Культурний фронт Словаччини: протести, скорочення фінансування та боротьба за виживання
Наприкінці квітня в словацькому місті Банська Бистриця, оточеному горами, відбувся фестиваль перекладної літератури «Tranz». Ще два роки тому серед його головних гостей була українська письменниця Софія Андрухович. Цього року фестиваль не отримав фінансування від Словацького фонду на підтримку мистецтва (Fond na podporu umenia), через що програму довелося скоротити та проводити на ентузіазмі команди. Серед відвідувачів були словацькі письменники, перекладачі, радіоведучі, видавці. Всі вони стурбовані одним питанням: що робити далі? Деякі вже втратили роботу, а іншим доводиться боротися за фінансове виживання.
«Вони просто хочуть нас зламати. Змусити відчувати себе жалюгідними та непотрібними», — говорить одна з перекладачок.
Поетка, перекладачка і культурна менеджерка Анна Сєдих поспілкувалася зі словацькими видавцями та організаторами культурних подій, щоб краще зрозуміти ситуацію в країні та як її намагаються протистояти діячі культури.
Де українські книжки?
За останні роки в Словаччині вийшла рекордна кількість перекладів української літератури. Цьому сприяла грантова програма Українського інституту книги Translate Ukraine, яка допомогла видати вісімнадцять творів. До початку повномасштабного вторгнення ситуація була іншою, але війна стала каталізатором солідарності.
У 2022 році словацький письменник і головний редактор літературного журналу «Knižná review» Марек Вадас написав пост «Де українські книжки?». Після цього незалежне словацьке медіа «Denník N» запустило збір коштів серед читачів і зібрало 12 тисяч євро на видання книжок українських авторів Остапа Сливинського, Юрія Андруховича та Андрія Любки. З початку повномасштабного вторгнення українські письменники були бажаними гостями на літературних заходах країни. Однак зараз культурний діалог, що почав зміцнюватися, опинився під загрозою через цькування працівників культури політичними елітами, урізання бюджетів Міністерством культури Словаччини та ліквідацію незалежного Фонду на підтримку мистецтва.
Культура в режимі очікування
31 березня в Братиславі відбувся масовий протест «Велика культурна мобілізація». Чотирнадцять тисяч людей виступили проти міністерки культури Словаччини Мартіни Шимковічової. Протест був спричинений рішенням Ради Фонду на підтримку мистецтва скасувати фінансову підтримку культурних інституцій, які вже мали підписані трирічні контракти. Робота цих інституцій опинилася під загрозою. Літературний фестиваль BRaK, найбільший у Словаччині, раптово втратив 70% фінансування за два місяці до проведення. Засновник фестивалю Франтішек Малік розповідає, що планувати таку масштабну подію в умовах невизначеності неможливо. Фестиваль вирішили провести, запустивши кампанію на краудфандинговій платформі. На момент написання статті вдалося зібрати понад 15,5 тисячі із необхідних 75 тисяч євро. «Фестиваль буде, але яким — побачимо», — зазначає Малік.
Окрім фестивалю, Франтішек Малік є засновником видання BRaK, яке публікувало книжки Тараса Прохаська, Володимира Рафеєнка та Сергія Жадана. Першою книжкою видавництва була «Війна, що змінила Рондо» Романа Романишина та Андрія Лесіва. На запитання про вплив втрати фінансової підтримки на видавництво, Малік відповідає, що доведеться переглянути способи роботи та ретельніше обирати книжки. Найскладніше буде видавати словацьку літературу через потребу у великих ресурсах. «Можливо, доведеться друкувати менші наклади, використовувати інший тип паперу та палітурки. Так уже буває, що кризи змушують нас переосмислити підхід, аби стати ближчим до читачів», — каже Малік.
Замість дотацій від фонду на підтримку мистецтв, доведеться зосередитися на інших європейських грантах. У цьому контексті Франтішек Малік згадує програму Translate Ukraine. Цього року вони отримали грант на видання «Короткої історії українського борщу» у співавторстві Євгенії Кузнєцової та Софії Сулій.
«Ми готуємо кожен випуск, ніби він останній»
Від початку повномасштабного вторгнення Марек Вадас ініціював не лише збір коштів на українські книжки, а й почав публікувати есеї українських інтелектуалів на сторінках журналу «Knižná revue». Журнал є частиною діяльності Словацького літературного центру (Slovenské literárne centrum), який популяризує словацьку літературу вдома та за кордоном.
Вадас розповідає, що вони, як і інші інституції, стикнулися з екзистенційною загрозою. Літературний центр досі не має підтвердженого бюджету на поточний рік, через що довелося пропустити книжковий ярмарок у Лондоні. Наразі вони працюють у кризовому режимі.
На запитання, чи вплине ситуація на видання українських есеїв у їхньому журналі, Вадас відповідає: «У журналі “Knižná revue” ми готуємо кожен випуск так, ніби він останній, але не збираємося нічого змінювати в контенті: ми маємо дуже схвальні відгуки на есеї з України, і вони виходитимуть до кінця. Ми забов’язані це нашим читачам та українській літературі, яку в Словаччині донедавна знали лише поверхнево». Він додає, що ситуація з Фондом на підтримку мистецтва докорінно вплине на весь словацький ринок. Малий обсяг внутрішнього ринку не дозволяє якісній літературі існувати без бюджетної підтримки. Скасування дотацій призведе до того, що видання творів світових авторів стане монополією великих гравців ринку, а книжка для пересічного читача стане розкішшю через вимушене зростання цін. Криза торкнеться всіх сегментів: сучасної словацької літератури та перекладів.
