Оперний співак Крістіан Бенедикт. Фото з особистого архіву митця
Нещодавно відео, де відомий оперний співак з Литви Крістіан Бенедикт співає «Отче наш» на руїнах школи у прифронтовому Оріхові облетіло вмить усі соцмережі.
Зараз артист вже повернувся до рідного Вільнюса, де готується до нових виступів на провідних європейських сценах.
«Вечірній Київ» мав змогу поспілкуватися з Крістіаном Бенедиктом, щоб дізнатися цікаві факти про його творче життя та становлення у професії, а також про співпрацю з української примадонною Людмилою Монастирською, з якою нещодавно він записав українську пісню у дуеті, висловивши таким чином свою підтримку та солідарність з нашим народом.
На сьогодні артист є одним з найуспішніших драматичних тенорів світової опери.Фото з особистого архіву митця
Крістіан розпочинав кар’єру в рідній Литві. Фото з особистого архіву митця
Також співак поділився враженнями від своїх поїздок до України, зокрема про благодійні виступи в Одесі та Львові, відвідування деокупованих територій Київщини, а також про спів на руїнах зруйнованої школи, яку обстріляли російські військові.
— Крістіане, на сьогодні Ви є одним з провідних драматичних тенорів сучасності. Розкажіть, будь ласка, про Ваш творчий шлях у професії, як відбувалося Ваше становлення, як оперного співака?
— Я навчався в Національній музичній академії Литви, де вчився у нашого видатного співака та професора Віргіліуса Норейки. У нас він вважається справжньою оперною зіркою, як в Україні, наприклад, Анатолій Солов’яненко. У Литві навіть є конкурс молодих оперних співаків, який названий його іменем…
Співак у ролі Калафа у виставі «Турандот» Фото з особистого архіву митця
Перші свої вистави я заспівав на сцені оперних театрів у Вільнюсі та Каунасі. Починав з ліричних партій, згодом став виконувати також і складніший та драматичний репертуар. Окрім Литви мене також запрошували виступати на Прибалтійських сценах, зокрема в Естонії. З театром у Таллінні пов’язані надзвичайно теплі спогади, бо з 2006-2012 рік я там виконав майже всі провідні тенорові партії: Каніо («Паяци» Руджеро Леонкавалло), Гофман («Казки Гофмана» Жака Оффенбаха), Манріко («Трубадур» Джузеппе Верді), Каварадоссі («Тоска» Джакомо Пуччіні) та інші.
Також продовжував роботу у Литовському театрі. Окрім головних партій у відомих оперних творах, мені щастило також співати й маловідомі та забуті твори. Наприклад партію Коррадо в опері італійського композитора Амількаре Понк’єллі «Литовці». Вона дала мені змогу відчути себе впевнено також у драматичних партіях та з часом опанувати і цей, найскладніший репертуар в оперному мистецтві.
Роль Отелло співак виконував понад 120 разів у різних театрах. Фото з особистого архіву співака
Щодо підкорення європейських оперних сцен, то чимало нових можливостей для подальшого розвитку у кар’єрі мені дав успішний запис опери «Джоконда» Амількаре Понк’єллі з симфонічним оркестром Мюнхенського радіо спільно з диригентом Марчелло Віотті та Пласідо Домінго у 2002 році… Згодом я також знайшов агента, який дуже мені допоміг у розвитку моєї подальшої оперної кар’єри.
Так, у 2013 році я одержав контракт у Театрі Лучано Паваротті в Модені. В цьому театрі я співав надзвичайно складну партію Отелло з однойменної опери. Тоді світова спільнота відзначала 200-ліття від дня народження Джузеппе Верді, тож, виставу транслювали у багатьох країнах світу. Зараз в Інтернеті також можна знайти фрагменти з цієї постановки.
Успішне виконання ролі Отелло, а також інших драматичних партій, дало мені змогу підкорити інші Італійські театри, а згодом інші сцени, зокрема знаменитий театр «Колон» у Буенос-Айресі. Незадовго до початку пандемії коронавірусу, у сезонах 2018-2019 років я дебютував у ролі Каніо в Ковент-Гарден у Лондоні, а також заспівав партію Самсона в опері «Самсон і Даліла» Каміля Сен-Санса у Метрополітен — опера в Нью-Йорку.
