Наталка Діденко. Фото: Борис Корпусенко
Наталка Діденко розповіла чому професійним синоптикам варто довіряти більше, ніж народним.
У багатьох ЗМІ інформацію про погоду треба шукати десь між новинами про дозвілля і розваги. Поза тим, від погоди (а також — коректного її прогнозу), залежить наш настрій, здоров’я, а інколи навіть і життя. Професійно й цікаво про те, як працює синоптик і як складають прогнози, розповідає Наталя Діденко. Її та її кота Апельмона знають і люблять як ведучих програми «Погода» на одному із телеканалів.
На зустріч Наталка Діденко прийшла у червоному худі із принтом Апельмона у вишиванці. Вона розповіла, чому не варто дивуватися снігу у кінці березня та заморозкам у травні, а також чому розумніше довіряти синоптикам професійним, а не народним.
ЩО СПІЛЬНОГО У МЕДИКІВ І СИНОПТИКІВ
— Чому варто вірити тільки короткотерміновим прогнозам, а до прогнозів на місяць ставитися скептично?
— Синоптики прогнозують погоду на три дні, тенденції погоди — на 5-7. На розповіді про те, що буде за 10 днів чи місяць я б не радила звертати особливу увагу: довгострокові прогнози потрібні науковцям. Прогнози до трьох діб — зокрема по Києву та області, справджуються відсотків на 90%. Це — статистика.
Довгостроковими ж прогнозами займається Гідрометцентр — Гідрометеорологічний інститут, і вони звучать приблизно так: «Опадів у квітні буде більше норми, очікувані температури — нижче норми». Що це скаже звичайній людині? Та практично нічого.
Розвиток довгострокових прогнозів можна порівняти із розвитком медицини: обидві ці сфери досліджень досягли неймовірних висот у порівнянні із XIXстоліттям. Але навіть із сучасним розвитком технологій і науки, практично невиліковних хвороб ще досить багато. Так само і в метеорології є речі, які ми не можемо спрогнозувати наперед. Організм людини — надзвичайно складний, а атмосфера і космос — і взагалі речі, які вивчити до кінця практично неможливо. Так, довгострокові прогнози погоди робляться, але для нашого повсякденного життя вони не мають практичного значення.
Отже, як підсумок: найкраще довіряти офіційним прогнозам погоди на короткі часові періоди.
— Суттєве похолодання і сніг наприкінці березня чи на початку квітня — це щось надзвичайне?
— Абсолютно ні. У березні, перехідному місяці від зими до літа такі речі трапляються досить часто. І Фейсбук цьому найкращий свідок: наприклад, днями пригадав мені сніжний кінець березня у 2017 чи 2018 році. І добре пам’ятаємо снігопад у 2013-ому — сніговий рекорд за всю історію спостережень. До речі, синоптики тоді попереджували про снігопад.
До речі, у травні практично щороку спостерігаються заморозки. Це особливості нашого клімату, і в цьому немає жодних аномалій. Інша справа, що у березні ми хочемо вже 15- 20 градусів тепла і не хочемо жодного снігу.
ПРИКМЕТИ & НАУКОВЦІ
— З першого вересня УГКЦ, і, мабуть, ПЦУ змінюють церковний календар. Як бути з народними прикметами, коли ті чи інші метеорологічні явища прив’язуються до церковних свят?
— Насамперед хочу сказати: чотири пори року, які ми маємо і якими можемо насолоджуватися, — неймовірний Божий дар нам. Але я б не прив’язувала прогнози погоди до релігійних свят. Бо, наприклад, вважається, що на Пасху завжди мусить бути тепло, але це не так: погода змінюється, як і дата Великодня. Приказка каже про «хрещенські морози», але бачимо, що ні на 19 січня (за чинним стилем), ні 6 січня (за новоюліанським стилем) великих морозів немає вже багато років.
Уже років із тридцять мене запитують про народні прикмети. І я постійно кажу, що рівень урбанізації і технологій настільки вплинули на людське життя і довкілля, що «народна мудрість» уже не спрацьовує.
Окрім того, в Україні є різні кліматичні зони: лісостеп, степ і субтропіки на півдні Криму, дуже яскраво виражений континентальний схід з великими добовими контрастами температур. Тому де працює конкретна прикмета? В умовній Калинівці чи у Києві?
До того ж, народні прикмети щодо прогнозу на наступний день часто пов’язані зі спостереженнями за вечірньою погодою. А синоптики уже о 12-й годині дня можуть точно сказати, чого чекати через 24 години. Тому, мабуть, народним синоптикам варто заглядати і до офіційних прогнозів.
