За останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом та країною агресоркою та її сателітами.
Минулого року експертна комісія також порекомендувала включити до цього переліку і вулицю Брестську на Мостицькому масиві столиці.
Назва цієї вулиці походить від білоруського міста Брест. Вона виникла у 1950-х роках та знаходиться у Подільському районі Києва.
Ідею щодо зміни назви кияни підтримали під час електронного рейтингового голосування у застосунку «Київ цифровий». Серед варіантів щодо перейменування 2 798 голосів набрала пропозиція — Франциска Скорини.
Франциск Скорина вважався одним з найбільш освічених людей свого часу. Фото з відкритих джерел
Він народився близько 1490 року у родині купця Лук’яна Скорини зі старовинного білоруського міста Полоцьк, що на той час вважалося другим важливим економічним центром після Вільнюса у складі великого князівства Литовського.
Початкову освіту Скорина одержав у батьківському домі, де за Псалтирем вчився читання та письма кирилицею. Також хлопчик вільно опановував латину, ймовірно, при костелі Полоцька або Вільно.
Згодом юнак продовжив навчання у Ягеллонському університеті, де вивчав медицину. Хоча за фахом Франциск був медиком, однак лікарська практика в його житті дещо поступалася просвітницькій діяльності перекладача та друкаря.
Зрозумівши, що тяжіє до науки, допитливий та заповзятливий юнак у 1504 році вступає до знаменитого університету в Кракові. На той час заклад славився в Європі своїм факультетом вільних мистецтв, де займалися граматикою, риторикою, діалектикою (цикл «Тривіум») і арифметикою, геометрією, астрономією та музикою (цикл «квадривіум»).
Навчання в університеті дозволило Франциску Скорині зрозуміти, який широкий кругозір і практичні знання несуть людині «сім вільних мистецтв».
У 1506 році Скорина отримав свою перший ступінь бакалавра філософії. Близько 1508 року Франциск обіймав посаду секретаря у данського короля.
Падуанський університет, заснований у 1222 році. Фото зі сторінки закладу
У листопаді 1512 року в єпископському палаці у присутності відомих вчених Падуанського університету та вищих осіб католицької церкви Скорина був оголошений доктором у галузі медичних наук.
Це була знаменна подія: син купця з Полоцька зміг довести, що здібності й покликання мають більше значення, ніж аристократичне походження. Його портрет, створений вже в середині XX століття, знаходиться в меморіальній залі серед 40 портретів знаменитих європейських учених, хто закінчив Падуанський університет.
У 1517 році після заснування друкарні у Празі Скорина видав першу білоруську друковану книгу — «Псалтир». За два наступних роки він надрукував 23 книги з Біблії:
Псалтир (6.08.1517), Книга Іова (6.10.1517), Притчі Соломона (6.10.2517), Ісус Сирахав (5.12.1517), Проповідник (2.01.1518), Пісня Пісень (9.01.1517), книга Премудрість Божа (19.01.1518), Перша книга Царів (10.08.1518), друга книга Царів (10.08.1518), Третя книга Царств (10.08.1518), Четверта книга Царств (10.08.1518), Ісус Навин (20.12.1518), Юдіф (9.02.1519), Судді (15.12.1519), Буття (1519), Вихід (1519), Левит (1519), Рут (1519), Цифри (1519), Второзаконня (1519), Есфір (1519), Плач Єремії (1519), Пророка Даниїла (1519).
Франциск Скорина відкрив у Празі власну друкарню. Фото з відкритих джерел
Це був унікальний досвід як для перекладача, проте ані католицька, ані православна церкви не визнавали канонічними переклади Біблії на білоруську мову.
На думку дослідників його спадщини, Франциск прагнув зробити переклади доступними перш за все звичайним людям, щоб духовні тексти могли розуміти навіть неосвічені чи малограмотні читачі.
Тричі в книгах Франциска Скорини був надрукований його власний портрет. У Східній Європі за весь час жоден видавець Біблії такого не робив.
Книги Святого Писання, видані білоруською мовою — це універсальний переклад, який можна було використовувати як в ході богослужінь, так і для особистого читання.
Фото з відкритих джерел
Францис Скорина на гравюрі. Фото з відкритих джерел
В 1520-му Франциск Скорина переїжджає у Вільно та засновує першу друкарню на білоруських землях. Приміщення під друкарню йому виділив у своєму власному домі голова магістрату Вільнюса, «найстарший бургомістр» Якуб Бабич.
