Впродовж останніх півтора року Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації була перейменована вулиця Холмогорська.
Вона виникла у середині XX століття при забудові історичної місцевості на території колишнього селища Ширма. Деякі дослідники вважають, що ця цікава назва пов’язана з широким простором між лісовими масивами. Також є й інша версія походження Ширма, як непрохідні хащі, що ставали перепоною для мандрівників.
Історична місцевість Ширма в Голосіївському районі. Фото: Вікіпедія
Ширма інтенсивно забудовувалася з першої третини 1930-х до 1950-х років.
З 1953 року одна з вулиці отримала назву Холмогорська, яка походить від назви однойменного російського села.
У 2022 році, з метою деколонізації столичної топоніміки шляхом рейтингового електронного голосування у застосунку «Київ Цифровий» було обрано нову назву цієї вулиці. Серед варіантів щодо перейменування найбільшу кількість, а саме 3 928 голосів, набрала пропозиція — на честь українського поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача Володимира Івановича Самійленка (1864-1925).
За результатами голосування та на основі експертних висновків депутатський корпус Київської міської ради невдовзі підтримав рішення щодо перейменування вулиці Холмогорської на Володимира Самійленка.
Володимир Самійленко, поет та перекладач. Фото з відкритих джерел
Народився майбутній поет 3 лютого 1864 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Він був позашлюбним сином поміщика Івана Лисевича та колишньої кріпачки Олександри Самійленко.
Тож дитину виховували у родині близького приятеля родини Гоголів Олексія Трохимовського.
Першим вчителем Володі став місцевий дяк, далі він здобув початкову освіту у Миргороді.
У 1875 році хлопчик вступив до Полтавської гімназії, де провчився 9 років.
Згодом він навчався у Київському університету, де був чи не єдиним на той час студентом зі своєрідним соціальним походженням.
Володимир Самійленко товаришував з відомими діячами української літератури. Фото з відкритих джерел
У цей час молодий поет входить до літературно-мистецького гуртка «Плеяда», товаришуючи з Оленою Пчілкою та її донькою Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким та іншими відомими діячами української культури.
Одним із головних завдань цього об’єднання було поширення рідної мови, тому Володимир адаптовував Данте, Мольєра, Бомарше, Беранже та інших. Впродовж життя він опанував 9 різних мов.
У середині 1880-х Володимир Самійленко також активно працює над створення власної збірки, однак переважна більшість творів була заборонена до публікації з боку царського уряду.
Тож поет публікує свої вірші у популярному львівському часописі «Зоря». Починаючи з 1886 року публікувався в журналах «Правда», «Літературно-науковий вісник» та місячниках «Складка», «Варта», які принесли йому значну популярність у літературних колах.
Його талантом захоплювався Іван Франко, бачивши у колезі талановитого лірика та високу мовну культуру.
Збірка Поезій В.Самійленка, видана за сприяння Івана Франка у Львові. Фото з відкритих джерел
Дружба пов’язувала Володимира Самійленка з Борисом Грінченком. Фото з відкритих джерел
У 1906 році видатний письменник разом з Михайлом Мочульським зібрали друковані й недруковані вірші поета 1884—1906 років, видавши їх у Львові за його власним прізвищем під заголовком «Україні» з передмовою Франка.
Збірка була пронизана творами до рідної Батьківщини, яку Володимир Самійленко безмежно любив.
Іван Франко говорив про поета: «Він українець, свідомий українець, усією душею відданий своїй країні та своєму народові, і це в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, майбутнього. От тим-то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги й всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу», — писав про нього Іван Франко.
Подальша доля поета та перекладача в царський час складалася не надто успішно.
Володимир Самійленко жив і працював у різних містах, зокрема у Миргороді, Катеринославі (Дніпро). Починаючи з 1905-го працював у київських редакціях періодичних видань: «Громадська Думка», «Рада», «Шершень».