— А наскільки точно прогнозують погоду домашні тварини? Зокрема, ваш кіт Апельмон?
— Завжди жартома кажу, що Апельмон — мій помічник і партнер. Але, як на мене, здатність тварин передчувати погоду дещо перебільшена. Принаймні, тварин домашніх. Щодо землетрусу — не скажу, бо ми з Апельмоном його не переживали. Хоча у мене особисто був такий досвід у Києві, у березні 1977-го. Зараз наш кіт — уже сеньйор, у літах. Але раніше ми помічали: за народними прикметами, коли паде дощ і низький атмосферний тиск, коти мали б спати, а наш — навпаки, ганяв по хаті, як кінь. А коли атмосферний тиск підвищувався, було сонячно чи малохмарно, — влягався спати. Зараз йому для сну комфортна будь-яка погода — це вже режим старшого пана кота.
До речі, минулого року всім українським журналістам присудили колективну Пулітцерівську премію. То, оскільки Апельмон офіційно мій співведучий програми погоди, я кажу, що він — єдиний у світі кіт, який має таку нагороду.
ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР І ПРОГНОЗ ПОГОДИ
— Чи може штучний інтелект зайняти нішу синоптиків?
— Упродовж минулих десятиліть метеорологія надзвичайно стрімко розвивалася, і багато хто казав: люди стають непотрібними, бо ж всю інформацію можуть згенерувати комп’ютери. Здається, відкрив телефон — і все тобі подали: і про температуру, і про вітер чи сонце. Але, на мою думку, штучний інтелект людину не замінить. Поки є творчі та наукові професії, без людського розуму та інтелекту не обійтися. Допомога штучного інтелекту — це прекрасно, але повністю замінити ним людину — зовсім інше.
Так, в Інтернеті є величезні масиви інформації, різні синоптичні карти. Інше питання, що людина без базової професійної освіти мало що в них зрозуміє. Коли ми, синоптики, користуємося синоптичними картами, то беремо до уваги різні карти: атмосфера на висоті один кілометр, п’ять чи сім — різна, і треба зважати на це. Буває, що циклон відступає, але коли залишається на висоті, може випасти несподіваним дощем, який на «приземній» карті не відображається. Тож синоптик, щоб зробити коректний прогноз, має справу з великим масивом інформації.
— Кажуть, що у товаристві не заведено говорити про помилки юристів чи медиків, а от про помилки журналістів чи синоптиків — навпаки. Чому так? Синоптики так часто помиляються?
— У словосполученні «прогноз погоди» головне слово — «прогноз», тобто можливий варіант, люди часто про це забувають. Але у синоптиків є гарний інструмент — справджуваність прогнозу. Коли дивимося на карти і бачимо, що вірогідність дощу — 40% чи 70%, то є така собі «шпаринка», аби викрутитися.
Звичайно, бувають помилки, коли «пролітаєш» із температурою, опадами, швидкістю вітру, але справджуваність прогнозів дуже висока. Втім, діє і людський суб’єктивний фактор спиийняття. Наприклад, повідомлення про котроткочасні опади: дощ на 5 хвилин у вікні, — це одне, але коли ви під короткочасним, але інтенсивним дощем без парасолі — зовсім інше.
Юристи, медики чи журналісти можуть робити суб’єктивні помилки, а в метеорології їх не може бути в принципі, бо є синоптичні карти. Хоча я, окрім сухих підсумкових моделей, використовую й свій досвід та інтуїцію. Але це треба «нажити».
ЯК РОБИТИ ТОЧНІ ПРОГНОЗИ ДЛЯ МЕГАПОЛІСА
— Складно прогнозувати погоду для такого великого міста, як Київ, в якому ще й ріка пролягає?
— Так, складно. До того ж, треба мати на увазі, що у мегаполісах через різні фактори температура буває на кілька градусів вищою, ніж у менших містах чи селах. Різна погода у межах одного великого міста характерна для літа. Буває, що через спеку волога випаровується, і в другій половині дня хмари, які утворилися на висотах, не втримуються і випадають локальним дощем. Таке явище важко спрогнозувати без спеціальної апаратури, для цього потрібні спеціальні радари. У нас є один такий у Борисполі, але він пошкоджений через військові дії російських агресорів. Такі радари — неоціненні для авіації, бо показують реальну погоду в зрізі атмосфери: зони грози, граду тощо постійно рухаються, і для диспетчерів це незамінна річ.
До речі, нам дуже не вистачає служби оповіщення, яка б розсилала SMS-ки про зливи чи якісь складні погодні умови: смартфони є не у всіх, а така інформація — не зайва. Для багатьох людей, особливо у сільській місцевості, дуже корисними були б сповіщення про град, (і можна було б врятувати городину).
