“Розмовляю з фарбами”: персональна експозиція Анни Сапон у Музеї Ханенків

У Музеї Ханенків 23 січня розпочала роботу дебютна персональна експозиція Анни Сапон — "З художницями, кураторками, золотими заходами сонця", під керівництвом кураторки Каті Лібкінд.

Найменування виставки — витяг з вірша авторки, який вона адресувала головному куратору 60-ї Венеційської бієнале Адріано Педросі. Текст виник у рамках проєкту національного павільйону під керівництвом Каті Бучацької "Щирі вітання". У самій назві закладено ключові мотиви творчості Анни: міркування про митців і кураторів, образи сходу і заходу сонця. Цей перелік слід доповнити раєм, якому в експозиції та загальній діяльності авторки відведено особливу роль.

Головними об’єктами експозиції є одинадцять килимів, виконаних у техніці тафтингу — саме з ідеї їх демонстрації зародився проєкт. Також будуть представлені два арт-об'єкти, створені навмисне для виставки, і близько тридцяти робіт, над якими мисткиня працювала протягом 2020–2025 років.

Спеціально для Суспільне Культура Анастасія Курінська побувала на підготовці виставки та поговорила з художницею Анною Сапон, кураторкою Катею Лібкінд, координаторами Андрієм Цикотою та Катериною Барановською, щоб розповісти, яким став проєкт і чому він є важливим.

Про те, як відбувається знайомство з творчістю Ані

Подорож глядачів починається з кураторського тексту, для якого виділено окремий простір. Це найбільш особистий етап виставки.

Наступна зала занурює у спадок 2020–2025 років. Тут розміщені вітрини з текстами та малюнками Анни, згруповані за кольорами та емоціями: від прохолодних тонів самотності та смутку до яскравих очікувань раю.

Згідно з задумом кураторки, ця частина є початком входу в іконографію художниці, що вимагає від відвідувачів неквапливого розглядання, зосередженості та особливої уваги до деталей.

Перша зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Одна з робіт Анни, натхненна її екскурсією Музеєм Ханенків ще у 2021 році, символічно займає місце полотна із зображенням інфанти, про яку йдеться у тексті художниці. Попри це, загальний діалог із музейним простором побудований переважно на формальному рівні.

Катя Лібкінд зауважує, що навмисне намагалася не перевантажувати експозицію концептуальною іронією чи важкими нашаруваннями, щоб залишити простір для прямої передачі думок Анни.

Катя Лібкінд під час відкриття виставки “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Центральна частина експозиції — третя зала. У ній знаходяться великі килими у техніці тафтингу із зображенням художниць і кураторок: Валерії Тарасенко, Анни Виноградової, Каті Бучацької, Марії Леоненко, Анни Потьомкіної, Оксани Озарчук, Тасі Шпіль, Марії Ланько та Лізи Герман. А кожній героїні присвячено поезію.

Килими представлені у формі прямокутника, дозволяючи зайти всередину об'єкта або обійти його навколо. Питання про те, яким боком показувати килими, було для команди спірним, адже зворотний бік виробів приваблював мисткиню та кураторку не менше, ніж лицьовий бік.

Остаточне рішення з'явилося після відвідування Софії Київської: Анна почала прикрашати шви на звороті золотою поталлю. Анна пояснює: "Мені подобаються картини, де багато золота і срібла. Срібло — це сніг та лід, а золото — це сонце та світло".

Це рішення створило несподіваний візуальний зв’язок із "Червоною вітальнею" Музею Ханенків, де в розписах Вільгельма Котарбінського також переважають золоті кольори. Таким чином роботи художниці гармонійно взаємодіють з інтер'єрами музею на рівні матеріалів.

Катя Лібкінд під час монтажу виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Четверта зала — діалог кураторки та художниці. Анна створила килим із зображенням Каті, яка, у свою чергу, зробила фігуру художниці, що споглядає за власним "розкладом у раю у день відкриття своєї виставки". Ця взаємодія логічно завершується в останній залі, де представлено триповерховий макет раю.

