Вікторія Михайлова
Що спільного в українських та німецьких аптеках.
Вікторія Михайлова — успішна фармацевтка, яка закінчила Львівський Національний політехнічний та Харківський Фармацевтичний університети, директорка департаменту забезпечення та контролю якості на фармацевтичній фірмі PS Pharma Group (Дюссельдорф/Кельн, Німеччина). Також вона засновниця української платформи «ЛітМайданчик», яка пропагує читання та займається промоцією української літератури за кордоном, авторка детективів.
Нещодавно у видавництві «Віхола» вийшла її книга «Запитайте у фармацевта. Як працюють ліки», яка очевидно стане справжнім бестселером, адже не тільки розповідає власне про ліки, а й може слугувати своєрідним довідником-порадником до якої межі можливе самолікування, і коли уже точно треба йти до лікаря.
Афіша з передпродажу книжки
У книзі легко і доступно написано про складні речі. Про походження лікарських препаратів, як у різні часи отруйні речовини були ліками і ліки ставали отрутою. Зрештою про те, що сучасні медичні лабораторії є передовими у світі науки.
І, що не менш важливо, вона може допомогти читачам не піддаватися спокусі скуповувати різні препарати «про всяк випадок». Книга відкриває завісу у цікавий світ фармацевтики.
Авторка зараз проводить презентації у різних містах Німеччини та Австрії і популяризує українську літературу загалом. «Вечірній Київ» розпитав Вікторію Михайлову про нову книгу.
— Пані Вікторіє, ви не новачок у світі літератури, водночас написали свою першу книгу на фармацевтичну тематику. Як виникла ідея поділитися з читачами вашими професійними знаннями?
— У фейсбуці в одній групі побачила пост жінки, якій діагностували рак. Вона просто попросила підтримки та поради. Коментарі під цим дописом мене здивували. Одна третина давала поради, що можна робити, чого не можна. Друга третина — філософські роздуми про випробування, які даються людині для того, щоб ми знайшли дорогу до себе, медитували. І ще частина коментарів були про сімейні історії про онкологію. І ніхто не поцікавився, який це рак, яка стадія. Тобто те, що я, як професіонал запитала б у першу чергу.
Тоді звернула увагу, про що розпитують мої знайомі, коли нездужають. Звідки черпають інформацію. І зрозуміла, що у нас велика прогалина у фармацевтичній просвіті. Люди можуть порадитися з фармацевтом або прочитати якісь статті в газетах чи журналах, пошукати в інтернеті. Але при цьому нема книги чи довідника (написаних простою мовою, підручники на цю тему є) у якому зібрана коректна інформація про найпоширеніші хвороби і як реагує на них організм.
У нас багато фармацевтичних міфів. Тож мені захотілося розповісти, як взагалі функціонують ліки, як їх виробляють і до якої межі можна займатися самолікуванням.
Своєю ідеєю поділилася з подругою, яка порадила звернутися до видавництва «Віхола». Я їм надіслала пробний розділ і ми уклали угоду. Книгу писала під час пандемії, повномасштабна війна дещо відтермінувала друк книги, але все ж таки вона побачила світ.
Під час автограф-сесії
— У книзі багато уваги приділено концепції відповідального самолікування. Хіба це не те, що намагаються побороти наші лікарі?
— Я роблю наголос на слові відповідальний. Люди мають розуміти межу до якої можна лікуватися вдома, і коли слід негайно звернутися до лікаря. У цьому їх можуть допомогти аптекарі.
В Україні самолікування дуже поширене давно, але воно спирається часто не на поради фахівців, а на те, що почули від знайомих чи рідних. У Німеччині зараз активно просувають концепцію відповідального самолікування. При цьому у аптеках є чіткі протоколи, які запитання має задати фармацевт (в Україні вже немає такої спеціальності, як провізор, тепер це фармацевт) перш ніж продати той чи інший безрецептурний препарат, той ж парацетамол від температури. І ті, фармацевти, які проходять практику в аптеках мають знати ці протоколи.
— Для чого це роблять?
— Усі знають анекдот, що звичайний нежить можна сім днів лікувати, або нічого не робити і через тиждень все мине. Не завжди є необхідність у ліках. Протоколи ж допомагають не проґавити нестандартний випадок захворювання, що може мати наслідки для організму.
Наприклад, коли прийдете в аптеку, щоб купити якийсь препарат, бо у вас болить горло, то фармацевт поцікавиться, чи є температура, скільки днів триває нездужання. Він порадить необхідний препарат, але наголосить, що якщо температура тримається три дні, то треба до лікаря.
Особливо все серйозно, коли йдеться про жінок чи вагітних.
Лікарі зосереджені на людях і їхніх хворобах, а фармацевти — на ліках і їхньому впливу на організм. Пацієнт виграє, коли між фахівцями є взаєморозуміння і співпраця і він може спокійно консультуватися і з одними і з другими.
Фармацевти у Німеччині працюють за протоколами
— В Україні, здається, діють за схожою схемою?
— В Україні ситуація трохи інша. Чимало рецептурних ліків можна купити без рецепта. Досить поширене безконтрольне самолікування антибіотиками і це може спричинити серйозні наслідки для організму, бо антибіотик може бути непотрібний при тій чи іншій хворобі, а людина «вбиває» корисні бактерії, які мають бути в організмі. Це однозначно безвідповідальне лікування.