У метеорології, як і в кіно, хочеться зробити шедевр. Щодо кіношедеврів — все зрозуміло, а у метеорології таким еквівалентом є точні довготривалі прогнози. Але ми живемо тут і зараз, і для людини важливо знати, чого їй чекати завтра хоча б сенсі погоди. Так, наприклад, у вівторок, 28 березня, вдень було +15, чудова літня злива, а через півтори години температура різко знизилася і пішов сніг. Такі деталі важливо знати, щоб відповідно одягнутися, чи, наприклад, мати щітку від снігу в авто.
МЕДІАСИНОПТИК ЯК ДОЛЯ
— Метеорологія — досить незвичний фах. Як ви його обрали?
— За вдачею я філолог. У школі писала дуже гарні твори, але коли настав час обирати професію, то для українських філологів довгий час був тільки один шлях — школа, а вчителькою я бути не хотіла.
Якось у гостях я познайомилася із жінкою — авіаційним метеорологом, і вона так цікаво розповідала про свою професію, що я захопилася. І вступила на географічний факультет Київського університету імені Шевченка. Вчитися було цікаво. Нещодавно наш курс святкував 40 років випуску, і зійшлося близько 30 осіб. Хоча у професії нас залишилося небагато, але усіх «тримають» гарні студентські спогади.
У Гідрометцентрі пропрацювала 20 років. Перейшла у медіа і, фактично, є єдиним медіа синоптиком. Шкода, що стик між журналістикою і метеорологією у нас нерозвинений. Мені подобалося, коли на телеканалі «Київ» запровадили програму, у якій професійні синоптики розповідали про погоду. Мені дуже подобаються, як подають прогнози на німецьких чи американських телеканалах — професійно, але, водночас, невимушено і цікаво. Для мене у таких програмах найважливішими є саме професійність і смак, форма — вторинна.
Оскільки я люблю метеорологію і люблю писати, у мене вийшло цікаве поєднання професій. Моя сторінка у Фейсбуці несподівано навіть для мене перетворилася на своєрідний блог.
Крім того у мене є есеї-спогади про Київ, які я тематично об’єднала під назвою «Тролейбус №15», уривки я публікувала у себе на сторінці і їх дуже добре читали. Був навіть задум опублікувати їх книгою, уже навіть знайшлося видавництво. Підписання угоди було заплановане на 24 лютого 2022 року. Тому чекаю на свого видавця, вірю що ці спогади таки вийдуть окремою книгою.
— Як ви ставитеся до фемінітиву «синоптикиня»?
— У нас є мовний закон — правопис, і це — первинне. Наприклад, буває, що спізнюємося, але ж не їдемо на червоне світло, хоч, може, і не подобається чекати. Приблизно така ж історія і тут. Ми, українці, не любимо виконувати закони, але це річ, яка має не подобатися, а просто виконуватися. Можна дискутувати про фемінітиви, віртуально махати кулаками, але є правило. Багато років я була синоптиком. Не дуже зважаю на назву, бо це не є суть.
— А про що мріє Наталка Діденко — синоптикиня?
— Хотіла б, щоб у нас в Україні був спеціалізований канал, який у популярній формі розповідав би людям про погоду. Такі канали є в усіх європейських країнах, і навіть не по одному. Також на цьому майданчику могли б проводити лікнеп про довкілля.
Наприклад, пояснювати, чому прогнози не завжди справджуються, або чому не варто дивуватися снігу в кінці березня. Можна навіть робити ток-шоу про погоду: раз на тиждень обговорювати різні цікаві випадки, робити включення з Гідрометцентру, з метеостанцій. Показувати фільми про екологічні катастрофи, документальні фільми про атмосферу, річки, вулкани, меліорацію — таких стрічок є дуже багато.
Щодня з погодою відбувається щось нове, Україна — велика і різноманітна, є що показати, і це ж можна подати дуже цікаво! Наприклад, запровадити рубрику «Город селебрітіс», і показувати дачі чи садові ділянки зірок. Розповісти, наприклад, що вирощує Іво Бобул, показати, як він чекає-виглядає дощу. У такого каналу був би свій глядач!
— А чого чекати від квітневої погоди?
— Квітень — як підліток з його різкими змінами настроїв, тому буде і тепло, й холод, і дощі та сонце. Але, водночас, квітень — найніжніший і найоптимістичніший місяць року.
Читайте також: за 2022 рік у столиці зафіксували 15 температурних рекордів.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
