Музей розташований на вулиці Кудрявська. Фото: Борис Корпусенко
«Вечірній Київ» побував у філії Музею історії міста Києва, що раніше була присвячена «великому російському поету».
Музей був створений в 1987 році під назвою «О.С. Пушкін і декабристи на Україні». А з 1998 року став філією Музею історії міста Києва як Київський музей О.С. Пушкіна, хоча жодного стосунку Пушкін до Києва не мав, і його речей тут не було. Це була умова колекціонера Якова Бердичівського, який передав свою колекцію в дар місту, яка власне і склала на початку основу музейного зібрання. Наразі у фондах філії є багато інших експонатів, які репрезентують життя та побут міста Києва першої половини ХІХ століття.
Заклад відкритий для відвідувачів з п’ятниці по неділю. Фото: Борис Корпусенко
Тож, коли 1 березня 2022 року Музей історії міста Києва припинив існування «Київського музею О.С. Пушкіна», тут вирішили створити музей побуту Києва першої половини ХІХ століття. Нову назву обрали, виходячи з історичної місцевості, де розташований будинок, — «Садиба на Кудрявці».
Новий логотип музею.
Перші згадки про Кудрявець (його назва походить від дерев та чагарників, які мальовничо «кудрявилися») припадають на середину XVI століття. Інтенсивно розбудовуватися цей район почав після руйнівної повені 1845 року. Потім ця місцевість забудовується типовими садибами, якою і є двоповерхова будівля музею, пам’ятка архітектури. Вона розташована за адресою вулиця Кудрявська, 9, у центрі міста, неподалік вулиці Січових Стрільців.
РІДКІСНІ ЕКСПОНАТИ УБЕЗПЕЧЕНІ, БУДИНОК ПОТРЕБУЄ РЕМОНТУ
У музеї нас зустрічає Аліна Зінчук, в.о. завідувача філіалу «Садиба на Кудрявці». Аліна працює тут вже 10 років. Починала з музейного доглядача, бо мала маленьку дитину, потім стала старшим науковим співробітником. Навесні 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, вона та співробітники музею пакували експонати для евакуації, слідкували за захистом будівлі.
Аліна Зінчук працює в музеї вже 10 років. Фото: Борис Корпусенко
«Востаннє ремонт робили у 1999 році, коли тут відкривали музей Пушкіна, — розповідає Аліна Зінчук. — Пройшло вже 24 роки, і садиба вкрай потребує ремонту. У період, коли на вулиці вже холодно, а опалення ще не увімкнули, стіни на першому поверсі „цвітуть“, з’являється грибок. Торік тривалий час будинок стояв зачинений, майже не „дихав“ — після цього ми „лікували“ наші меблі від грибка. Фасад облуплений. Також в цій будівлі немає фундаменту, тому стічні води її підмивають».
Наразі у музеї, де відтворили інтер’єри 19-20 сторіччя, проводять тимчасові експозиції.
У музеї є фортепіано для концертних виступів. Фото: Борис Корпусенко
В інтер’єрах — оригінальні меблі киян 19 сторіччя. Фото: Борис Корпусенко
«Паралельно у нас триває пошуково-дослідницька робота. Шукаємо все, що пов’язане з нашою вулицею, садибою, з людьми, які тут проживали, — поділилася Аліна Зінчук. — Архіви тільки почали працювати, але не всі документи ще дають. Після нашої Перемоги та завершення війни плануємо якомога швидше облаштувати нову експозицію. Використаємо свої експонати та експонати з музею історії Києва».
Аліна Зінчук розповідає про напрямки роботи музею. Фото: Борис Корпусенко
Водночас шукають і речі мешканців, що проживали в цьому будинку. Зокрема, у фондах Музею історії міста Києва є рукописний щоденник художниці та дослідниці Києва Дінори Мазюкевич, доньки публіциста Павла Мазюкевича, який придбав садибу у 1911 році.
До слова, чимало раритетних меблів закладу подарували мешканці сусідніх будинків. Сьогодні співробітники музею продовжують вивчати речі минулих століть, що залишилися у квартирах киян, щоб принаймні відтворити їх копії.
ВИШИВКИ ТА РАРИТЕТИ: ЩО ПОДИВИТИСЯ У МУЗЕЇ
Для відвідувачів працюють два поверхи закладу, в кожному з яких — по два зали. На першому поверсі розташоване фортепіано для концертних виступів, вази, посуд, різні предмети побуту, на другому увагу привертає книжкова шафа зі старовинними фоліантами.
На другому поверсы можна погортати старовинні фоліанти.
В інтер’єрі другого поверху — книжкова шафа зі старими виданнями. Фото: Борис Корпусенко
У цих інтер’єрах проходить виставка «Вишивка. Від XIX століття до сьогодення».
«Підготували її до Дня вишиванки. Згадали, що у фондах є багато старовинних вишитих речей, які є змога показати, — розповіла Аліна Зінчук. — Всі співробітники принесли, у кого що є в домашній колекції чи у знайомих. Запросили до участі майстриню з Ворзеля Катерину Дубіну, яка представила свої вишиті сорочки та чудові вишиті картини. Їй 91 рік, вона й досі вишиває. І буквально за тиждень виставка відкрилася».
