“Орландо”: закулісні миті першої постановки у “Киті”

Інсценізація знаменитого твору Вірджинії Вульф "Орландо" (режисерка Тетяна Костинюк, драматургиня Людмила Тимошенко) пройде 27−28 лютого та 1 березня у Києві в павільйоні КИТ. Вікторія Кіхтенко завітала за куліси дійства та інформує читачів Суспільне Культура про те, чого чекати від постановки, чим вона буде різнитися від літературного тексту та яким є креативний процес.

"Боже, як же студено! Подейкують, ця зима триватиме безкінечно!" — це репліка, яка звучить в одній з початкових сцен вистави "Орландо". Її промовляє акторка Катерина Рубашкіна, котра переконана: ця оповідь за романом Вірджинії Вулф знайде відгук і в теперішні часи.

Досить прохолодно й у перформанс-павільйоні "Кит" на ВДНГ. Це дебютна вистава в цьому павільйоні та перша репетиція на майбутньому майданчику. Актори тренуються, не знімаючи теплого одягу, а дехто ще й використовує грілки. "Я навіть не хочу озвучувати суми, які нам необхідні, щоб опалювати локацію під час показів, а ми ж ще прагнемо допомагати", — говорить шоуранерка вистави Марина Кошкіна. Це доброчинний задум, весь дохід від реалізації квитків віддадуть на підтримку українських оборонців.

Марина Кошкіна, Олександра Городецька, Марія Моторна зі зйомок відео до постановки “Орландо” в павільйоні “Кит”. Важливо: промоматеріали не є ідентичними сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

Над виставою працюють приблизно 50 осіб протягом дев’яти місяців: значну частину часу віддали на препродакшн, а ще чотири місяці — на активні репетиції. Відкриття постановки відбудеться 27–28 лютого (26 лютого відбудеться допрем’єрний показ за внесок, також виставу показуватимуть 1 березня).

Суспільне Культура доносить, як вистава зібрала акторів із восьми київських театрів і чому "Орландо" — це про світ, який "трансформується швидше, ніж ми встигаємо перемикати століття", як говорить драматургиня вистави Людмила Тимошенко.

"Орландо": книга, адаптування, робота в просторі на 360 градусів

У цей час роман "Орландо" Вірджинії Вулф — один із найбільш продаваних у київських книгарнях, принаймні якщо базуватися на статистиці "Сенсу на Хрещатику". Реалізація книжки зросла після анонсування вистави, як зазначає Марина Кошкіна, акторка Театру Франка, що вперше в ролі шоуранерки. У театрі це по суті роль креативної продюсерки, ідейної натхненниці та особи, яка закохує інших у проєкт, за описом Кошкіної.

Виставу за цим романом Вулф ставлять в Україні вперше. "Коли я читаю цей роман, то або плачу, або регочу. Авторка надзвичайно іронічна, а книжка надзвичайно глибока та багатошарова. Вона про відчуженість, внутрішні побоювання та прагнення", — вважає шоуранерка.

Афіша постановки “Орландо” в Павільйоні “КИТ” на ВДНГ. Надано пресслужбою

Для створення адаптації, Марина Кошкіна звернулася до сучасної української драматургині Людмили Тимошенко.

"Ми не були знайомі, але я зателефонувала Людмилі та запропонувала працювати над адаптуванням. І вона за це взялася, а ще й сказала мені: «Марино, ви будете дивовижним Орландо». Я завжди про це згадую, коли втрачаю віру та в мене немає сил", — ділиться шоуранерка та виконавиця головної ролі. Як зізнається Кошкіна, поєднувати ці ролі інколи складно.

Орландо з’являється на світ чоловіком в епоху Єлизавети I, але протягом століть змінює соціальні амплуа та переживає еволюцію особистості, аж допоки не перетворюється на жінку та не починає переосмислювати себе.

"Це доволі фантасмагоричний текст, тому що Орландо пів життя проживає як чоловік, а пів життя — як жінка. Коли Вулф його писала, це був доволі феміністичний твір. Тепер мені цікаво дослідити саму людину, її призначення та дві її сторони — чоловічу та жіночу. Мені здається, що зараз межі статі зникли. Жінки залишилися вдома чи пішли на війну, так само як і чоловіки, — коментує Суспільне Культура Марина Кошкіна. — Як каже драматургиня, інколи ми прокидаємося й не розуміємо, хто ми сьогодні — поет, акторка, воїн чи квадробер. Як на мене, коли людина пристосовується до всього й живе згідно з тим, як бачить її суспільство, то витрачає час марно, а коли вона чесна сама із собою, то може бути щасливою. Я вірю, що в кожній людині живе безліч Я, які ми будемо досліджувати у виставі".

Режисеркою "Орландо" стала режисерка Тетяна Костинюк — учениця майстерні Івана Уривського та Акмала Гурезова, котра працювала над виставою "Ґойзум" та перформативною частиною фестивалю "Вирій" (разом із Максимом Свецьом). За художньо-постановну частину відповідає Анна Шкрогаль, котра має роботи з Давидом Петросяном ("Процес", "Цар Едіп") та Максимом Голенком ("Я бачу, вас цікавить пітьма").

Пластичні рішення втілює солістка Freedom Ballet Катерина Фірсова. Музику для вистави створив актор і композитор Ілля Чопоров, зірка вистави "Кабаре" та інших постановок Молодого театру. Здається, у недавній прем’єрі "Картотека" Чопоров вже готувався до ролі пса Піпіна — найкращого друга Орландо (у другому акторському складі цю роль втілює акторка театру "Золоті ворота" Христя Люба).

Христя Люба, Ілля Чопоров, В’ячеслав Бабенков, Артем Ємцов у зйомках відео до постановки “Орландо”. Важливо: промоматеріали не є ідентичними сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

"Для мене та багатьох моїх колег це перший проєкт такого розмаху, ми не працювали в подібних місцях. Тут зовсім інша робота зі звуком і акторське існування — працювати для глядача потрібно буде на дві сторони, тому що сцена буде з оглядом 360 градусів. Також для неї треба було цілковито створити художні рішення", — додає Марина Кошкіна. На питання "«Орландо» — це шоу, перформанс чи театральна вистава?" шоуранерка уточнює: "Вистава".

"Мандрівка Орландо подібна до мандрівки з книжки "Тисячоликий герой"

Кожен персонаж, котрого Орландо зустрічає на своєму шляху, певною мірою втілює його самого, як пояснює Марина Кошкіна. До роботи вона запросила акторів із восьми театрів: Театру Лесі Українки, Театру на лівому березі, Театру на Подолі, Молодого театру, театру "Золоті ворота", Малого театру та Київського театру ляльок.

"Кастингом стали всі роки знайомства", — говорить акторка вистави Олександра Городецька, котра грає у Молодому театрі. Більшість акторів "Орландо" розповідають, що прийшли у проєкт не тільки заради ідеї, але й заради команди.

"Коли працюєш у державній установі, то часто лише зі своєю трупою. У нас, акторів різних театрів, була мрія попрацювати разом, і зараз ми виходимо на такий рівень, щоби створювати подібні колаборації, — розповідає Кошкіна. — До того ж є глобальна мета — розвивати незалежні проєкти, а також залучати до них молодь". Разом із професійними акторами академічних театрів у виставі грають студентки з КНУТКіТ, майстерні Інни Капінос та Сергія Калантая, Марія Шуліка й Наталія Налімова.

В одному з акторських складів Налімова втілює Олександру — персонажку, котра "звільнила" Орландо, ставши його першим коханням та першою зрадою. В іншому складі цю персонажку втілює Олександра Городецька. Обидві говорять: не хотіли б робити акцент на тому, що грають росіянку.

"Я скоріше граю не росіянку, а певну істоту, образ і символ, тобто те, що приносять росіяни. Це дослідження зла для того, щоби краще його збагнути й таким чином перемогти", — говорить Олександра Городецька.

Олександра Городецька у зйомках відео до постановки “Орландо”. Важливо: промоматеріали не є ідентичними сценографії. Мітя Бородін/надано Суспільне Культура

"Це більше історія не про цю персонажку, а про Орландо і те, як на нього впливають інші персонажі, які трапляються йому протягом життя. Те, що вона росіянка, і так болить, а якщо ми ще й прямо про це будемо казати, то глядачі одразу будуть сприймати її певним патерном. Тому це простежується більше підтекстом, — пояснює Налімова. — Це дуже незвичний образ; персонажка, котра матиме різні способи впливати на місце та людей".

Вона описує свою персонажку як "лід, котрий боїться стати водою": "Коли я почала досліджувати історичний контекст Росії, її наративи, то зрозуміла, що це абсолютно заморожена історія, у якій вони звикли існувати. Росіяни ніби самі є цим замороженим льодом — вони настільки бояться визнати, хто вони є та що вони роблять, що це викликає дисонанс".

Актор театру "Золоті ворота" Антон Соловей втілює у виставі Мармадюка Шалмардіна (у другому складі грає Ігор Іванов із Київського театру ляльок і театру "Актор"). Його головний герой Орландо зустрічає вже наприкінці історії.

"Для мене ця роль більше не про конкретного персонажа, а про те, що відбувається в Орландо в голові. Мармадюк — ніби сутність, котрого Орландо покликав на допомогу собі, хоч і не знаю, чи ця сутність його врятувала, — пояснює Антон Соловей. — Сама історія для мене — про пошук своєї цілісності та спокою в душі. Мандрівка Орландо подібна до сну чи до мандрівки з книжки «Тисячоликий герой». Це ніби подорож до себе, коли знаходиш те, що завжди з тобою".

Грізельда-сталкерка на стрипах і токсичний поет, котрий живе 300 років

Ще один персонаж, котрий змінює стать, як і Орландо — це Грізельда, котру грають Марія Моторна (Малий театр) і Катерина Рубашкіна (Театр на Подолі, Театр на Печерську). Марія Моторна описує свою персонажку як "сталкерку й павучиху", безмежно закохану в головного героя:

"Коли я шукала прообрази, то мені одразу на думку спадав серіал «Оленя», де Марта дуже нагадує мені Грізельду. Але наша героїня здається цікавішою, особливо після перевтілення в чоловіка. Коли Грізельда — жінка, то її любов проявляється в силі, а коли вона стає чоловіком, Гарі, то більше проявляється в ніжності".

"Для мене прототипом скоріше була українська жінка, котра для своєї родини й для себе вигризе все, що можливо. У ній є певна навіженість, на грані психічного розладу, — каже Катерина Рубашкіна. — Це справді павучиха, як видно з хореографії; вона ніби заплітає Орландо у свій кокон".

Обидві акторки виконуватимуть хореографію на високих підборах: у Марії це двадцятисантиметрові стрипи, у Катерини — удвічі нижче взуття. "Я і так метр вісімдесят один, а на таких високих підборах у мене просто паморочиться голова", — зізнається Рубашкіна.

"Ходити на стрипах — це не проблема, — додає Моторна. — А ось лазити, повзати, підійматися вгору по декорації та існувати в пластиці — це справді важко. Тому що стрипи мають бути не стрипами, а ніби продовженням ноги Грізельди. Коли взуваю їх, то вже відчуваю, що це дає мені певний характер та диктує певні правила існування на сцені".