Фільм розповідає реальні історії сучасних українських артистів. Фото надане організаторами проєкту
Короткометражний документальний фільм Семена Горова показує короткі історії митців та їхню творчість у рідних містах в умовах війни.
Події фільму відбуваються в «поцілованих війною» містах, зокрема в Харкові, Одесі, Ворзелі та Ірпені, де герої картини не припиняють ані мріяти, ані нести свої мистецькі місії в ім’я майбутнього. Кожен індивідуальний біль та кожен спомин про майбутнє зливається в спільний колективний роздум, де вчорашній день змішався з мріями та надіями завтрашнього.
«Кажуть, що кожне випробування містить у собі подарунок. Головне – не прогледіти його та прийняти. Війна руйнує життя і мистецтво, але у цих муках народжується нове мистецтво, нове життя! , — говорить Семен Горов. – Цей фільм присвячений героїчному народу України. Тут кожен, наче жива антенна. Ти починаєш виловлювати сигнал, що виведе із цього моторошного сну до світла. Шукаєш його іскру всередині себе. Адже страшно не померти, страшно так і не спробувати жити. Ми не можемо програти, ми повинні перемогти!».
Режисер Семен Горов. Фото надане організаторами проєкту
Афіша стічки. Фото надане організаторами проєкту
Автор стверджує, що метою проєкту є допомога творчим особистостям, які власним прикладам демонструють свій героїчний спротив усім випробуванням, надихаючи багатьох українців не опускати руки та вірити у краще майбутнє.
На створення фільму режисера Семена Горова надихнув однойменний музикальний твір видатного українського композитора, героя України Ігоря Поклада, який також став одним із героїв картини. Разом із дружиною він два тижні просидів без світла, їжі та води у підвалі свого будинку в окупованому Ворзелі, а на його подвірʼї у цей час стояло 7 ворожих російських танків.
Видатний сучасний композитор Ігор Поклад пережив окупацію рідного міста. Фото надане організаторами проєкту
Також героями стрічки стали: Денис Ліпатніков, Наталя Моїсеєва (Одеса), Лана Матвієнко, Марія Чікнаверова, Юлія Чурсіна (Харків) та Ярослав Кайнар (Ірпінь).
З початку війни, ці митці не поїхали зі своїх міст, бо вважають, що саме таким чином вони й чинять свій власний спротив. «Якщо поїдуть всі — то кому потрібно таке місто?», — вважає хореографка Лана Матвієнко.
Кадри з фільму «Спомин про майбутнє».Фото надане організаторами проєкту
Фото надане організаторами проєкту
Фото надане організаторами проєкту
Танцівниця Наталя з Одеси, не дивлячись на важку ситуацію у місті, ставить виставу. Денис волонтерить та займається хореографією.
«Посеред страшних наслідків спроб знищити мирні міста нашої країни східним сусідом, у розвалинах Харкова, Одеси, Києва та інших наших найпрекрасніших міст, проростають пагони життя у втіленні незламних творців. Понівечені, та нескорені. Їх вразливе ремесло — танець, музика, живопис, поезія — дає життя та віру їм самим та світові навколо попри будь-які біди. Ми знайомимося з героями в моменти випробування війною та надихаємося могутньою силою внутрішнього наповнення української нації — її культурою», — розповідає співавтор сценарію Маруся Лиманська.
Фільм знятий незалежною кінокомпанією Gorov Studio, на меті творчої команди фільму участь у міжнародних фестивалях. У стрічці композиція «Спомин» Ігоря Поклада лунає у виконанні оркестру НАОНІ.
Тізер до стрічки «Спомин»
Синопсис: На веранді своєї садиби в плетеному кріслі сидить задумливий, сивий маестро — Ігор Поклад. Він згадує свіжі події російської окупації Ворзеля, коли він із дружиною змушений був переховуватися в підвалі власної садиби протягом кількох тижнів без води та світла.
До сюжету поступово вплітаються епізоди, в яких глядач знайомиться з іще кількома персонажами. Це українські митці, які не залишили своїх рідних міст, ризикуючи життям у мистецькому протистоянні загарбницькому вторгненню ворога. Переживання та емоції митців виражено пластично. Супроводжує ці хореографічні сповіді-роздуми мелодія, яку маестро написав задовго до трагічних подій в Україні багато років тому — «Спомин».
На тлі розрухи та смерті дають життя прекрасному парубок, який прийшов до руїн Ірпеня, тендітна дівчина, яка не полишила надію на мир і добро, та інші митці — аби своїм танцем дати нове дихання понівеченій ворогом Україні.
Всі лінії утворюють єдиний роздум, де спалахами прориваються картини підземки з пересічними людьми.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua