Своє друге неофіційне, але більш розповсюджене найменування, споруда здобула завдяки розташуванню поруч із Троїцькою церквою та однойменною площею.
Спорудженню будівлі передувало рішення міської думи, до якої звернулося Товариство Письменності Києва із проханням виділити земельну ділянку для будівництва народного будинку.
Троїцький народний будинок на початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
За задумом ініціаторів, установа мала займатися поширення письменності, релігії та освіти серед різних верств суспільства, а також займатися іншою просвітницькою діяльністю.
20 грудня 1899 року міська дума ухвалила виділити ділянку під будівництво майбутнього закладу освіти на Троїцькій площі, яка тоді знаходилась на околиці міста.
Троїцький народний будинок на листівці видавництва Дмитра Маркова
Нікола Терещенко пожертвував на будівництво Троїцького будинку значні кошти. Фото з відкритих джерел
Будівництво розпочалося у липні 1901 року на пожертви міських урядових установ та відомих меценатів того часу, зокрема Лазаря Бродського, який надав 12 тисяч карбованців та Ніколи Терещенка, який своєю чергою виділив 3 тисячі.
Троїцька площа та будівля театру до 1913 року. Фото з відкритих джерел
Двоповерхова споруда була побудована в стилі раціоналізму за проєктом архітектора Геннадія Антоновського під керівництвом Павла Голландського, і була відкрита через півтора року. Фасад будинку прикрасили скульптури двох видатних класиків української літератури: Тараса Шевченка та Миколи Гоголя.
У 1913 році на теариторії біля театру збудували виставкові павільйони. Фото з відкритих джерел
Будинок просвітництва, у своєму первинному вигляді проіснував до 1908 року. За часи своєї діяльності у приміщенні знаходилася редакція історико-етнографічного журналу «Київська старовина», який пізніше став називатися «Україна».
Крім просвітницьких та громадських організацій, ще з моменту відкриття Троїцький народний будинок часто надавали в оренду багатьом театральним антрепризам, а у 1907-1917 роках в приміщенні розташовується трупа Миколи Садовського, з ім’ям якого в Києві пов’язують створення першого стаціонарного українського театру.
Легендарна Марія Заньковецька часто виступала на сцені театру. Фото з відкритих джерел
Окрасою колективу була легендарна українська акторка Марія Заньковецька, виступи якої викликали справжню сенсацію у театральному житті нашого міста. Її надзвичайне драматичне обдарування полонило багатьох відомих людей того часу, а молодий Остап Вишня зі своїм другом таємно зрізали для неї з оранжереї найкращі квіти.
Особливий успіх у глядачів мала прем’єра опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка, де головні ролі виконували Марія Заньковецька та Микола Садовський.
Сам же композитор, присвятив музичному театру чимало своїх творів, а також охоче працював з багатьма відомим артистами над музичною частиною у виставах. Завдяки Миколі Лисенку, який написав музику до багатьох творів Миколи Гоголя, кияни мали унікальну можливість подивитися на театральній сцені найкращі взірці літературної спадщини письменника.
Перші афіші Київської оперети з 30-х. Фото з буклета «Національній опереті-70»
На сцені театру Садовського починали свої перші творчі кроки знаменитий тенор Іван Козловський, який з великим успіхом співав Андрія в опері Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», композитор Кирило Стеценко (який змінив на посту свого вчителя Миколу Лисенка після його смерті у 1912 році) а також Лесь Курбас, який працював режисером в театрі у 1916-1917 роках.
Фото з буклета «Національній опереті-70»
Після революції у стінах театру починає діяти Український народний театр, а у 1922 театр імені Марії Заньковецької, який на жаль, через деякий час переїде до Львова. На базі нього сформувався Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, який і зараз залишається одним із провідних театральних колективів міста Лева.
Афіші театру 60-70-х років. Фото з буклета «Національній опереті-70»
У 1934 році будівлю театру передають у розпорядження театру Музичної комедії, який у 1966 році стає театром Оперети.
У 2004 році театр одержує статус Академічного, а у 2009 статус Національного, що робить його одним із найбільш престижних та популярних театрів Києва, поруч з Національною Оперою України та Національними драматичними театрами Івана Франка та Лесі Українки, які завжди знаходилися в епіцентрі головних культурних та мистецьких подій нашої столиці.
Ремонт головної сцени театру у 2020 році. Фото: Еміль Панасюк
За свою 88 річну історію, колектив театру втілив у життя понад 200 успішних прем’єр. Переважну більшість репертуару театру складають класичні оперети І. Кальмана, Й. Штрауса, Ж. Офенбаха, а також комічні опери буфа. Останнім часом колектив театру часто звертається і до жанру мюзиклу, який є надзвичайно популярним у наш час.
Оновлена глядацька зала. Фото з сайту театру
Деталі інтер’єру вибликують красою. Фото: Борис Корпусенко
Фото: Борис Корпусенко
Творче життя колективу активно продовжується і сьогодні. Попри війну та складні умови, наприкінці листопада колектив театру представив довгоочікувану прем’єру «Ball» від італійського режисера Маттео Сп’яцці.
«Ми всі готувалися до прем’єри в лютому, напередодні війни, і я залишився в Києві, щоб бути присутнім на презентації „The Ball /Бал“. Дуже сподіваюся, що сьогоднішній захід нас ще більше надихне на якнайшвидшу перемогу, свободу та незалежність України, яка, безумовно, цього заслуговує!», — зауважили у театрі Оперети.
На виставі був присутній Посол Італійської Республіки в Україні П’єр Франческо Дзадзо.
Національна оперета — один з найпопулярніших театрів столиці. Фото: Борис Корпусенко
У репертуарі театру представлені оперети, опери буффа та мюзикли. Фото: Борис Корпусенко
Перший прем’єрний показ було присвячено загиблому герою, артисту балету Національної оперети України Вадиму Хлуп’янцю.
«Хочемо подякувати воїнам світла, тим людям, які щоденно захищають нас і ведуть боротьбу з ворогом. Вадим віддав своє життя за наше майбутнє, за велику, сильну, інтелігентну Україну! Героям Слава!», — наголосив керівник Національної оперети України.
Творчим кредо цей столичний театр обрав фразу «Київська оперета — крок до свята».
І дійсно, слухаючи неповторні та життєрадісні мелодії знаменитих оперет та мюзиклів, в багатьох глядачів виникають відчуття гармонії та щастя, яких так бракує сьогодні багатьом українцям у безжальних реаліях війни.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
