Народився Олександр Вербицький 27 вересня 1875 року у родині техніка-будівельника міської управи у місті Севастополі.
Початкову освіту хлопець здобув у реальному училищі, згодом вступив до престижного Інституту цивільних інженерів у Петербурзі. За час навчання був нагороджений двома золотими й одною срібною медалями, його прізвище було занесене на почесну дошку найкращих випускників.
Дитяча світлина Олександра Вербицького з мамою та сестрою, 1880 рік. Фото: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України
Одразу після закінчення навчання на талановитого юнака звертає увагу поважний та досвідчений архітектор Ієронім Кітнер. Саме він у 1898 році запросив Олександра до Києва на посаду молодшого помічника для будівництва Київського політехнічного інституту. За рік молодий зодчий стає помічником виконроба академіка архітектури Володимира Ніколаєва, який керує будівництвом Київського оперного театру.
Період найвищого розквіту його творчого обдарування припадає на перші десятиліття XX століття, коли архітектор будує у Києві понад 20 споруд різного призначення.
У творчому доробку Олександра Вербицького є також чимало житлових та громадських будівель, лікарень та закладів освіти.
Олександр Вербицький на фоні проєкту Залізничного вокзалу. Малюнок з відкритих джеерл
Понад 30 років Олександр Вербицький працював в Управлінні Південно-Західної залізниці, спочатку архітектором шляхової служби, а потім головним архітектором. За час роботи він проєктує величезну кількість різних споруд: залізничні станції, товарні контори, паровозні депо, будівлю залізничних кас.
Також архітектор у різний час брав участь у конкурсі на спорудженні головного залізничного вокзалу у Києві, а за його проєктом під назвою «Рейка в колі», створеним у співавторстві з його відомим колегою Павлом Альошиним, у 1927-1932 роках була збудована нинішня будівля Головного залізничного вокзалу нашого міста.
Також його ім’ям названа вулиця на Харківському масиві у столиці.
До 65 річниці з дня смерті видатного київського зодчого, «Вечірній Київ» згадує найяскравіші архітектурні шедеври архітектора, що стали окрасою нашого міста.
ТОВАРНА КОНТОРА
Роки будівництва: 1902-1907
Адреса: вулиця Івана Федорова, 32
Станція «Київ товарний на вулиці Івана Федорова. Фото: Олександр Михайлик
Спорудження окремого комплексу приміщень для товарної станції здійснювалося на виконання завдання щодо розбудови центрального залізничного вузла міста.
Особливу актуальність цей проєкт набув після 1902 року, коли до мережі київських залізниць були додані Ковельська та Полтавська.
Проєкт Київської товарної станції. Фото з відкритих джерел
Товарна станція була зведена із застосуванням новітніх інженерно-технологічних та будівельно-конструктивних досягнень всієї інженерної інфраструктури: освітлення, опалення, водогін, каналізація, а також власна телефонна лінія.
Головна будівля Київської товарної контори на світлині початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
Водночас при будівництві товарної станції особлива увага приділялася естетичному аспекту, який досяг найбільшої виразності у головній будівлі станції — вишуканому конторському будинку у стилі модерн.
Окрасою вишуканої споруди є фриз орнаментований каштановим листям. який проходить по периметру майже усієї будівлі.
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК ВСЕВОЛОДА ДЕМЧЕНКА
Роки будівництва: 1904
Адреса: Марії Заньковецької, 7
Прибутковий будинок на вулиці Марії Заньковецької, 7 Фото: Вікіпедія
Яскрава будівля у стилі модерн мала стати архітектурною домінантою на розі вулиць Мерингівської (Заньковецької) та Лютеранської, проте реалізувати будівництво вдалося лише частково, а наріжна секція з величною банею так і залишилася на папері.
Замовником будівлі став відомий інженер, міський діяч та домовласник Всеволод Демченко. Свого часу він очолював «мостову» комісію, яка опікувалася київськими вулицями.
Первісний проєкт будівлі залишився нереалізованим. Фото з відкритих джерел
Саме з його ім’ям пов’язана перебудова доріг у Києві та брукування Хрещатика, Володимирської вулиці, Великої Васильківської та багатьох інших. Ці вулиці забрукували гранітними кубиками на бетонній основі, граніт для яких завозився зі Швеції.
Будівля є цікавою не лише своєю архітектурою, але є однією з київських адрес поетеси Анни Ахматової (справжнє ім’я Ганна Горенко).
Фото: Наталія Красовська
Фото
Фото: Наталія Красовська
Деякі дослідники навіть відмічають певну схожість жіночих маскаронів на фасаді з рисами обличчя самої поетки, однак на момент спорудження вона була лише звичайним 15 річним підлітком, тож навряд чи могла надихнути скульптора на їхнє створення.
У роки ІІ світової, будівля також істотно постраждала внаслідок пожежі, то ж на думку дослідників міста є дивом, що вона взагалі збереглася до наших часів.
На жаль, фасад будівлі сильно псують добудовані балкони-шпаківні та кондиціонери на фасаді.
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК З ПАНОМ і НІМФАМИ
Роки будівництва: 1908
Адреса: Лютеранська, 15
Будинок на Лютеранській, 15. Фото: Вікіпедія
Унікальна кам’яниця Києва в стилі раціонального модерну, на фасаді якої зберігся монументальний живопис. В основі панно лежить картина Арнольда Бекліна «Весняний вечір», яка відтворює античний сюжет «Давньогрецький бог Пан зі свиріллю і дві німфи на фоні краєвиду».
