Хто повинен визначати культурні традиції вшанування? Яким чином театр перетворюється на засіб увічнення пам’яті? Чому українські послання не знаходять відгуку в іноземної аудиторії? Які дії вжити, якщо місцева адміністрація чинить опір громадським ініціативам? Як позбавитися від застарілих радянських кліше у відзначенні героїв?
Під час онлайн-зустрічі Архіву Війни, присвяченої обговоренню формування практик комеморації в сучасній Україні, виступили кураторка платформи культурної спадщини "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" Оксана Довгополова, учасниця Коаліції діячів культури Уляна Мороз та керівниця сектора з питань увічнення пам’яті управління культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради Софія Мартинюк. Модератором дискусії виступив журналіст та інтерв’юер Архіву Війни Євген Павлюковський.
Валерія Вдовіченко для Суспільне Культура підготувала основні положення розмови.
Євген Павлюковський
Питання меморіалізації – це питання, що хвилює небайдужих громадян, які прагнуть, щоб національна пам’ять функціонувала належним чином, а не за тими радянськими канонами, які домінували до 2014 року або в деяких випадках до 2022 року.
Безпрецедентна кількість жертв російської агресії спонукає до пошуку нових шляхів осмислення та увічнення досвіду переживання війни. І найважливіше – це необхідність зафіксувати ці свідчення для максимально ефективного інформування світової спільноти про ті злодіяння, які Росія вчиняє в Україні. Це дасть змогу покарати агресора та домогтися міжнародного осуду Росії за прикладом нацистської Німеччини. Отже, меморіалізація – це один із етапів, які Україні необхідно пройти для свого подальшого цивілізаційного розвитку. Що стало поштовхом для вашого зацікавлення темою меморіалізації?
Оксана Довгополова
Тривалий час я працювала в академічному середовищі, займаючись філософією та історією. Однак події 2014 року кардинально все змінили: мені стало ніяково від того, що я спостерігала за маніпуляціями минулим і не реагувала на них. Тоді я вважала, що це не має великого значення, адже свідомі люди й так все зрозуміють, а іншим пояснювати не варто. Але коли я побачила, як історичні терміни використовують для виправдання реальних убивств, я вийшла в публічний простір.
Ми з командою платформи "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" вже більше шести років послідовно працюємо над питанням меморіалізації. Засновуючи нашу організацію, ми враховували європейський досвід, який показує, що вирішення найскладніших "вузлів пам’яті" найчастіше відбувається саме в мистецькій сфері. Тому ми обрали творчий інструментарій як основний. З 2022 року наша діяльність повністю сконцентрована на темі російсько-української війни. "Минуле / Майбутнє / Мистецтво" втілює не тільки художні та виставкові проєкти, а й безпосередньо займається процесами комеморації.