Крім того, в Україні дуже популярна реклама ліків. Вона гарна і переконлива. До людей доносять, що, наприклад, можна влаштовувати щедрі застілля, а потім з’їсти пігулку для шлунку чи печінки (і відразу перестане боліти живіт) — так от, це не відповідальне самолікування. Тому вважаю, що і фармацевтична реклама має бути дозована.
— Багато українців, що опинилися за кордоном, часто нарікають на медичну систему «приймаючих країн», зокрема і Німеччини. У чому, на вашу думку причина такого ставлення?
— В принципі, я можу порівнювати тільки українську із німецькою. Вони відрізняються. В Україні людина приходить на прийом до сімейного лікаря і одразу ж може отримати перелік препаратів, які вона купує в аптеці. І спрацьовує ефект, що, мовляв, про мене подбали.
У Німеччині ситуація інша, бо є страхова медицина, яка функціонує за внески громадян. При чому пацієнти отримують ліки коштом цих програм. За усіма відвідуваннями лікаря і призначеннями, тобто витратою коштів, є чіткий контроль. Тому при застуді лікарі можуть порадити пити чай і парацетамол. Медицина у Німеччині у досить жорстких рамках, тому є проблема з кадрами і не так просто потрапити на прийом. Лікарю вигідніше виїхати до Великобританії чи США і відкрити приватну практику, ніж працювати вдома.
— Які ще відмінності ви помітили?
— Мій улюблений приклад — ношпа. В Україні її п’ють при кожній нагоді, а в Німеччині цей препарат не знайти. Його просто не виписують, бо не доведено його практичну дію. Також цікава ситуація із «корвалолом» — це дуже популярний в Україні препарат, його навіть виготовляють у Німеччині, але при цьому не використовують для вжитку всередині країни, а продають у Східну Європу.
Водночас у Німеччині зараз великий попит на препарат, який розробили для людей із цукровим діабетом — він стимулює виділення інсуліну, а водночас знижує апетит, тож людина худне. Рекламу цим лікам зробив Ілон Маск, коли написав, що скинув зайві кілограми, потім це перевірили на собі декілька зірок Голлівуду. Його почали вживати люди у яких нема цукрового діабету — простіше зробити ін’єкцію, ніж займатися у залі. Тож у якийсь момент попит значно перевищив пропозицію і ці ліки зараз продають тільки тим, кому вони показані.
Ще є один нюанс, про який люди не хочуть думати — про наслідки від бездумного споживання ліків, наприклад через 10 років.
Перед презентацією книги у Відні
— Кому порадите прочитати свою книгу?
Без цього питання, здається, не обходиться жодна презентація. Думаю, книга буде цікава навіть підліткам, і корисна усім дорослим. Я намагалася простою мовою розповісти, як працюють ліки.
До слова, під час презентації книги у Відні якийсь чоловік почав мені розповідати про те, що не варто купувати українські препарати, бо вони, мовляв, гіршої якості. Але це зовсім не відповідає дійсності. Якість лікарських препаратів вироблених на фармацевтичних фірмах в Україні також висока. Різниця у тому, що в Європі дуже потужний захист від підробок ліків. А в Україні — ні, і є ймовірність придбати підробку, яка в кращому разі не буде працювати.
До слова, у книзі я описала процес створення нових ліків. Які суворі вимоги діють, і що через невідповідне маркування можуть відкликати партію ліків.
— Чи може ваша книга замінити фармацевта?
— Ні, не зможе. Але ця книга може «підготувати» людей до кваліфікованого спілкування із фармацевтами, зрозуміти, які запитання треба задати.
— В Україні війна, ми живемо серед тривог — щоденних і повітряних. Чи порекомендуєте якісь препарати для стресостійкості?
— Дуже обережна у таких порадах. Щоб підібрати препарат, який буде підходити вам, треба консультуватися з вашим лікарем. Чимало розрекламованих безрецептурних препаратів мають ефективність на рівні плацебо — ми віримо і вони нам допомагають.
Якщо людині допомагають знизити рівень стресу якісь вітаміни чи добавки, від яких вона не відчуває шкоди, то том би й ні. Зрештою, потрібно вважати на концентрацію діючої речовини та ставити питання фармацевту або лікарю, щодо доцільності вживання того, що іншого вітаміну.
— Чи плануєте продовження книги?
— У книзі є розповідь із реального життя про те, як не могли запустити виробництво препарату, бо в коридорі лабораторії виявили золотистий стафілокок. Його виявили у практично стерильному приміщенні, при постійному контролі за персоналом. Ситуація була така, що важко пояснити.
Зрештою, знайшли «джерело» зараження, усунули його і успішно почали випробування. У світі фармацевтики чимало цікавого! Тож хто зна, може це буде медичний детектив.
Всі фото зі сторінки Вікторії Михайлової
Книжковий фестиваль «KyivBookFest», який відбудеться 8-10 вересня у Києві пройде під слоганом «Книга — це зброя». На заході обіцяють максимально врахувати інтереси видавців, а для читачів — організувати спілкування з колективами видавництв та авторами.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
