Зал Stoa в Гельсінкі був переповнений: люди сиділи на східцях, а організаторам довелося закрити вхід з міркувань безпеки. Усі прийшли на панельну дискусію «Українські мальописи під час війни» — головний захід української програми на Гельсінському фестивалі коміксів. Але програма була ширшою.
Як стверджує делегація «Видавництва», ця поїздка стала найбільшим представництвом українських коміксистів за кордоном в історії. Понад 150 людей відвідали українські події, а виставку побачили понад 7 тисяч гостей фестивалю.
З чого усе почалося
Ідея з’явилася 2025 року на комікс-симпозіумі Bergen Tekst & Tegning у Норвегії. Там співзасновник «Видавництва» Ілля Стронґовський познайомився з редакторкою єдиного фінського часопису про комікси Sarjainfo Айно Сутінен.
Айно Сутінен працює у сфері понад 17 років. Вона також вивчає українську мову, вільно розмовляє нею та читає. «Для мене мова — це ключ до розуміння українських точок зору і української культури, зокрема літератури й пісень. Я цікавлюся українською історією, філософією та свободою думки, яку Україна захищає», — каже редакторка.
2024 року Сутінен намалювала документальний комікс-тревелог «Ajattelen Ukrainaa koko ajan» («Я весь час думаю про Україну»). У Sarjainfo вона теж публікувала статтю про «Видавництво» та нову культуру мальописів.
Раніше українських коміксів у Фінляндії було небагато, розповіла редакторка. З українських мальописів їй траплялися роботи Жені Олійник, «Коротка історія українського борщу» та англомовна антологія «Peremoha — Victory for Ukraine». Тепер, за її словами, фінські читачі дуже зацікавлені мальописами та в країні загалом зростає інтерес до української культури, літератури й мови.
Засновники «Видавництва» Лілія Омельяненко та Ілля Стронґовський розповіли, що вирішили створити програму після виходу «Короткої історії довгої війни» фінською у 2025 році (Pitkän sodan lyhyt historia). Хотіли привернути увагу і до книжки, і до країни, де вона з’явилася. Програму підготували «Видавництво», Айно Сутінен і Фінське товариство коміксів.
У «Видавництві» розробили приблизний план і подавали заявки на гранти міжнародної співпраці, коміксових організацій та видавничих стипендій, частину з яких отримали. Програма відбулася за участі Фінського товариства коміксів та за фінансової підтримки Європейського Союзу (Culture Moves Europe).
З України приїхали ілюстраторки та ілюстратори Юлія Вус, Іван Кипібіда, Софія Сулій і Софія Томіленко та засновники «Видавництва». На виставці були також роботи українського митця Тона Мельника, що живе в Гельсінкі. Фінських колег представили Айно Сутінен, Терхі Екебом та Іванда Янсоне.
Раніше закордонна присутність українських коміксистів, за словами видавців, обмежувалася періодичними стендами на ярмарках, окремими панелями на міжнародних фестивалях, зокрема в Болоньї, та презентаціями перекладів, а це була ціла національна програма.
«Українська коміксова сцена дуже молода, більшості наших авторів коміксів ще немає 30-ти, основна частина з них почала творити мальописи уже під час повномасштабної війни… Тож 4 художники мальописів і 2 видавці, що були учасниками української програми, — нівроку репрезентація України», — зазначили у «Видавництві».
Вісім коміксів про Україну
Протягом фестивалю у галереї Stoa діяла українсько-фінська виставка коротких коміксів. Її підготували «Видавництво», об’єднання фінських коміксистів Kutikuti і Гельсінський фестиваль коміксів. Роботи вісьмох авторів створили спеціально для виставки, тема в них одна — Україна. Ще до офіційного відкриття автори провели окрему екскурсію виставкою.
Комікси вийдуть у грудні 2026 року в 82-му випуску журналу «Kuti», який понад 20 років видає Kutikuti, розповіла Айно Сутінен. За її словами, це одне із найвідоміших видань сучасних коміксів у Європі. Цей випуск вона редагувала сама й обирала авторів разом із «Видавництвом».