Пропаганда замість мистецтва
Чому міністерка культури Словаччини робить такі кроки? Соціолог зі Словацької академії наук (Slovenská akadémia vied) Домінік Желінський пояснює, що Мартіну Шимковічову, міністерку культури Словаччини, можна віднести до праворадикальних політиків. Її кар’єра побудована на критиці міграційної політики ЄС, скептицизмі щодо вакцинації проти Covid-19 та трансляції проросійських наративів. Використавши медійний ресурс та аудиторію в соцмережах, вона успішно балотувалася від ультранаціоналістичної партії SNS. Попри те, що партія стала частиною коаліції, серед словацьких громадян вона не була популярною, отримавши лише 5,6%. Нинішня коаліція Фіцо спирається на хитку більшість у парламенті (79 із 150 місць), тому партія SMER залежна від кожного голосу, включно з голосами найбільш проросійських радикалів.
Ставши міністеркою культури, Мартіна Шимковічова почала системно руйнувати незалежні інституції: звільнила керівників державних культурних інституцій без чіткого обґрунтування, ліквідувала громадське телебачення та радіо (RTVS), створивши на його місці STVR, що дозволяє уряду впливати на редакційну політику.
Міністерство також контролює рішення Фонду на підтримку мистецтва. Раніше Фонд був незалежним, рішення про фінансування ухвалювали експертні комісії, які підтримували існування не лише інституцій та фестивалів, а й письменників, перекладачів, науковців, режисерів, художників та інших діячів культури. Тепер остаточне слово щодо розподілу коштів приймає Рада Фонду, членів якої призначає міністерка.
Парадоксально, але Фонд на підтримку мистецтва був створений у 2014 році за ініціативи Марека Мадярича з партії SMER. Наразі вони утворюють коаліцію з радикальною партією SNS, від якої балотувалася Шимковічова. Ця зміна свідчить про радикалізацію не лише SMER, а й усієї словацької політики. Щоб керувати, Фіцо потребує підтримки надзвичайно радикальних і проросійських сил. Кілька років тому таке було важко уявити у Словаччині.
На запитання, чому знищується незалежність Фонду, Домінік Желінський відповідає, що це пов’язано з неприйняттям того, що можна назвати «ліберально орієнтованими культурними організаціями». Однак, на його думку, йдеться передусім про «прагнення спрямувати ресурси до іншої мережі отримувачів — ймовірно, до кола авторів чи споріднених організацій і підприємців, які почуваються невизнаними нинішньою системою». Відтак Фонд на підтримку мистецтва нещодавно надав 25 тисяч євро пропагандистському проросійському медіа «Hlavné správy», а 140 тисяч євро дотацій отримала кав’ярня в братиславському торговому центрі замість незалежних культурних інституцій.
Словацький комікс сьогодні: історичні герої, молоді бунтарі та пошуки слави у Чехії
Від вуличних гасел до судових позовів
Видавництва, фестивалі та культурні центри намагаються знайти альтернативні методи фінансування, масово залучаючи краудфандинг. Однак, як зазначає Томаш Гучко, головний редактор медіа «Kapitál», видавець і організатор подій, інформаційний простір переповнений подібними зборами, і це не вихід у довгостроковій перспективі.
Протести за відставку міністерки культури тривають уже понад два роки. Гучко розповідає, що під час останнього протесту йому здалося, ніби самі організатори вже не очікують відповіді: «Це ніби читалося між рядків: хоча наприкінці прозвучали певні вимоги, я не знаю, чи хтось у натовпі взагалі вірив, що ці вимоги можуть бути виконані».
Попри це, протести мають сенс. По-перше, вони висвітлюють проблеми в медійному просторі. По-друге, люди можуть зібратися разом і відчути, що вони не самі. І найважливіше — правові кроки. За кілька днів після протесту культурні організації, які втратили фінансування, подали позов до Генеральної прокуратури проти Ради Фонду за незаконне позбавлення фінансування. Гучко додає: «Я вважаю, що ці юридичні дії зрештою мають найбільший сенс. У деяких випадках вже навіть стало помітно, що політики були змушені хоча б мінімально скоригувати свою поведінку». Йдеться про те, що після позову Міністерство культури заявило, що розгляне повернення втрачених коштів державним інституціям. Однак це не стосується незалежних культурних ініціатив та громадських організацій.
Окрім протестів та позовів, діячі культури об’єдналися в рух «Відкрита культура», який розробляє план відновлення інституційного функціонування культури у випадку зміни політичної ситуації в країні.
«На мою думку, це дуже правильний крок, і я вважаю, що іншим країнам, які опиняються в подібних ситуаціях, варто про це задуматися. Бо якщо не створювати жодного бачення майбутнього, то навіть коли кращі часи настануть, ми знову дозволимо комусь іншому вирішувати за нас», — каже Гучко. Головний ризик полягає в браку «Плану Б» на випадок, якщо нова влада знову виявиться ворожою до культури. Такий варіант означатиме підготовку до радикальніших кроків і ще важчих часів.
Вибір, який потрібно зробити: Міхал Гворецький про опозицію культури владі Словаччини