У цей період Франциск активно продовжує книговидавничу справу: у світ виходять «Мала подорожня книжка» й «Апостол».
На думку дослідників, якість друкарської роботи його видань не поступалася кращим європейським зразкам. Книги, видані Франциском, мали багате естетичне оздоблення: на їх сторінках можна побачити різноманітні орнаменти та інші художні елементи. Унікальність цих книг полягала ще й коментарях автора, які вчений залишав на полях.
Франциск Скорина мав спроби поширити книгодрукування і за межі Великого Князівства Литовського. За спогадами його біографів у 1534 році він подорожує до Московського царства та намагається повторити свій досвід та надрукувати Святе Письмо російською мовою.
Ця ідея не була схвальна сприйнята ні світською, ні релігійною владою, оскільки Скорина був католиком. Знаного вченого депортували на Батьківщину, а надруковані книги спалили.
Анатолій Александрович ліногравюра Ф.Скорини. Фото з відкритих джерле
Скорина на портреті Арена Кашкуревича. Фото з відкритих джерел
Дослідники життєвого і творчого шляху Скорини вважають, що в 1525 році він виїжджав в німецьке місто Віттенберг (центр Реформації), де зустрічався з ідеологом німецьких протестантів Мартіном Лютером.
З особистого життя Франциска Скорини відомо не дуже багато. Є коротка згадка про те, що після 1525 року першодрукар одружився з Маргаритою — вдовою віленського купця Юрія Адверника.
На жаль, щасливе родинне життя тривало недовго, за чотири роки Маргарита раптово помирає, а сам вчений залишається на руках з маленьким сином Симеоном.
Попри усі складнощі, життя першодрукаря було надзвичайно насиченим. За свою 40 річну кар’єру він пробував свої сили не лише у друкарстві, але й у філософії, медицині та навіть у садівництві.
Пам’ятники відомому діячеві встановлені у багатьох містах. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел
У 1530 році герцог Альбрехт запросив його в Кенігсберг у справах друкарства. А вже за чотири-п’ять років його запрошує чеський король до Праги на посаду королівського садівника у відкритому ботанічному саду в королівському замку Градчани.
Дослідники біографії Франциска Скорини вважають, що при чеському королівському дворі він, швидше за все, виконував обов’язки кваліфікованого вченого-садівника.
Помер видатний вчений не пізніше січня 1552 року. Про це свідчить грамота короля Фердинанда II, видана синові Скорини Симеону, яка дозволяла останньому користуватися всіх збережених спадщиною батька: майном, книгами, борговими зобов’язаннями. Проте точну дату смерті та місце поховання досі залишаються не встановленими.
Пам’ятник Франциску Скорині у Полоцьку. Фото з відкритих джерел
За визначенням Івана Франка, вихід книг Франциска Скорини став «не лише літературним фактом, але й вагомим внеском в історію культури».
У книгозбірнях України збереглося 34 примірники видань Скорини (якщо рахувати біблійні книги як окремі видання): вісімнадцять у Національному музеї у Львові (16 біблійних книг, Псалтир, Часослов), дев’ять у Національній бібліотеці імені Володимира Вернадського у Києві, сім в Одеській державній науковій бібліотеці, п’ять у Закарпатському державному краєзнавчому музеї в Ужгороді, одна у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника НАН України.
У різних країнах є пам’ятники, вулиці та університети, що мають його ім’я. Скорина — один з видатних людей епохи Відродження.
Першодрукар також визнаний національним героєм Білорусі, популяризатором рідної мови та видатним діячем просвітництва. Він був високодуховною особистістю, для якої Бог і людина нероздільні.
Влітку в застосунку «Київ Цифровий» завершили електронне голосування щодо перейменувань київських топонімів. Перелік самих об’єктів, запропонованих до перейменування, визначила експертна комісія фахівців Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України та інших установ. У списку 296 найменувань. Усі пропозиції передали на розгляд експертної комісії.
25 серпня Київрада підтримала перейменування майже 100 вулиць, 8 вересня проголосували за дерусифікацію ще 40 об’єктів.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
Нагадаємо, повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
До теми: на Дарниці з’явилася вулиця на честь творця української граматики
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