Журнал виходить чотири рази на рік із матеріалами фінською й англійською мовами, а друкований наклад становить 5 тисяч примірників. Читати «Kuti» можна й безкоштовно онлайн.
На панельній дискусії Іван Кипібіда розповів, що, обираючи тему для виставки, думав про 2023 рік. За його словами, про людей, які постраждали від підриву дамби, вже багато розповіли, а він вирішив показати подію очима коня. Сам він родом із села, де люди живуть поряд із різними тваринами, тому може уявити, скільки їх тоді загинуло.
«Тема була вільна, кожен розповідав про щось своє. Я створив мальопис про руйнування росією Каховської ГЕС, про затоплені будинки, загибель тварин і наслідки для природи. Для мене це болісна тема. Мені було важливо про це розповісти», — поділився він.
Юлія Вус на панелі розповіла, що її комікс — про досвід, який є майже в кожній українській родині: про дядька, який зник безвісти на фронті, і про моральний бік цієї ситуації. Один із відвідувачів, за її словами, написав у блокноті відгуків, що ця історія його найбільше зачепила.
«В авторських коміксах я часто говорю саме про особистий досвід, тому вони справді щирі і правдиві, люди це відчувають також», — каже Юлія Вус.
«Я для фестивалю малювала комікс про переживання нічного паралічу під час дронової атаки. Мені останнім часом горор дуже гарно допомагає справлятися зі стресом. Я отримувала відгуки, що робота стрьомна і мурашить, мене це потішило, бо так і було задумано», — розповіла Софія Сулій.
На панелі вона пояснила, що її мальопис про завмирання, одну з трьох реакцій на небезпеку, поряд з агресією та втечею. Сама вона, за її словами, тепер ближча до втечі й від гучних звуків за вікном може прокинутися вже стоячи в іншому кутку кімнати.
Софія Томіленко також поділилася сюжетом свого п’ятисторінкового коміксу. Дія відбувається в постапокаліптичній Україні: брат і сестра вирушають на пошуки двигунів від дронів, що кружляють у небі, наче птахи. Двигуни потрібні, щоб живити електроприлади. Дрони в історії не вигадка, додала авторка: це трикутні апарати завдовжки близько двох метрів, які тепер щодня літають над Києвом.
«Мені складно ділитись власним актуальним досвідом і думками, пов’язаними з проживанням війни в Україні, тож я вдячна за цю можливість спробувати знайти свій голос у цій темі. Моя історія — це спроба передати почуття надії, що межує з магічним мисленням, посеред болю і втрат», — розповіла художниця.
Тон Мельник родом із Києва, у Фінляндії живе з 2022 року. На виставці був один із розділів довгого документального коміксу «Історія бабусі» про сімейні історії у важкі періоди історії України, зокрема про Голодомор. Згодом він має стати книжкою.
Сутінен зазначила, що шукає нові місця для виставки й сподівається, що в майбутньому спільних проєктів побільшає.
Та сама панель, на яку не вмістилися всі охочі
19 вересня 2026 року відбулася панельна дискусія. Англійською її вела Айно Сутінен, а говорили Юлія Вус, Іван Кипібіда, Лілія Омельяненко, Софія Сулій, Софія Томіленко та Ілля Стронґовський.
«Те, що ви бачите на цій сцені, — найбільше представництво українських коміксистів за кордоном за всю історію. Дякуємо, що зробили це», — сказав Стронґовський. Він нагадав, що українська коміксова сцена молода: «У нас немає традиції. У нашому дитинстві не було коміксів, у наших батьків теж, а дідусі й бабусі навіть не уявляли, що вони можуть існувати».
Стронґовський зазначив: «Зараз ми є свідками зародження першого повноцінного покоління коміксистів. До роботи з нашим видавництвом команда, яку ми привезли на фестиваль, не займалася цілеспрямовано мальописами. Але ми в якийсь момент прийшли до них і попрохали зробити мальописи для нас. Тепер в нас вже є ціла серія “Коротка історія українського…”, а український ринок коміксистів поповнився ще декількома чудовими іменами».
