“Лише дві подібні бази існували у Східній Європі”: розповідає художниця з костюмів про колекцію кіностудії Довженка, знищену росіянами

Під час масштабної ракетно-дронової атаки росії на Київ у ніч на 15 червня було завдано шкоди Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.

На території кіностудії постраждали прибудова до знімальних павільйонів, адміністративні та виробничі будівлі. Найбільших руйнувань зазнав костюмерний цех, де згоріла найбільша колекція костюмів в Україні. Тут зберігалося близько 100 тисяч екземплярів одягу та приблизно три мільйони одиниць різноманітного вбрання.

Директор кіностудії Довженка, Андрій Дончик, повідомив, що приміщення, де знаходилися костюми з таких визначних стрічок, як "Тіні забутих предків", "Пропала грамота" та "Богдан Хмельницький", було повністю знищено.

«Суспільне Культура» поспілкувалося з художницею з костюмів Антоніною Белінською, яка працювала над вбранням персонажів фільмів "Захар Беркут", "Сторожова застава", "Я, «Побєда» і Берлін", а також серіалів "Кріпосна" та "Козаки. Абсолютно брехлива історія", про значення цієї колекції для кіностудії.

Сьогодні вночі під час російської атаки на Київ кіностудія Довженка зазнала пошкоджень вже вдруге за останнім часом. Якщо попереднього разу постраждали комунікації та вікна, то цього разу руйнування значніші. Зокрема, повністю згорів костюмерний склад. Для людей, далеких від кіноіндустрії, це може здатися просто великим гардеробом. Що ж насправді являла собою ця колекція для українського кіно і чому її втрата є такою болісною?

Насправді, матеріальна база кіностудії Довженка, включаючи костюмерний та реквізитний цехи, завжди слугувала фундаментом для створення масштабних історичних фільмів. Це стосується як українських стрічок, так і численних копродукцій, які до повномасштабного вторгнення знімалися на території України.

Річ у тім, що в Східній Європі існувало лише дві такі бази. Першою була велика кіностудія Barrandov у Чехії, яка брала участь у значній частині історичних зйомок. Другою ж була кіностудія Довженка.

Антоніна Белінська на зйомках “Захара Беркута”. antoninabelinska/Instagram

Тому ця втрата є надзвичайно значною не лише для моїх українських колег, а й для іноземних кінематографістів, оскільки частина цих костюмів вивозилася для зйомок за кордон.

Щоб усвідомити цінність цих костюмів, слід уявити, що формування матеріальної бази кіностудії розпочалося ще у 1920-х роках XX століття. Отже, це результат праці кількох поколінь художників з костюмів, які їх створювали. Там було чимало автентичних історичних експонатів, багато оригінальних костюмів. Тобто, це були не просто відтворені речі, а й предмети, зібрані під час експедицій та поїздок за кордон. Наприклад, існувала велика колекція оригінальної білизни XIX століття, яку вже неможливо відтворити.

Також було багато костюмів-реконструкцій, створених на основі оригінальних речей, зібраних з різних регіонів України. У музеях не було такої кількості етнографічних зразків, як на кіностудії Довженка.

Особисто я дбала про збереження цих історичних костюмів, аби вони не використовувалися у звичайних зйомках. Ми зберігали ці речі для експозицій та виставок. Колись ми мали на це плани. Тепер, звісно, всі ці речі втрачено.

Протягом майже 100 років художники з костюмів займалися дослідженнями, створювали реконструкції, виготовляли копії, збирали оригінали. Це була величезна матеріальна база для історичного кіно в Україні, яка була знищена одним ударом.

Ми мали також невеличкі бази на Ялтинській та Одеській кіностудіях, але там ці цехи були розграбовані ще раніше. Єдина така база, що залишилася в Україні, була на студії Довженка.

І це стосується не лише одягу, а й аксесуарів, взуття, безлічі чудових старовинних речей…

Костюм героїні серіалу “Козаки. Абсолютно брехлива історія”. antoninabelinska/Instagram

Я бачила пост травесті-діви Монро, де вона розповідала про перуки та різні прикраси з кіностудії Довженка.

