У концерті взяли участь: хор «Трініті Вол-Стріт», український дитячий хор «Щедрик» з Києва, українська капела бандуристів Північної Америки імені Тараса Шевченка, український хор «Думка» з Нью-Йорка, американська оперна співачка Джанай Брюггер та українська фолк-співачка Марічка Марчик.
«Вечірній Київ» поспілкувався з однією з учасниць концерту — фольклористкою та солісткою українсько-канадських гуртів «Balaklava Blues» і «Lemon Bucket Orkestra» Марічкою Марчик.
Марічка вчилася у Києві, де здобула освіту етномузиколога. Фото зі сторінки співачки у Facebook
— Марічко, нещодавно виповнилося 100 років з дня світової прем’єри легендарного твору Миколи Леонтовича «Щедрик», який став справжнім символом Різдва. Що для Вас є Щедрик?
Щедрик для мене — це:
— найвідоміші чотири ноти у світі;
— Символ чистої радості та початку всього нового, надії на світле;
— Ще один привід згадати, як від ворожої чекістської кулі загинув видатний композитор Микола Леонтович і як гинуть за нашу Батьківщину, за рідну землю зараз наші хлопці та дівчата на війні;
— Сакральний момент, коли знову і знову прилітає наша ластівочка, щороку, символічно, несе надію, оновлення та мир в кожну хату.
Один диригент на репетиції, пояснюючи, з якою емоцією правильно треба співати то відоме фінальне сопранове «лаааастівочка», сказав, що доки ця ластівочка щороку вилітатиме, доти ми існуватимемо, як нація, як народ. Мені дуже подобається ця його інтерпретація.
Марічка Марчик під час свого виступу на концерті. Фото зі сторінки співачки у Facebook
— Що Ви відчуваєте, коли виконуєте цей знаменитий твір?
— Раніше я не виконувала Щедрик ніколи в житті, бо це хоровий твір, а я солістка. Але вчора у Карнегі холі, всіх артистів викликали на біс, і напевно вперше у житті я співала Щедрик. Оберемок дуже емоційних вражень. Думки про те, як в цій залі сто років тому українці у традиційному вбранні, кожний у своєму, індивідуальному, виконували вперше цей твір для північноамериканської публіки. І яка ж сильна магія в цій щедрівці.
— У своїй творчості ви надаєте перевагу етномузиці? Чому ви обрали саме цей жанр?
— Напевно найвірніше слово не перевага, а мій свідомий вибір. Це моя місія, моя пристрасть, моє покликання. Свого часу я закінчила Національну музичну академію України імені Петра Чайковського, де здобула спеціальність етномузиколога.
Тож коли я співаю народні пісні, то маю особливі відчуття. Тому для мене це не жанр. Це голос моєї землі, голос моїх предків, який я відчуваю. І маю силу його через себе пропускати й нести у світ. Аби закохувати в ці пісні, в це звучання інших людей нашої планети.
Співачка виступає як солістка гурту «Balaklava Blues». Фото: Grafi`15 (зі сторінки співачки у Facebook)
— Декілька років тому відбулася презентація вашого проєкту, де була представлена значна онлайн колекція українських пісень. У березні сайт зазнав хакерської атаки, чи вдалося відновити це унікальне зібрання?
— Так, архів народних пісень, ініційований мною, зазнав понад 20 хакерських атак з боку росіян.
На жаль, усі намагання його відновити поки що були даремними. Але ні я, ні мої технічна команда, які мешкають в Україні, не здаємося… Неодмінно його відновимо.
Бо як сказав Мартін Скорсезе на вчорашньому концерті у Карнегі (перефразую) — можна намагатися вбити людей, зруйнувати будинки, захоплювати землі, але неможливо вбити мистецтво та традиції. Я нестиму і берегтиму їх у своєму голосі, доки живу, доки дихаю, доки співатиму.
— Наскільки популярною є українська музика у Канаді, де Ви проживаєте зараз?
— Українська музика у світі не є «популярною». До неї є велика увага, яка особливо цього року шалено збільшилася. Як би це не звучало парадоксально. Але цьому посприяла саме війна в Україні. Увага до всього українського зросла. І головне в такі історичні часи підйому важливо презентувати світові якісне та найкраще. В нас цього вистачає. Бо є безліч талановитих артистів.
Зараз Марічка живе у Канаді та активно допомагає Батьківщині. Фото: зі сторінки співачки у Facebook
— Як вплинула війна на Вашу творчість?
— Війна у моїй творчості з’явилася ще у 2014 році, а можливо і раніше. Коли ми з моїм фольклорним гуртом Божичі записували, вчили й співали народні пісні про війни та пережиття людей, які пройшли крізь війну.
Потім була вистава «Counting sheep» про події Революції Гідності та війни 2014-го, про яку писала світова преса і яка здобула дуже почесні премії. І наш фолк-нуар гурт Balaklava Blues є продовженням цієї вистави. Цей проєкт виключно присвячений війні. Кожна пісня, кожне відео. Це музичні новини. Це сучасне «кобзарство» за тематикою та формою, але без кобзи.
Хочу також додати, що у нашій творчості ми не лише співаємо про війну та через наше мистецтво доносимо світові ситуацію в Україні, але й маємо можливість збирати величезні суми грошей для підтримки України та українців. Через наші благодійні концерти нам вдалося зібрати близько 1 млн доларів.
Нагадаємо, що всесвітньовідома колядка «Щедрик» вперше прозвучала у Карнегі Гол 5 жовтня 1922 року, а 1936 року з’явилася його англомовна версія — колядка Carol of the Bells.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