Про «Коротку історію довгої війни» розповіла Лілія Омельяненко: «Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли, що з’являється багато графічних романів і книжок про нашу війну, написаних людьми, які не живуть в Україні. І ми вирішили, що буде дуже природно зробити книжку, яка розповість неукраїнцям про наші стосунки з росією».
Книжка вийшла 11 мовами, зокрема англійською в Penguin Random House та фінською у видавництві TAMMI. Сценарій написала Маріам Найем, а намалювали її Юлія Вус та Іван Кипібіда.
На панелі Вус розповіла, що вони з Кипібідою малювали книжку в Україні, під час відключень світла та обстрілів. У коментарі вона пояснила: «Нашою метою було розповісти українську історію самим і показати, що російсько-українська війна почалася не у 2022 році і навіть не у 2014-му, а має набагато довшу історію. Для розуміння того, що відбувається сьогодні, цей контекст дуже важливий».
«Коротка історія довгої війни» — частина серії «Коротка історія…» «Видавництва». У ній вийшли також історія українського фемінізму (текст Миколи Ябченка, малюнки Юлії Вус та Івана Кипібіди), історія української літератури (текст Остапа Українця, малюнки Юлії Вус та Івана Кипібіди) та історії борщу й сексу. Зараз Видавництво працює над «Короткою історією Криму» та «Короткою історією української утопії».
«Коротку історію українського сексу» за текстом Анни Топіліної проілюструвала Софія Томіленко. Вона дитяча ілюстраторка, тож спершу здивувалася запрошенню, про що розповіла на панелі. Вирішила не робити книжку відверто фізіологічною, а наголосити на любові, прийнятті різних тіл і різних стосунків.
Дія відбувається під час війни: герої зустрічаються на відомому київському пагорбі Щекавиця одразу після тривоги про ядерну загрозу. Поки лунає тривога, герої розповідають одне одному історії про те, як кохалися їхні предки.
«Якщо ви втомилися від усього, що стосується війни, не втомлюйтеся, будь ласка, від усього, що стосується України. Нам є що запропонувати», — сказав Стронґовський.
«Коротка історія українського борщу» за текстом письменниці Євгенії Кузнєцової має ілюстрації Софії Сулій. «Ця історія розповідає про іншу дуже важливу битву — між родинами, які готують борщ по-різному», — розповіла Сулій на панелі. Видавці додали, що книжку вже переклали англійською, чеською й польською, а незабаром вийде словацькою.
Окремо на панелі показали й інші роботи авторок. Софія Сулій намалювала для українського медіапроєкту Inker мальопис «Мисливці на хижакіv» за розслідуванням журналістів «Суспільного» про вбивство родини Чикмарьових у Бучі російськими окупантами. Розслідувачі розповіли цю історію у документальних фільмах «Буча 22» та «Буча: екіпаж 111». За її словами, працювати зі справжніми фото й інтерв’ю було важко.
Юлія Вус розповіла про комікс про перші дні повномасштабної війни, який вона намалювала для американської газети The Washington Post. Газета опублікувала мальопис у березні 2022 року. У ньому художниця показала власне життя на заході України після широкомасштабного вторгнення росії.
«Я живу у Львові, але зараз я в рідному Червонограді [з 2024 року Шептицький — ред.], приблизно за годину їзди на північ. Мої сестри, хлопець, кіт і я — у відносно безпечному місці. Слава Богу, моє місто ще не бомбили, тож я можу малювати», — написала Вус у супровідному тексті до коміксу. У травні 2022 року The Washington Post опублікувала ще один її комікс: про 90 днів війни і про те, як за цей час змінилися життя художниці та людей навколо неї.
Також представляли книжки авторів, які не приїхали. Це перша документальна манґа про спротив в окупованому Криму «Помах крил метелика» Мар’яни Сачик, Дмитра Колодича та Ростислава Сушка про кримського політв’язня Богдана Зізу. Ще «CODEX» Олекси Манна, що вийшов в Україні за два тижні до фестивалю, — мальопис не має слів чи написів, історію розповідають лише малюнки.
