З 2027 року Міжнародна Букерівська премія носитиме назву Bukhman International Booker Prize («Міжнародна Бухманівська премія»). Таке рішення пов’язане з тим, що її фінансуватиме фонд Bukhman Philanthropies, заснований мільярдером російського походження Дмітрієм Бухманом та його дружиною Дарією. Фонд зобов’язався підтримувати премію протягом наступних 10 років. Разом із перейменуванням було оголошено склад журі на 2027 рік та подвоєно головний приз – до 116 тисяч євро. Фонд дистанціювався від росії, проте, як це часто буває з «хорошими росіянами», до таких заяв варто ставитися з обережністю. Це не перший випадок зміни назви премії, адже за понад півстоліття її існування спонсори змінювалися неодноразово.
Історія спонсорства Міжнародної Букерівської премії
1968–2002: Booker McConnell і спадок рабства
Премія була заснована у 1968 році письменником і видавцем Томом Машлером та письменником і драматургом Ґремом Ґріном як британський аналог французької Гонкурівської премії. Першим лауреатом у 1969 році став Персі Говард Ньюбі за роман “Something to Answer For”. Початковий грошовий еквівалент премії становив 5 800 євро.
Спонсором виступила компанія Booker McConnell, бізнес якої мав коріння у британському работоргівлі на Карибах. Брати Джосаєс і Джордж Букери, засновники компанії, ще у XIX столітті експлуатували працю поневолених людей на бавовняних плантаціях. Після скасування рабства у 1833 році вони отримали значну компенсацію за звільнених людей. Компанія Booker, заснована у 1834 році, згодом об’єдналася з бізнесом партнера Макконнелла, утворивши Booker McConnell.
Цей аспект історії премії не раз ставав предметом критики. У 1972 році лауреат Джон Берґер у своїй промові розкритикував Booker McConnell за багаторічний цукровий бізнес на Карибах і заявив, що віддасть половину премії британській партії “Чорних пантер”. У 2024 році радіоведучий Річі Брейв, чиє прізвище Букер пов’язане з родом його предків-рабовласників, закликав організаторів переглянути назву премії. У відповідь фонд уточнив формулювання на своєму сайті, замінивши слово “managed” (керували) на “enslaved” (поневолювали) у описі діяльності братів Букер.
Man Group і перейменування
У 2002 році адміністрування премії перейшло до Фонду Букерівської премії, а титульним спонсором стала інвестиційна компанія Man Group. Вони зберегли слово “Booker” у назві, і премія стала відома як Man Booker Prize. Man Group спеціалізується на інвестиційних фондах.
За часів цього спонсорства призовий фонд зріс до 58 тисяч євро, що зробило премію однією з найпрестижніших літературних нагород. Фіналісти отримували по 2 900 євро та спеціальне видання своєї книги.
У 2014 році правила премії розширили, дозволивши брати участь авторам будь-якої національності, які пишуть англійською мовою та видаються у Великій Британії. Це викликало критику з боку тих, хто вважав, що це може призвести до домінування американських авторів.
Спонсорство Man Group також було предметом суперечок. Письменник Себастьян Фолкс називав компанію “ворогом”, стверджуючи, що її власники не є тими, хто має спонсорувати літературні премії. У січні 2019 року фонд оголосив про пошук нового спонсора після 18 років співпраці з Man Group.
2005: Міжнародна Букерівська премія
У 2005 році була заснована окрема нагорода за перекладну літературу — Man Booker International Prize, також за спонсорства Man Group. До 2015 року її вручали раз на два роки за сукупність творчості живого автора, незалежно від мови оригіналу, за умови, що твори перекладені англійською. Першим лауреатом став албанський письменник Ісмаїл Кадаре.
У 2016 році формат кардинально змінився: премію почали вручати щорічно за роман або збірку оповідань, перекладену англійською та видану у Великій Британії чи Ірландії. Приз у 58 тисяч євро ділиться порівну між автором і перекладачем. Фіналісти отримують по 5 800 євро.
2019: Crankstart і повернення до оригінальних назв
У 2019 році новим спонсором обох премій став благодійний фонд Crankstart, заснований Майклом Моріцем та його дружиною Гаррієт Гейман. Місія фонду — розширення доступу до освіти, створення робочих місць, забезпечення житлової стабільності та захист громадянських прав. Crankstart також підтримує мистецтво, науку та ініціативи з подолання наслідків зміни клімату.
На відміну від Man Group, Crankstart не додав своє ім’я до назви премій, тож вони повернули свої початкові назви: Booker Prize та International Booker Prize. Фонд підтримував також благодійні програми Букерівського фонду.
Того ж 2019 року журі, всупереч правилам, розділило премію між двома лауреатками — Маргарет Етвуд та Бернардін Еварісто.