Майоліка була виготовлена в знаменитій Абрамцевській керамічній майстерні.
Мозаїчне панно на будівлі. Фото: Вікіпедія
Картина «Весняний вечір», яка лягла в основу майоликового панно. Фото: Вікіпедія
Дослідники столичної архітектури стверджують, що за задумом автора ріг праворуч фасаду мав прикрашатися вежею зі шпилем, але ця ідея не була втілена.
Певний час в ній жив і сам Олександр Вербицький.
Серед інших відомих мешканців будинку — Юрій Міхновський, який мешкав у квартирі №13. Брат Миколи Міхновського, архієпископ Української автокефальної православної церкви, настоятель Софійського собору, організатор допомоги селянам, які потерпали від голодомору 1932—1933 років.
Будинок на Лтеранській на світлині 1930-х.Фото з відкритих джерел
На жаль, його доля склалася трагічно: у 1937 році його заарештували органи НКВС, згодом він був розстріляний.
У роки другої світової війни будівля була істотно пошкоджена під час вересневої пожежі 1941 року, яку спричинив підрив центральної частини Києва з боку радянських диверсантів.
Після війни будівлю відбудували, хоча деякі елементи декору фасаду були втрачені, зокрема вінцевий карниз з металевими ажурними кронштейнами та парапетами, а також кахляні вставки над вікнами другого поверху
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК з ВЕЖЕЮ
Дата будівництва: 1904-1905 роки
Адреса: Богдана Хмельницького, 52
Будівля з вежею на Богдана Хмельницького. Фото: Вікіпедія
Чотириповерховий прибутковий будинок у стилі високого віденського модерну є одним з найцікавіших у центрі столиці.
На жаль, багато відомостей про нього не збереглося.
У ній мешкав український політичний діяч та історик В’ячеслав Липинський, також певний час в ній містився Державний літературно-художній музей Тараса Шевченка.
Проєктне креснення фасаду з підписом О.Вербицького. Фото з колекції ДНАББ імені В.Г.Заболотного
За свідченням києвознавця Кирила Третяка у радянський час пам’ятка виглядала досить занедбано, а багато деталей декорування фасаду були втрачені. Первісний вигляд цієї споруди, щоправда, з невеличкими змінами, був здійснений у 1997-1998 роках.
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК ШЛЕНЗКЕВИЧ
Роки будівництва: 1912-1913
Адреса: вул. Рейтарська, 20/24
Будівля вважається перлиною романтичного модерну у столиці. Фото: Вікіпедія
Ця будівля з вежею вважається однією з вершин спадщини геніального зодчого. П’ятиповерховий будинок у стилі романтичного модерну був зведений на замовлення дружини колезького асесора Г (?) Шлензкевич.
Композиція споруди асиметрична з кутовою баштою-еркером, а його фасади декоровані ліпниною, орнаментами, маскаронами.
Клеслення декоративних елементів фасаду споруди. Фото з колекції ДНАББ імені В.г.Зболотного
Маскарон на фасаді будівлі. Фото: Вікіпедія
У 1915-1930-х роках у квартирі № 6 жив сам автор. За спогадами учнів зодчого, у хвилину особливо складних відносин з радянською владою, йому довелося навіть працювати в управлінні будівлі. Тоді, читаючи лекції студентам, Олександр Матвійович з гумором сказав, що кожен архітектор повинен працювати в будинку управління, бо тільки тоді він міг досконало зрозуміти всі недоліки будівлі.
Ще одним відомим мешканцем будинку був популярний у радянські часи актор Юрій Тимошенко, знаний також під сценічним псевдонімом Тарапунька.
Відтоді за міською легендою наріжну вежу-еркер прозвали «вежею Тарапуньки».
На жаль, фасад будівлі перебуває у досить занедбаному стані, потребуючи реставрації.
ЗАЛІЗНИЧНИЙ ВОКЗАЛ «КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ»
Роки будівництва: 1927-1932
Адреса: Вокзальна площа, 1
Будівля центрального вокзалу. Фото: Борис Корпусенко
Останнє творіння видатного архітектора Олександра Вербицького, після чого він повністю присвячує себе викладанню.
Спорудженню вокзалу передував закритий Всесоюзний конкурс 1925-1927 років, що зібрав передових тогочасних зодчих. Першу премію на конкурсі одержала спільна робота архітекторів Олександра Вербицького та Павла Альошина під назвою «Рейка в колі».
Збудований за чотири з половиною роки, він став першим вокзалом, який з’явився у нашій країні за радянських часів та вважається пам’яткою архітектури епохи конструктивізму, про що свідчить меморіальна табличка на фасаді споруди.
Під час Другої Світової будівля була сильно пошкоджена, інтер’єри були відновлені у більш вишуканому стилі, які різко контрастують з дещо понурим фасадом будівлі.
***
Сучасний історик та знавець архітектури Андрій Пучков у своїй статті так описує творчість цього видатного архітектора:
«Виразна наочність, безпристрасна об’єктивність, споглядальність, раціоналізм, тобто всі принади здорового глузду, — такі епітети здавна закріплено за Вербицьким, і у своїй очевидності здаються принаймні в загальних рисах, вичерпними визначеннями магістральних рис його творчості».
До теми: Центральний залізничний вокзал: від англійської готики до «пам’ятки конструктивізму».
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
