Михайло Радуцький(нардеп, президент клініки «Борис», — ред.) Запросили і чотирьох військових — трьох дівчат і одного хлопця. Вони кажуть, що раніше навіть не задумувалися про це.
«Військовим хочуть дозволити безкоштовно здавати репродуктивні клітини для збереження генофонду»
Післія обговорювання законопроєкту 8011 сформулювали кілька доопрацювань — зокрема, треба уточнити, що робити з цим матеріалом після смерті захисників. Наразі його мають утилізувати. Але ж в цьому і сенс — щоб зберегти його, і щоб потім дружина чи чоловік могли використати це і народити дитину від своїх коханих.
Для цього має бути окремий заповіт, хто матиме доступ до матеріалу. Також постає питання зі створенням національного кріобанку та вивозу біометіалу закордон. Проте, думаю, що цей закон приймуть вже цього року.
— А яка ситуація з кріобанками? Їх достатньо?
— Це ще одна проблема. У нас немає державного чи міського кріобанку. Є тільки приватні.
— Чи актуалізує війна цю потребу — потребу замороження біоматеріалів — також для цивільних жінок? Жінок репродуктивного віку, які не готові зараз народжувати?
— Буду з вами відвертою. Ось ця жінка, я перед вами: мені 38 років, і в мене вже не так багато залишилося часу для народження дитини. Буквально під час зустрічі з репродуктологами набрала в гуглі, скільки коштує заморозити яйцеклітину.
До війни я про це не думала, але зараз це стало для мене актуальним. Народжувати у такий час мені складно — не можу сказати, що готова. Навіть незначні обстріли і я на день «випадаю» із життя. Тому я розумію жінок, які зараз також не поспішають вагітніти.
А, можливо, це нашарованість відповідальності, яка з віком тільки посилюється. Треба народжувати у 20 (сміється, — ред.).
Повертаючись до вашого питання, думаю, так — війна актуалізувала цю проблему. І було б добре, якби послуга із заморожування яйцеклітин стала доступною для усіх, кому це важливо. Зрештою, стреси б’ють по репродуктивному здоров’ї — хто зна, як і чим ці всі нерви для нас обернуться…
ЖІНОЧЕ ЛІДЕРСТВО: ЯК ВПЛИНУЛА ВІЙНА
— Жіноче лідерство сьогодні — чи змінилося воно під час війни і як?
— Без сумніву, під час війни жінки проявили себе неймовірно! У нас рекордна кількість жінок у ЗСУ. У нас дуже багато жінок на передовій, і це їхній вибір. Я особисто знайома з військовою з Харкова, матір’ю п’ятьох дітей, які зараз з чоловіком в Іспанії, а її вибір — захищати країну.
Тому за останній рік українки продемонстрували не те, що гендерну рівність, а навіть — конкретну зміну гендерних ролей. Зараз жіноче лідерство переживає внутрішні зміни, але ми більше розуміємо, хто ми є, для чого ми є і як ми можемо використати свій потенціал максимально ефективно.
— Ви працюєте із жіночим безробіттям?
— Ще з 2017-го року розпочали проєкт підтримки жінок у їхній професійній реалізації та економічній незалежності. У нас було дуже багато освітніх курсів, грантових програм, націлених на жінок-підприємиць, а також на жінок, які хочуть побудувати свою кар’єру у компаніях.
Наразі разом з ГО «Лада» запустили класний формат зустрічей для матерів — Mom’s Monday. Щопонеділка у нашому просторі збираються матусі з дітьми: на одному поверсі — малеча, на іншому — йде програма для жінок. Зокрема, шукаємо шляхи працевлаштування.
«Торік запустили проєкт „Regeneration“ про ментальну підтримку жінок, які мають потенціал до відкриття бізнесу чи кар’єри»
— А чому, як вважаєте, жінкам з маленькими дітьми важко працевлаштуватися?
— Насправді у цьому є психологічний момент, бо жінка, перебуваючи в декреті, трохи втрачає віру у себе, менше впевнена. Ми ж розповідаємо, що професіоналізм нікуди не дівається, коли ти народжуєш дитину. Ти навіть стаєш кращим менеджером, тайм-менеджером для себе. Тому ми пропонуємо кар’єрні консультації, розповідаємо про здоров’я, сексуальні стосунки.
Торік, вже в контексті війни, запустили крутий проєкт «Regeneration». Він про ментальну підтримку жінок, які мають найбільший потенціал до відновлення економічної діяльності — відкриття власного бізнесу чи влаштування на роботу. На першому етапі психологічну підтримку отримали пів тисячі учасниць. Звісно, нам це вдалося завдяки онлайн-формату. Але це гарний результат.
— Війна змусила жінок поглянути на свою реалізацію по-іншому, як вважаєте?
— До війни тенденція була така, що жінки з різних причин самі не виходили на ринок праці. Умовно: у політику, на керівні ролі свідомо не йду, бо треба бути «включеним» 24/7. Натомість вони обирають сім’ю і родину — хоч тут теж не так очевидно, що важче. Але це закладено у нашому менталітеті.
Та зрештою є випадки, коли жінка взагалі не працювала ніколи. Але війна як ніколи раніше усі ці моменти «оголила» і не залишила багатьом право на страх чи сумніви у собі. Ми маємо сьогодні багато прикладів, коли молоді матері залишаються самі, бо чоловіки, голови сім’ї гинуть. І тоді жінка мусить займати інші ролі у родині і шукати роботу.
— Ольго, ви теж очолюєте масштабний Фонд у далеко не найпростіший час. Вам складно?
— Я очолила цей Фонд під час війни. Це зовсім не просто, але ми впоралися. І навіть вийшли на нові проєкти. Моя особиста позиція чи, може, навіть рецепт — це думати не про себе, не про свій піар, а про свою команду, яка робить тебе лідеркою. Для мене моя команда — це першочергово.
«Планів багато, викликів ще більше, але думаю, що нам це все під силу»
Тому одразу після призначення підвищила на 130% зарплату усім працівникам. Команда має бути вмотивованою не лише ідеєю, люди мають отримувати ринкову і справдливу оплату своєї праці. На другому місці для мене як для лідерки — це цінності, які ти вибудовуєш. Планів багато, викликів ще більше, але думаю, що нам це все під силу.
****
Графік лекцій у Діалог хабі на квітень — тут.
Олена ПЕТРИШИН, фото Борис КОРПУСЕНКО для «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