Манн назвав чотири розділи книжки за «вічними сюжетами» аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса. Борхес вважав, що всі сюжети світу зводяться до чотирьох: облоги міста, повернення додому, пошуків і жертви бога. За словами видавців, у розділах книжки закладені всі можливі історії. Водночас вона слугує «кодексом» самого автора — енциклопедією його художнього світу.
Як фіни зустрічали українські мальописи
Після панелі автори довго підписували книжки. Юлія Вус сказала, що до неї підходили з виданнями «Короткої історії довгої війни» різними мовами, не лише з тими, що можна було придбати на фестивалі. «Цікаво, що вже не вперше на подіях до нас підходять викладачі й вчителі, які планують використати наш мальопис для обговорення зі студентами та учнями, чудова ініціатива!» — розповіла Вус.
Черга за автографом до Софії Томіленко була не меншою. Її книжка вийшла лише українською, але це мало кого зупинило. Шанувальники казали видавцям, що впораються з онлайн-перекладачами.
Айно Сутінен зазначила в коментарі, що фінська публіка розуміє, чому ця програма важлива: «У нас люди загалом розуміють, що культура є важливою частиною української ідентичності, суб’єктності та боротьби». Фіни хотіли б більше дізнаватися про українську культуру й читати книжки в перекладі, зокрема зацікавилися «Короткою історією українського сексу».
Іван Кипібіда порівняв Гельсінкі з іншими європейськими фестивалями. «На деяких подіях у Європі я відчував, що уваги до наших робіт і розмов про Україну стає менше. Мене навіть запитували, чи в нас ще триває війна. У Фінляндії такого запитання не поставив ніхто, — розповів він. — Я їхав без конкретних очікувань, але те, як нас прийняли, дуже приємно здивувало, і я знову відчув важливим те, чим займаюся».
«Фіни добре відчувають загрозу з боку росії, ми зустріли багато людей, які справді цікавляться Україною, нашою історією та нашим досвідом», — каже Юлія Вус.
Софія Сулій розповіла, що від фінів вона не чула запитань, які потребували б очевидних для українців пояснень. «Нам є купа чого повчитись у фінів, але я жодного разу не спостерегла патронізуючої поведінки, що часто можна досвідчити в інших країнах», — каже вона.
Автори й самі придивлялися до фінської сцени. Софія Томіленко розповіла, що на фестивалі вирішила бути радше спостерігачкою: гортала комікси й фотографувала те, що захоплювало око. «У фінів неймовірна кількість коміксів поза класичною геройською тематикою, багато видань на соціальні, політичні й історичні теми, і величезний вибір дитячих розважальних коміксів», — каже вона.
Інтерв’ю, воркшоп і борщі: решта програми
У книгарні Rosebud Sivullinen відбулася розмова про українську літературу й мальопис під час війни. Її організував часопис Voima, а Лілію Омельяненко, Іллю Стронґовського й Софію Томіленко розпитувала журналістка Ііда Сімес.
Видавці розповіли, що коміксова сцена в Україні зовсім невелика, менша, ніж у Фінляндії, а «Видавництво» — один з найбільших виробників українських мальописів. За їхніми словами, масово український комікс почав з’являтися лише 2017 року. Тиражі становлять від 100 до 3000 примірників.
Видавці поділилися, що саме під час роботи над французьким коміксом про історію сексу, що охоплює різні епохи й усі п’ять континентів, з’явилася ідея схожої української книжки про секс, бо у французькому виданні про Україну не було ані слова.
Журналістка ставила й прості запитання про книжку: чи не глузують автори з української історії, її символів і національного вбрання та чим українські секс і кохання відрізняються від решти світу. Томіленко відповіла, що книжка не лестить історії, але карикатурою не є: «Я б сказала, що просто малювала з добрим гумором про все».
