Документ знайшли в фондах музею. Фото: Артем Галкін
Він міститься на колективному вітальному листі композиторові Миколі Лисенку.
Уперше у Музеї видатних діячів української культури експонують маловідомий автограф Симона Петлюри 1903 року з фондів. Це один із найбільш ранніх, ймовірно навіть перший, із зафіксованих документально, підпис Симона Петлюри. Такий, яким ми його знаємо з пізніших листів і розпоряджень Головного Отамана і Голови Директорії Української Народної Республіки.
Колективний вітальний лист підписали 63 особи. Фото: Артем Галкін
Міститься він на колективному вітальному листі композиторові Миколі Лисенку з нагоди 35-річчя його творчої діяльності від української громади Катеринодара (Кубань), активним учасником якої Симон Петлюра був на той час.
Провела пошукову роботу у фондах Музею та ініціювала показ раритету наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ, засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько. Вона ж припускає, що Симон Петлюра є автором вітального листа.
Дослідниця Тіна Пересунько. Фото: Артем Галкін
«Симон Петлюра був активним учасником українського культурного життя. Добре знав і шанував творчість Миколи Лисенка. Коли диригував семінарським хором, наважився виконати заборонену тоді російською цензурою кантату композитора «Б’ють пороги», за що у 1901 році його вигнали із семінарії, — зазначає дослідниця. — Творчий ювілей Лисенка, який у грудні 1903 року відзначало все українство, Петлюра оминути не міг. Припускаю, що він був серед ініціаторів укладання вітального листа композиторові від українців Кубані, ймовірно виступив і автором вітання.
За її словами, у тексті вгадується публіцистичний стиль Симона Петлюри, деякі висловлені тут думки перегукуються із тезами його пізнішої статті «Пам’яті М. Лисенка», написаної ним як редактором журналу «Украинская жизнь» у Москві 1912 року, з нагоди смерті композитора.
«Це важлива знахідка, що вкотре демонструє культурний аспект діяльності видатного українського державного і військового діяча», — підкреслює Тіна Пересунько.
Документ виставляється вперше. Фото: Артем Галкін
Серед 63-х підписантів вітального листа цінними є автографи й інших видатних українських діячів Кубані, майбутніх членів державної влади Кубанської Народної Республіки: Кузьми Безкровного, Степана Ерастова, Володимира Скидана, Миколи Рябовола, Степана Манжули.
Подія приурочена до річниці з дня народження і смерті Симона Петлюри (22 травня 1879 року — 25 травня 1926 року) і є частиною проєкту «Петлюра і культура», ініційованого Інститутом Леонтовича, за співпраці із Музеєм видатних діячів української культури з відзначення у 2024 році 145-річчя з дня народження Симона Петлюри.
Документ експонується в Будинку Миколи Лисенка до 31 травня 2023 року.
В останній день показу раритету, 31 травня о 18:00, Тіна Пересунько прочитає лекцію «Петлюра і культура».
На заході лекторка продемонструє цікаві архівні документи та фотоілюстрації з культурного життя державного керманича і головнокомандувача армії Української Народної Республіки та розповість про досі маловідомі факти з його культурної біографії.
Відвідувачі, зокрема, дізнаються: як Петлюра вчився гри на скрипці, як диригував семінарським хором і грав у театрі, як через музику Миколи Лисенка подався у політику, як на Кубані слухав разом із Кошицем українські пісні, як став арт-критиком і пером боровся з антисемітизмом і шароварництвом.
А також як читав у Києві перші україномовні лекції про театр, як мріяв збудувати шосе до могили Кобзаря, як упорядковував на нарах літературну збірку «Незабутні», як надіслав у світ «Щедрика» і прославився у Європі як фундатор політики культурної дипломатії, як заповідав українській еміграції займатися культурною євроінтеграцією, як загинув біля книжкового магазину в Парижі і де насправді хотів бути похованим.
Де: Будинок Миколи Лисенка, вул. Саксаганського, 95
Вартість квитка: 100/70 грн
Знайшли під шаром пилу на складі: у Києві показали врятовані керамічні шедеври Ольги Рапай. Вона є авторкою більш ніж п’яти тисяч рельєфів, панно, скульптур і керамічних ваз.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