"Внизу сховище, коли мені тривожно, я йду туди. Потім — майстерня, а третій поверх — рай, звичайно із садом", — розповідає Анна.

Тут же закінчується й особисте знайомство з Катею та Анею через відеоінтерв'ю, записане спеціально для проєкту. На думку кураторки, ця розмова є максимально щирою саме через свою безпосередність: "Воно трохи нудне та кумедне. Ми часто не знаємо, що спитати". Водночас ця непрофесійність дуже імпонує Каті Лібкінд, вона бачить особливу цінність у тому, як наївне мистецтво входить у простір класичного музею.

Остання зала виставки Анни Сапон “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Суспільне Культура/Анастасія Курінська

Про інклюзивність, яка не є першопричиною

Важливою частиною проєкту є його інклюзивність. Анна Сапон — мисткиня, співзасновниця майстерні "Ательєнормально" для художників із синдромом Дауна та без нього і центру для нейровідмінних та нейротипових мисткинь і митців "Прекарня" (від слів "прекрасність" і "пекарня"). У 2024 році вона переосмислила логотип Forbes і потрапила на обкладинку видання, а також брала участь у 60-й Венеційській бієнале в рамках проєкту національного павільйону "Щирі вітання" за кураторства Каті Бучацької.

Мисткиня має синдром Дауна, проте команда проєкту підкреслює: діагноз ніколи не був причиною чи метою виставки. Сама Анна позиціонує себе насамперед як художницю, і саме такий підхід поділяють у Музеї Ханенків.

Це вже не перший проєкт установи, до якого залучають нейровідмінних митців. У 2021-му тут відбулася виставка "Це мені можна", де також брала участь Анна Сапон.

Анна Сапон та Катя Лібкінд під час відкриття виставки “З художницями, кураторками, золотими заходами сонця”. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Експозиція збудована таким чином, щоб глядачі спочатку формували власну чесну думку про мистецтво, і лише в останній залі, через відеоінтерв'ю, знайомилися з особистістю художниці.

Координатор проєкту Андрій Цикота вважає, що виставка може допомогти суспільству зрозуміти, долаючи страх перед невідомим. Для багатьох відвідувачів це можливість познайомитися з досвідом людини, чий погляд на світ раніше міг залишатися невидимим.

Тексти Анни, представлені в експозиції, дозволяють зробити це без посередників. Також корисними можуть стати екскурсії Каті Лібкінд та спільні прогулянки залами з Катею та Анною, які вже заплановані у програмі.

На думку Каті Лібкінд, творчість Анни — це нерозривний процес, де немає поділу на техніки. Килими, малюнки чи тексти є лише різними проявами однієї лінії: захоплення світлом, заходами сонця та жіночою вродою. Кураторка зазначає парадокс: попри те, що Анна зосереджується на канонічно гарних образах, вона залишається глибоко самотньою та сумною людиною. Вона прагне "нормальності", хоча насправді і є "дуже нормальною".

Для координаторки Катерини Барановської у роботах Анни вбачається унікальна здатність шукати красу у вирі війни.

"Анна розповідає про свій біль, страх, про розпач, про пошук краси у світі, який руйнується. І будь-який відвідувач, який на це дивиться, зрозуміє її з першої секунди. Він буде емпатувати одразу з перших рядків", — переконана Катерина.

Сама Анна ділиться, що коли почалася війна — їй було дуже погано, вона не могла говорити й тому малювала: "Коли я малюю фарбами, я з ними спілкуюся".

Зворотний бік килиму Анни Сапон. Надано Музеєм Ханенків/Ада Хрол

Проєкт побудований на взаємодії. Катя Лібкінд допомагає Анні на кожному етапі — від вибору пряжі до розробки експозиції. Вона бачить свою роль у реалізації амбіцій художниці: "Моє завдання — максимально втілити її амбіцію так, як я її розумію, так, як вона може мені її донести". Водночас мисткиня є повноправною учасницею кожного рішення.

А передусім виставку варто відвідати через її справжність. Проєкт позбавлений надуманих сенсів, а роботи не потребують складних слів, адже цікаві самі собою.