Ще до панелі Юлія Вус та Іван Кипібіда провели воркшоп об 11 ранку зі створення зінів англійською та українською, Софія Сулій їм допомагала.
«Це був найперший воркшоп у розкладі першого дня фестивалю, тому, насправді, ми не очікували, що прийде аж настільки багато людей. Були і представники української діаспори, і іноземці, і дорослі, і діти, які всі разом створювали свої зіни під український фанк», — розповіла Юлія Вус.
Софія Сулій розповіла: «Ми не знали на яку кількість людей розраховувати і навіть тишком надіялись, що якщо ніхто не прийде, підемо скуповувати всякі комікси, гуляти містом, їсти лососевий суп і кататись на поромі. Але з невеликим запізненням люди зайняли всі вільні місця в майстерні, і мій план помалювати зі всіма учасниками не дуже спрацював, тому я зайняла позицію діджея, людини, яка всіх хвалить і позичає свої маркери».
Також Лілія Омельяненко та Ілля Стронґовський провели портфоліо-ревю. Видавці відвідали фінське видавництво TAMMI. З 2022 року воно послідовно підтримує «Видавництво» й випустило фінською вже три книжки: дві від Лариси Денисенко: «Майя та її мами» (Maja ja ystävät, 2022) і «Діти повітряних тривог» (Ilmahälytysten lapset, 2023), та «Коротка історія довгої війни» (Pitkän sodan lyhyt historia, 2025).
Видавчиня Саара Тіураніємі та керівниця видань Міркка Хюннінен провели екскурсію історією видавництва й обговорили твори, цікаві для українського ринку. З Finnish Literature Exchange (FILI) говорили про перспективи презентації фінської літератури та коміксів в Україні.
Разом з Українським центром у Гельсінкі влаштували приватну борщову вечірку для фінських друзів і діаспори. Борщ варили Лілія Омельяненко та письменниця Настя Мельниченко, голова ГО «Марево». Для Омельяненко це вже друга така подія в Гельсінкі: 2024 року на кулінарній сцені Гельсінського книжкового ярмарку вона варила борщ разом із Євгенією Кузнєцовою.
У бібліотеці Oodi Лілія Омельяненко також модерувала презентацію дебютного роману ветеранки й письменниці Аліни Сарнацької «С.К.А.М.». Прийшли й українці, і ті, кого цікавить, як українська література говорить про війну. Загалом українські події відвідало понад 150 людей.
Що далі?
Видавці розповіли, що триває співпраця з фінськими видавцями. Інтерес до мальописів висловили також шведські та норвезькі, з якими вже почали розмову. Софія Томіленко розповіла, що має великі сподівання на перший переклад коміксу «Коротка історія українського сексу».
Глядачі панельної дискусії просили якнайшвидшого перекладу мальописів англійською. «Видавництво» обіцяє докласти до цього зусиль. Допоки немає пропозицій купити права з англомовного світу, видавці вирішили самі перекладати свої книжки й пропонувати готовий фізичний продукт для продажу за межами України.
«Ми побачили механіку і підхід, як ефективно представляти українську мальописну сцену за кордоном, і почнемо активніше цим користуватися. Нам є чим пишатися і маємо говорити про це гучніше… Ми побачили, що попри статус дебютанта українські мальописи висококонкурентні, на них є попит, наші митці гідні світового визнання, нам треба менше соромитися напрацьованого і більше його показувати», — зазначили в «Видавництві».
Юлія Вус розповіла, що пропозиції вже з’явилися, але можливість знайти час і сили на ще один великий проєкт поки звучить «майже на межі фантастики».
Іван Кипібіда впевнений, що потрібно й далі розповідати про Україну: «Для багатьох ми стали відкриттям лише з початком повномасштабної війни. Тому нам потрібно розповідати, хто ми такі й чим живемо». Кипібіда додав, що комікси для цього пасують, бо в них є місце і серйозному, і смішному. Іноземцям, вважає він, було б цікаво відкривати Україну саме так.
За даними порталу: chytomo.com