На жаль, не знаю, чи постраждали перуки, оскільки вони знаходилися в іншій частині. Я не впевнена, чи вони пошкоджені. Поруч розташований пошивний цех. Я відразу зв’язалася з ними сьогодні вранці, і хоча вікна були вибиті, все обладнання збереглося.

Їм потрібно буде лише все прибрати, і вони зможуть відновити роботу.

Хоч якісь позитивні новини.

Так. Але найвища цінність полягала саме в матеріальній базі.

Директор кіностудії нагадав, що там зберігалися костюми з культових українських фільмів, таких як "Тіні забутих предків", "Пропала грамота" та інших. Чи означає це, що разом із ними втрачено частину матеріальної історії українського кінематографа?

Так. Окрім того, що це була робоча база, зараз розробляється чимало українських костюмованих фільмів. Наприклад, ті, що зображують початок або середину XX століття. Я щиро співчуваю цим художникам з костюмів, які минулого тижня відбирали речі. Тепер же невизначена доля цих фільмів. Адже створити таку матеріальну базу – це робота не одного року.

Ви маєте на увазі, наприклад, новий серіал про Виговського?

Я не знаю точно, про які саме фільми йдеться. Сьогодні я спілкувалася з колегою, художницею з костюмів, і вона повідомила, що вони якраз відбирали костюми часів Першої світової війни. Вони оформлювали ці речі в четвер-п’ятницю і не встигли їх забрати.

Ви створювали костюми для багатьох українських фільмів. Про що ви перш за все подумали, коли почули про знищення цієї колекції на кіностудії?

Я відчула, що втратила спадщину своїх колег. Я втратила частину себе і велику частину своєї професії.

Слід розуміти, що матеріальна база кіностудії Довженка давала можливість створювати кіно в Україні за конкурентними цінами. Я усвідомлюю, що після цієї трагедії нам доведеться орендувати подібні речі за кордоном і транспортувати їх до України. Це зовсім інші бюджети.

Я цілком розумію, що це може на певний період загальмувати розвиток індустрії, особливо роботу художників з костюмів. Адже, працюючи з історичним костюмом, ти не можеш існувати окремо від бази, ти постійно з нею взаємодієш.

Я маю значний досвід роботи з історичним кіно, знаю базу Barrandov та інші костюмерні. Я знаю, що вони мають, що можна взяти, в яких розмірах. Але за роки роботи на кіностудії Довженка я напам’ять знала майже кожен костюм. Скільки разів мій департамент допомагав там наводити лад… Я особисто сортувала ці історичні речі, аби вони не були зіпсовані під час зйомок.

Сьогодні я набрала Толіка, який був завідувачем складу, і запитала: «Ну що?» Він відповів: «Лишилася лише одна цеглина».

Кіностудія Довженка після обстрілу 15 червня. Кіностудія Довженка/Facebook

Чи можете ви назвати декілька речей з цієї колекції, які мали для вас особливу цінність?

Для мене величезну цінність становили різноманітні зразки. Наприклад, білизна середини XIX століття, кінця XIX століття, початку XX століття. Це те, що можна побачити в музеях, але не можна доторкнутися чи зняти викрійки.

Те саме стосується взуття. Там було багато оригінальних зразків взуття середини XIX століття. Це не просто одяг, його так просто не відтвориш.

Були присутні копії розшитих камзолів XVIII століття. Це були не оригінали, а високоякісні, майстерно виготовлені копії, які дозволяли вивчати технологію, розуміти, як тоді створювалися костюми. Адже якщо людина не досліджувала це роками і не працювала з такими матеріалами, зшити подібне лише за зображенням неможливо. Але була можливість взяти цю річ, привезти, продемонструвати технологію, показати, як це виготовлялося. Дослідити ці тканини, методи обробки, оздоблення, крій.

Уявіть собі, це була жива база, якою можна було користуватися. Фактично, це була музейна база, до якої ми мали доступ, де могли вчитися, спостерігаючи за роботами художників, яких вже немає серед нас. Адже багато поколінь художників з костюмів вкладали свої сили у формування цієї бази. Вони оновлювали її, їздили в експедиції, збирали всі ці зразки.

Тому, безсумнівно, це величезна втрата і трагедія як для представників моєї професії, так і для українського кіно загалом.