Звичайно, як і для більшості артистів, пандемія коронавірусу багато зіпсувала. У моїх планах на 2020 рік було виконання партії «Отелло» на сцені Театру Ла Скала, також було заплановано багато виступів, але, на жаль, майже всі вони були скасовані або перенесені на деякий час. Зараз поступово повертаюся до творчого життя. Між моїми поїздками в Україну, виступав на сцені Шведської королівської опери. А у лютому 2023 дебютував у театрі в столиці Болгарії — Софії, в ролі Флорестана в опері Людвіга ван Бетховена «Фіделіо». Це нова та трохи незвична для мене вистава.
З Людмилою Монастирською у Києві під час запису пісні. Фото з особистого архіву митця
— Як Ви познайомилися з відомої українською співачкою Людмилою Монастирською? І над якими музичними постановками та проєктами Ви працювали разом?
— З Людмилою Монастирською ми познайомилися у Стокгольмі на сцені Шведської королівської опери. Тоді я виконував головну роль у виставі «Отелло» Джузеппе Верді, а Людмила була присутня зі своїм агентом в залі, як глядачка. Після завершення вистави, вона підійшла до мене і ми багато спілкувалися… Згодом мали спільні виступи у Франції, де співали головні партії в опері Джакомо Пуччіні «Тоска». Потім часто працювали разом і в інших проєктах.
До речі, в мій останній візит до Києва, Людмила мене запросила до Національної опери, щоб послухати її Аїду. Там також співав Амонасро ще один мій добрий друг — бас Тарас Штонда. З ним ми співали у Литві виставу «Летючий голландець» Ріхарда Вагнера. Тож, у мене залишилося багато позитивних емоцій та вражень від нашої нещодавньої зустрічі.
Крістіан виступає з концертами та записує пісні на підтримку українців. Фото з особистого архіву митця
У театрі панувала святкова, але водночас досить тривожна атмосфера воєнного часу. Перша дія минула відносно спокійно, а потім у середині другої дії почалася повітряна тривога, і ми всі були змушені спуститися в укриття до гардероба, де провели близько 40-45 хвилин. Досить цікавий та новий для мене досвід. Але було дуже приємно бачити у театрі багато глядачів, які долучаються до музичного та театрального мистецтва, всупереч війні та ракетним загрозам.
Звичайно у театрі, у Києві це не так сприймається, як, наприклад, коли я був в Оріхові, коли ми чули не лише звуки повітряної тривоги, але й реальні бойові дії.
До речі, у березні ми з Людмилою зробили кліп на українську пісню разом з Національним заслуженим академічним народним хором України імені Верьовки, в якому показані й кадри руйнувань в Україні.
Від початку війни співак двічі приїздив до України. Фото з особистого архіву митця
Фото з особистого архіву митця
Фото з особистого архіву митця
— Це була перша подорож в Україну для Вас?
— Ні, насправді в Україні в мене багато друзів, яких я час від часу відвідував ще до початку цієї війни. Вже понад 6 років я знайомий зі священником Геннадієм Мохненком, який є моїм щирим другом. Також підтримую дружні відносини з багатьма колегами-музикантами з Києва, Львова, Одеси та з інших міст.
У перші дні війни я багато молився за українців та займався волонтерською діяльністю та підтримкою біженців. З часом у мене виникло внутрішнє бажання поїхати в Україну, щоб підтримати у цей нелегкий час моїх знайомих та друзів-українців.
Моя перша поїздка в Україну за час війни відбулася на початку березня цього року.
Співаючи українські пісні, артист прагне підтримати українців у час війни. Фото з особистого архіву митця
Добирався досить довго: взяв квитки з Вільнюса до Кишинева, потім їхав автобусом до Одеси, і так само й у зворотному напрямку. В Одесі я заспівав у благодійному проєкті на сцені Одеської Філармонії. Моєю партнеркою була відома сопрано Ганна Шафажинська.
Хоча програма концерту була досить серйозною, ми розпочали свій виступ з духовних творів: я виконав молитву «Отче наш», а Ганна заспівала відомий солоспів «Ave Maria». Потім ми виконували досить серйозний та потужний оперний репертуар: арії, дуети з опери «Тоска» Джакомо Пуччіні, «Андре Шеньє» Умберто Джордано та інші твори. Диригував оркестром Одеської філармонії талановитий маестро Ігор Чернецький.
Також у березні цього року мені пощастило відвідати Ірпінь, Мощун, Гостомель, Бучу, які зазнали великих втрат та руйнувань внаслідок окупації Київщини навесні минулого року. Зараз на Київщині все більш-менш спокійно, люди повертаються додому, чимало будинків відбудовується. Це дуже позитивні зміни. Звичайно у прифронтових зонах, цей подих страшної війни є значно більшим…
Пісня «Над квітучою країною» у виконанні оперних зірок: Людмили Монастирської та Крістіана Бенедикта
— Крістіане, розкажіть про Вашу подорож у прифронтову зону на Запоріжжі?
— Звісно, це було дуже ризиковано, за мене молилася моя родина. Дружина казала, що не дозволяє мені їхати до Запоріжжя. Але я відчував, що маю туди поїхати.
В Оріхові я заспівав знамениту пісню «Ой у лузі червона калина», яка стала символом незламності українців. Це відбувалося на руїнах школи, яка нещодавно була вщент зруйнована рашистами. Потім ми поїхали до оріхівського Пункту Незламності.
Потім побували у Комишувасі. На руїнах православної церкви, зруйнованої ракетою 16 квітня, я заспівав «Отче наш».Тобто молитву, якою моляться всі — і католики, і православні.
Пам’ятаю, як була повітряна тривога, і ми всі спустилися в укриття. Там я співав українською мовою, а коли український репертуар закінчився, то — литовські народні пісні. Ми провели в укритті півтори години й залишили в Пункті Незламності продукти та гуманітарну допомогу.
Коли ми були у дорозі, то чули звуки бойових дій. Їхали напоготові, що може прилетіти будь-якої миті. Але усю серйозність ситуації я усвідомив лише тоді, коли ми повернулися у більш-менш безпечну зону.
У свій перший приїзд Крістіан відвідав Київщину. Фото з особистого архіву співака.
— Що ви відчували, перебуваючи у зоні бойових дій? Що Вас найбільше вразило?
— Мені надзвичайно запам’яталися люди у Пункті Незламності в Оріхові. Співаючи для них, я бачив, як на їхніх очах бриніли сльози. Також мені було неймовірно приємно бачити в очах цих людей, що мій спів підіймає дух цих неймовірних людей, що продовжують жити і працювати в цих страшних воєнних реаліях. Їхня незламність дійсно вражає.
Повертаючись додому, я багато замислювався над тим, як багато ми маємо, навіть не усвідомлюючи цього. Як це важливо: жити без війни, коли ти живеш у своєму домі, зі своїми близькими, у тебе є дах над головою. Коли звичайні люди розповідають, як на війні вбили їхніх рідних, зруйнували їхні домівки — це не можливо слухати без сліз…
Взагалі дивлячись на ці жахливі руїни в Оріхові, не віриться, що таке реально може бути в Європі у XXI столітті. Мене надзвичайно вразила зруйнована будівля школи… Взагалі не розумію, що в голові у цих російських військових, які стріляють ракетами по школах, церквах, житлових будинках? Як це можуть робити люди, що позиціюють себе християнами?
Фото з особистого архіву співака
— Чи плануєте ви в майбутньому повернутися до України?
— Так, дуже хочу приїхати знову десь наприкінці літа, у серпні. У червні та липні у мене заплановані виступи у виставі «Андре Шеньє» Умберто Джордано у театрі Санкт-Галлена. Також, у наступному сезоні маю співати Калафа, Отелло та Тангейзера у різних театрах Європи.
Однак, попри щільний графік власних виступів, планую продовжити свою культурно-соціальну місію в Україні, щоб підтримувати українців у цей нелегкий воєнний час.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
