Лірична комедія, що стала для режисера дебютом у повному метрі, — це історія про молодого звукорежисера Вадима, який спеціалізується на записах різних звуків. Зазнавши безліч невдач в роботі та особистому житті, він отримує шанс розпочати все спочатку.
Просте завдання — записати голоси закарпатських тварин — може стати його шансом назавжди залишити «незручну Україну» і вирушити в «привабливу Канаду», подалі від проблем. Однак все виявляється набагато складніше, коли головним супутником у новій роботі виявляється найменш підхожа для цього людина — мама Вадима. Вона працює таксисткою, має проблеми в особистому житті та хвилюється за майбутнє сина. Сам Вадим має зріст понад два метри і особливу здатність потрапляти у різні халепи.
Спеціалізація головного героя — записувати звуки. Кадр із фільму
«Історія заснована на реальних подіях. Мій друг отримав незвичне замовлення записати звуки тварин. Він поїхав зі своїм батьком. Подумав, що це чудовий привід провести час разом, — розповідає режисер Антоніо Лукіч. — Це стало підґрунтям для реалізації мого внутрішнього світовідчуття трагікомічного. Коли є над чим посміятися та над чим подумати. Це класичне роуд-міві, коли герої в пошуках одного знаходять щось зовсім інше, і це навіть важливіше за те, що вони шукали на початку. Була ідея, щоб герой поїхав разом із дідусем. Потім вирішив замінити на матір. Моя мама допомагала мені писати діалоги».
Попри комедійні ситуації та форму роуд-муві (тобто події стрічки розгортаються під час подорожі), він піднімає досить важливі теми: стосунки матері та сина, незадоволеність життям, а сам рахівський крижень, якого має записати герой, виступає символом недосяжного щастя, якого прагнуть герої.
У стрічці йдеться про стосунки мами і сина. Кадр із фільму
«Щороку на Новий рік та Різдво ми вмикали фоном телебачення та робили щось із приємних новорічних ритуалів. Шукали щось, що додавало святкового настрою та відчуття цінності родини, кохання, про щось важливе. Мабуть, тому фільм „Іронія долі“ досі був популярним в українських домівках під час новорічних свят, разом із олів’є, — зазначив продюсер фільму Дмитро Суханов. — Але цього року я не зміг його подивитись і не планую, як і будь-яке російське або радянське кіно… А ті ж самі цінності, як і раніше, я буду шукати протягом новорічно-різдв’яного тижня на телебаченні у чомусь нашому, українському. Без радянської ностальгії… І Україна у 2023 вже має таке кіно».
Комедія «Мої думки тихі» вийшла в широкий український прокат 16 січня 2020 року. Касові збори стрічки становлять 9 млн 455 тисяч гривень. У кінотеатрах її подивилося понад 103 тисячі глядачів.
Стрічка зібрала чимало нагород: спеціальна премія журі Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах (програма East of West), приз глядацьких симпатій, премія FIPRESCI за найкращий український фільм на Одеському міжнародному фестивалі, премія «Відкриття року» Національної премія кінокритиків КІНОКОЛО. Дві нагороди за кращу акторську роботу отримала і виконавиця головної ролі Ірма Вітовська (ОМКФ, премія кінокритиків КІНОКОЛО).
«Це чудова комедія. Надзвичайна нова для нашого глядача, — вважає акторка Ірма Вітовська. — Тут багато змісту, сентиментальності, драми. Смішне і сумне поруч. Я граю мати-одиначку, яка виховала свого сина. Вона не можете прийняти свій вік. І в розмові з сином розкривається жорстока правда. Водночас все абсурдно смішно навколо».
Комедія «Мої думки тихі» транслюватиметься в ефірі національного телемарафону «Єдині новини» 5 січня о 21:00.
Культурні канікули: у київських музеях доступні безкоштовні квитки для студентів і пенсіонерів.Відвідати можна науково-природничий, історичний, музей Тараса Шевченка та заповідник «Софія Київська».
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua