В країні досі немає Національного військового меморіального кладовища. Ілюстративне фото: Борис Корпусенко
Учора на сесії народні депутати не підтримали законопроєкт про створення меморіального комплексу у Гатному. Ключовий аргумент: раніше вже проголосували за створення кладовища у Биківні. Ця локація була погоджена з родичами загиблих, на відміну від ділянки на «Одеській трасі», проти якої твердо виступають рідні воїнів.
У той час, як наші захисники боронять Україну, віддаючи за неї своє життя, питання створення Національного військового меморіального кладовища, яке на часі насправді вже майже 10 років, а особливо гостро постало з початком повномасштабного вторгнення, затягується.
У 2022 році прем’єр-міністр Денис Шмигаль дав доручення Департаменту містобудування та архітектури КМДА розробити детальний план території для розташування Національного військового меморіального кладовища в урочищі «Лиса Гора». Тоді активісти та екологи виступили проти цього місця, і центральна влада доручила знайти нове місце під комплекс.
Згодом була пропозиція створити військовий цвинтар у Биківні. Родини Героїв ідею підтримали й вже очікували на початок будівництва. Однак у серпні 2023 року Кабмін змінив місце будівництва: цвинтар побудувати у селищі Гатне Фастівського району Київської області.
Рідні Героїв проти цвинтаря в області. Вони хочуть з почестями хоронити загиблих у столиці, а не «біля Одеської траси». За локацію у межах Києві виступають і депутати Київради. Однак за словами очільника міста Віталія Кличка, питання і досі залишається невирішеним.
Учора на сесію Верховної Ради у першому читанні винесли проєкт Закону №9676 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища. Він передбачав створення кладовища у Гатному. Депутати Верховної Ради не підтримали його, «за» проголосувало лише 194 народних обранців. Повторне читання теж не підтримали («за» 217 депутатів). Зрештою 232 народних депутати віддали голоси за повернення законопроєкту субʼєкту ініціативи (Кабміну).
Чому проєкт закону не знайшов підтримку у депутатів, а Биківня наразі є кращим рішенням, «Вечірньому Києву» пояснив народний депутат Володимир В’ятрович (фракція політичної партії «Європейська солідарність»)
Володимир В’ятрович. Фото: фб-сторінка Володимира В’ятровича
— Показником того, наскільки актуальне це питання і наскільки це розуміли депутати, є те, що минулого разу законопроєкт про Національне меморіальне військове кладовище, місце якого визначалося в Биківні, підтримали 322 депутати. Це конституційна більшість. Нечасто питання так об’єднує зал. Я досі не розумію і не бачу підстав, чому Президент не підписав цього закону (створення меморіального кладовища у Биківні, — ред.) і не повернув його, скориставшись правом вето.
Наразі, згідно зі статтею 94 Конституції України, закон вважається ухваленим. І виносити альтернативні законопроєкти, фактично з таким самим текстом, але іншим місцем для побудови цвинтаря, абсолютно неприйнятно. І з погляду Конституції, і з погляду поваги до родин загиблих.
Досить довго тривали дискусії з родинами загиблих. Важко, але все ж був знайдений консенсус, що місцем для такого кладовища може бути Биківня. Після ухвалення Закону у травні представники родин загиблих, Міністерства культури та інформаційної політики, Інституту національної пам’яті, Міністерства ветеранів дали спільну пресконференцію, на якій заявили, що ймовірно в серпні будуть вже перші поховання у Биківні. Потім раптом в серпні, замість конкретних практичних кроків із втілення ухваленого закону, який мав би в той час бути вже підписаним, ми дізналися, що Кабмін поміняв позицію. Мінветеранів, Український інститут національної пам’яті — жоден з цих органів влади не обґрунтував підстави для зміни позиції.
Український інститут національної пам’яті заявляє про нібито дві причини. Перша — замало місця для розгортання там меморіального військового кладовища. Попри те, що місця було стільки ж на момент погодження закону інститутом національної пам’яті. Друга причина — оскільки ця ділянка сусідує з місцями масових поховань жертв політичних репресій заповідника «Биківнянські могили», можливо, там будуть віднайдені рештки жертв політичних репресій. Як на мене, дивні та несерйозні причини, які на жаль стримують реалізацію дуже важливого проєкту.
Найкраще, що ми можемо зробити, це повернутися до того, що закон було ухвалено і Президент має його підписати, й далі втілювати його. Неприпустимо, що родини загиблих тримають останки кремованими в урнах, в себе вдома або підписали контракти на їх зберігання, термін яких вже збігає. Президент має всі можливості вирішити це питання, поставивши свій підпис.
Ми не будемо підтримувати інші проєкти на цю тему. Бо Конституція не передбачає можливості ухвалення другого закону, фактично аналогічного. До того ж з родинами загиблих було узгоджене конкретне місце, і цю точку дотику було дуже важко відшукати знову.
Натомість альтернативне місце, яке намагалися провести через цей законопроєкт, а мова йде про селище Гатне, не приймається родинами загиблих. Воно інфраструктурно незручне, далеке від Києва і неспівмірно гірше, на їх думку, за Биківню. Крім того, я чув зауваження екологів, що місце, де пропонується побудова цвинтаря, входить до смарагдової мережі, заповідної зони європейського значення. Екологічні активісти будуть протестувати та зупиняти будь-яке будівництво на цій території.
Щодо військового кладовища у Биківні — з погляду зручності людей, які будуть його відвідувати, це місце підходить, воно розташоване досить близько до метро і траси. З історичного погляду, поєднання жертв політичних репресій, яких режим вбивав за прагнення до свободи, і поруч Національне військове кладовище, в якому були б поховані ті, хто зараз захищає свободу, складається в правильну ідейну картину. Йдеться про те, за що ми саме боремося весь час, — за свободу.
До теми:
- Рідні загиблих щиро не розуміють, чому процес затягують. Журналістка «Вечірнього Києва» поговорила із членкинею громадської організації Ради дружин і матерів захисників України «Жінки зі Сталі» та матірʼю полеглого воїна — Нелею Шастун про непросту, проте наявну комунікацію між родинами, Урядом та Мінветеранів.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