У музеї демонструють різноманіття вишивки. Фото: Борис Корпусенко
На виставці представлені вишиті сорочки. Фото: Борис Корпусенко
У 19 столітті вишивка була популярною, вишивали навіть поміщиці, щоб прикрасити власний побут. У вітринах під склом можна роздивитися кілька цікавинок — маленьку дорожню праску початку 19 століття, струбцину для вишивки 18 століття, люльку для паління «Самсон» з вишитим бісером чубуком 18 століття. А ще вишиту ікону святої Варвари середини 19 століття, підсклянники 19 століття, теж вишиті бісером. До слова, у той час бісером вишивали також чоловіки. А на другому поверсі представлені вишиті сорочки та рушники з родинних колекцій киян та сучасні вишиті картини.
Старовинна ікона святої Варвари.
Вишиті речі 19 сторіччя з фондів музею. Фото: Борис Корпусенко
Люлька для паління «Самсон». Фото: Борис Корпусенко
Підскляник 19 століття, вишитий бісером. Фото: Борис Корпусенко
Таку праску брали з собою в дорозі. Фото: Борис Корпусенко
Струбцина для вишивки.
У музеї регулярно влаштовують концерти. У минулу суботу виступала народна артистка Україна, оперна співачка Анжеліна Швачка з учнями. А в затишному дворику проводять майстер-класи.
Інтер’єри музею «Садиба на Кудрявці». Фото: Борис Корпусенко
Інтер’єри музею «Садиба на Кудрявці». Фото: Борис Корпусенко
Інтер’єри музею «Садиба на Кудрявці». Фото: Борис Корпусенко
Старовинний комод. Фото: Борис Корпусенко
Посуд з колекції музею. Фото: Борис Корпусенко
Інтер’єри музею «Садиба на Кудрявці». Фото: Борис Корпусенко
«У нас камерний сімейний музей. Серед наших друзів — багато родин, які постійно приходять до нас, щоб відчути цю атмосферу. Коли ми в травні відкрилися, відвідувачі були щасливі, що вже можемо їх приймати, — поділилася Аліна Зінчук. — Зараз люди приходять не стільки на якісь події, концерти, як зустрітися один з одним. Після виступу готові годинами спілкуватися, сьогодні багатьом цього не вистачає. Також ми відкриті до пропозиції щодо проведення концертів, лекцій, майстер-класів».
Музей занурює в атмосферу минулих століть. Фото: Борис Корпусенко
У затишному дворику проводять майстер-класи. Фото авторки
Вже наступного тижня, 24 червня, у музеї презентують нову виставку дитячих картин вихованців творчої студії «Натхнення», які вони написали під час війни. А в кінці липня планують експозицію «Сімейне фото в інтер’єрі», де покажуть світлини киян — відомих і невідомих, які жили у 19-20 сторіччях.
Графік роботи: пт, сб, нд з 11:00 до 17:00, каса до 16:15
Адреса музею: вул. Кудрявська, 9
Вартість квитків: 60 грн, для дітей та пенсіонерів 30 грн.
Слідкувати за подіями у музеї можна на Фейсбук-сторінці закладу.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Історія садиби відома з 1882 року, коли незабудована ділянка площею близько 257 кв. сажнів була продана її власником — титулярним радником В. Бобровим викладачеві Третьої гімназії А. Демуцькому, брату відомого фольклориста, диригента і композитора П. Демуцького. У 1883-1884 роках на його замовлення за проєктом архітектора М. Іконникова зведено двоповерховий будинок. На першому поверсі було п’ять кімнат, два передпокої і дві кухні, на другому — шість кімнат, два передпокої. На ділянці посадили фруктовий сад.
Порфирій Демуцький — брат одного з власників будинку. Фото авторки
У флігелі садиби проживала дружина Бориса Грінченка, письменниця Марія Грінченко.
1885 року домовласник, маючи борги, продав садибу професору Київської духовної академії М. Дроздову. У 1886 році вони також придбали сусідній будинок, а в 1895 році продали садибу педагогині В. Петровій. У травні 1903 року вона продала її вдові статського радника О. Ляшенко, після смерті якої будівля перейшла до її спадкоємців.
У 1911 році вони продали її публіцисту, громадському діячу П. Мазюкевичу. Того ж року на його замовлення за проєктом архітектора В. Кричевського у глибині садиби звели флігель, квартири якого здавали в оренду.
У радянський час садибу націоналізували. Після Другої світової будинки перетворили на комунальні. У 1980-х роках мешканців відселили. Фасадний будинок, який на той час втратив дах, цегляне облицювання, оздоблення фасадів і інтер’єрів, був приречений на знесення. Цьому завадило втручання громадськості, яка захищала споруду. 1987 року будинку разом із невеликою прилеглою ділянкою надали статус пам’ятки місцевого значення.
Вигляд музею з дворику. Фото: Борис Корпусенко
У 1989 році його передали Музею історії міста Києва. У 1993-1999 роках здійснили реставрацію будинку, звели металеву огорожу, що оточує бічні й тильну міжділянки.
Сьогодні будинок — цікавий зразок раціоналістичної течії архітектури українського модерну.
«Аптека-Музей» на Подолі увійшла до мережі музейних закладів столиці. У Києві реорганізують комунальне підприємство «Аптека-Музей» шляхом перетворення на комунальний музейний заклад «Аптека-Музей».
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ», фото Бориса КОРПУСЕНКА
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