«Вважаючи, що я писав виключно по-українськи, а українську пресу тоді на Україні та навіть і в Росії було заборонено не за зміст, а за мову, то все це друкувалося тільки у галицьких виданнях без жодної плати. Маючи єдиний заробіток — службу телеграфіста — й намучившись добре за три роки від нічних чергувань, після чого я творити нічого не міг, написав до Іллі Шрага у Чернігів, що пропаду від телеграфа. І він, щира душа, зараз же примостив мене в Чернігівську Земську Управу на посаду редактора „Земського сборника“ з платнею 720 карбованців на рік…», — згадував Володимир Самійленко.
Доньки В.Самійленка Олена та Галина з домашнім улюблинцем. Фото з архіву Чернігівського летаратурно-меморіального музею М.Коцюбинського
Шанувальникам творчості Володимира Самійленка небагато відомо про його особисте життя. 1896 року поет одружився у Чернігові з Ольгою Степанівною Орешко-Якименко. Подружжя мало чотирьох дітей: двох доньок і двох синів.
Однак, двоє синів померли ще у дитинстві.
У листі до Євгена Чикаленка 1911 року поет згадує:
«Зараз мене спіткало велике горе, перед яким бліднуть і борги, і втрата всього майна. Позавчора помер мій любий хлопчик, маленький ще, було йому рік і трохи більш як сім місяців. Це була моя найдорожча дитина, найдорожча за все на світі, і її тепер немає…Це вже в мене в Добрянці вмирає друга дитина. Раніше теж умер хлопчик, але тому було тільки три місяці віку, і та смерть якось потроху забулась. А цю я не знаю, чи зможу скоро забути», — пише Володимир Самійленко.
Через скрутне фінансове становище, він, опанувавши необхідні знання, був вимушений скласти іспит на посаду нотаріуса. Володимир Самійленко відкрив власну контору в селі Добрянка на Чернігівщині, де він працював до 1917 року.
Володимир Самійленко працював нотаріусом у Добрянці на Чернігівщині. Фото з відкритих джерел
Перебуваючи у Чернігові часто відвідував заходи у Михайла Коцюбинського, де збиралася місцева творча інтелігенція.
У 1917 році Володимир Самійленко був серед тих, хто активно підтримував українську революцію 1917-1921 років. У цей час поет працював у різних Міністерства УНР, однак після приходу до влади більшовиків був вимушений залишити місто, змінюючи місце проживання.
За спогадами друзів, він дуже бідував, тож намагався заробити на життя перекладами.
Також здоров’я поета підкосила і родинна трагедія: смерть дружини Ольги та двох його доньок. У 1921 році від сухот помирає його старша донька Олена, а за 3 роки — під час пологів і молодша Галина.
Після смерті близьких, старого і самотнього Володимира Івановича взяла під опіку Віра Матушевська, яка була дружиною колишнього редактора «Ради», де колись він працював.
В останні роки літературний діяч також важко хворів на саркому, жив під Києвом, де 12 серпня 1925 відійшов у вічність в місті Боярка. Володимиру Самійленку виповнився лише 61 рік.
Могила Володимира Самійленка. Фото: Боярська громада
Фото: Боярська громада
Відома письменниця та громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська згадувала поета наступними рядками:
«Великий патріот Володимир Самійленко не був, одначе, шовіністом, ніколи не виявляв він ворожого почуття до інших націй. Людина освічена, що знала добре чужоземні мови, він кохався і в чужоземній літературі, він визначався завжди своєю культурністю, м’якістю, толерантністю».
За свідченнями літературознавців, життя поета було нелегким, проте безмежно талановиті та щирі рядки його поезії збагатили скарбничку нашої національної літератури.
Володимир Самійленко похований в місті Боярка на Київщині.
На похорон колись знаного поета прийшли одиниці, однак вже за деякий час це стало місцем зустрічі багатьох українських патріотів та активістів.
3 лютого, у день пам’яті відомого українського поета у Боярці вшановують його пам’ять хвилиною мовчання і покладанням квітів. Також на заході традиційно звучать рядки його віршів, сповнених любові до рідної землі.
***
Нагадаємо про повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: вулиця Дніпрової Чайки в Оболонському районі Києва.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