Crankstart продовжує фінансувати Букерівську премію за оригінальну англомовну прозу.
2026–2027: Bukhman Philanthropies і російський слід
2 липня 2026 року Фонд Букерівської премії оголосив, що фінансування Міжнародної премії на наступні десять років візьме на себе Bukhman Philanthropies. Премію перейменували на Bukhman International Booker Prize. За даними Financial Times, фінансування становить приблизно 1,6 мільйона євро на рік.
Головний приз зросте до 116 тисяч євро, які ділитимуться між автором і перекладачем. Нагорода за потрапляння до короткого списку залишиться 5800 євро.
Журі 2027 року очолить письменниця Кетрін Кітамура. До складу журі увійшли також письменник і перекладач Патрік Макгіннес, письменник і режисер Калеб Азума Нельсон, данська письменниця і перекладачка Ольга Равн, а також акторка і продюсерка Тесса Томпсон.
Хто такий Дмітрій Бухман?
Дмітрій Бухман, уродженець Вологди, разом із братом Ігорем заснував компанію Playrix — одного з найбільших розробників мобільних ігор. У 2024 році виручка компанії становила 2,6 мільярда доларів. Статки кожного з братів оцінюються у 13,6 мільярда доларів.
Компанія Playrix зареєстрована в Ірландії, а студії розташовані в різних країнах, зокрема в Україні. Бухман має ізраїльське та британське громадянство. Він неодноразово наголошував на своєму ізраїльському громадянстві, дистанціюючись від російської національності.
Фонд Bukhman Philanthropies підтримує проєкти у сферах здоров’я матері та дитини, психічного благополуччя молоді, а також літератури. Дружина Дмітрія, Дарія Бухман, розповідала, як перекладна література вплинула на неї в дитинстві.
Чи дистанціювалася Playrix від росії?
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році керівництво Playrix назвало компанію “аполітичною”. Попри це, з внутрішніх каналів видалялися дискусії про війну, що викликало невдоволення українських співробітників. Брати Бухмани назвали війну “великою трагедією” і заявили, що “насильство ніколи не може бути рішенням”.
У березні 2022 року компанія пожертвувала 500 тисяч доларів Українському Червоному Хресту. У жовтні 2022 року Playrix оголосила про намір закрити офіси в росії та білорусі.
Російський слід у історії Букерівської премії
Варто зазначити, що існує також російська Букерівська премія (“Русский Букер”), яка формально не пов’язана з британською. Її фінансували різні російські компанії, зокрема “Смірнов” та організація “Відкрита Росія”. З 2011 року спонсором є російська компанія RTEC.
Ще один скандал
У 2024 році Букерівську премію отримала англійська письменниця Саманта Гарві за роман “Orbital”, який розповідає про мирне співіснування астронавтів різних національностей на Міжнародній космічній станції, включаючи росіян. Це викликало критику з боку користувачів соцмереж, а Goodreads закрив оцінювання книги.
Реакція українських видавців
Українська видавнича спільнота активно обговорює тему “російського сліду” у світових культурних інституціях. У рамках спецпроєкту “Російський слід” аналізуються виклики, з якими стикаються українські діячі культури.
Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги, зазначає, що російські компанії часто формально обходять санкції, реєструючи дочірні підприємства в інших країнах. Володимир Шейко, очільник Українського інституту, наголошує на важливості пропонувати український продукт як альтернативу російському контенту.
Юлія Козловець, директорка Міжнародного фестивалю “Книжковий Арсенал”, пропонує не співпрацювати з російськими видавництвами та агентствами. Мар’яна Савка, співзасновниця Видавництва Старого Лева, не вірить у концепцію “хорошого росіянина” і вважає, що навіть ті, хто засуджує війну, продовжують легітимізувати російську “велику культуру”.
Таким чином, походження капіталу Дмітрія Бухмана та його біографія залишаються предметом обговорення.
Чи бойкотувати премію?
Випадок з Bukhman International Booker Prize не має однозначної відповіді. Українським видавцям доведеться вирішити, чи варто довіряти премії, спираючись на офіційні заяви фонду, чи проводити власні розслідування.
Є шанс, що українські автори можуть потрапити до списків премії. Наприклад, роман Софії Андрухович “Амадока” може стати претендентом, якщо друга його частина вийде у Великій Британії чи Ірландії у відповідний період. Письменник Артем Чапай висловлює занепокоєння щодо такого сценарію.
Для української літературної спільноти питання довіри до премії є актуальним. Росіяни продовжують системно просувати свою культуру, тоді як українська культура не має такої підтримки з боку приватного капіталу. Чи мають українські автори право видавати нових лауреатів премії українською мовою, чи муситимуть її бойкотувати, чи зможуть запрошувати лауреатів на фестивалі — на ці запитання ще доведеться знайти відповідь.