Українці живуть з розумінням, що щохвилини їхні домівки можуть атакувати російські ракети. Звичайно наші неймовірні сили ППО ЗСУ оберігають небо і життя. Проте дуже важливо й самому дбати про безпеку і зважати на сигнали повітряної тривоги. Але серед нас є чимало людей, які не чують ні попереджень, ні вибухів.
Про те, як допомагають киянам з порушенням слуху «чути» сигнали повітряної тривоги розповіла Уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська.
Леся Петрівська передає годинники в УТОГ
— Київ перше місто в Україні, у якому мешканці з порушеннями слуху отримали розумні годинники. Розкажіть, що це за проєкт? У чому його особливість?
— На сьогодні в умовах воєнного стану та частих загроз ракетного обстрілу надзвичайно важливим є врегулювання питання оповіщення осіб з інвалідністю зі слуху про повітряну тривогу та виникнення надзвичайних ситуацій, оскільки ці люди у зв’язку із функціональними порушеннями не отримують достатній рівень інформування про небезпеку для захисту свого життя, адже вони не чують ані сирен, ані сигналів телефонного додатка.
Єдиним дієвим способом інформування про повітряну тривогу є забезпечення осіб з інвалідністю зі слуху, розумними смарт-годинниками з функцією вібросигналу.
— Скільки таких годинників подарували? Скільки киян потребують подібних гаджетів?
— У Києві є громадські організації, які об’єднують певну категорію осіб з інвалідністю. Таким чином, в громадській організації «Українське товариство глухих» зареєстровано близько 5 000 осіб з порушеннями слуху, але є і ті, хто не є членами цієї організації. З початком повномасштабного вторгнення, більшість людей з порушеннями слуху виїхали за межі міста або країни.
Наразі, за ініціативи Київського міського голови Віталія Кличка, за фінансової підтримки міжнародної організації «Help — Hilfe zur Selbsthilfe» та організаційної підтримки Київської організації «Українське товариство глухих», забезпечено 455 людей смарт-годинниками, але, звісно, кількість потребуючих більша. Зараз в місті багато внутрішньо переміщених осіб та тих, що не перебувають на обліку, тому, щоб підрахувати потребу, знадобиться час.
— Чи розглядали можливість інтегрувати систему смарт-годинників із додатком Київ Цифровий?
Смарт-годинники мають функцію Bluetooth, тому вони легко синхронізуються зі смартфоном, що дає змогу відображати на годиннику всі повідомлення, що і на телефоні, в тому числі сповіщення про початок або закінчення повітряної тривоги з додатка Київ Цифровий.
На жаль, війна продовжується. Повітряна тривога часто шириться територією всієї України, а в інших регіонах є ще багато людей з порушеннями слуху, які «не чують» сповіщень та сирен. Тож, сподіваюсь, що інші регіони переймуть ініціативу та знайдуть можливість забезпечити людей з інвалідністю зі слуху смарт-годинниками чи фітнес-браслетами.
— Які відгуки у киян про ці годинники? Які зауваження чи побажання?
Вже пройшов місяць, як ми розпочали видачу смарт-годинників. Деякі з користувачів поділились своїми враженнями та власними історіями.
Олена Мінченко
81-річна Олена Мінченко народилась у Вінницькій області, закінчила спеціалізовану школу для дітей з вадами слуху. Працювала на швейному виробництві, в театрі. У Києві живе 67 років.
«Я завжди співаю пісню «Як тебе не любити, Києве мій», — усміхається Олена Федорівна. З людьми, які чують, вона спілкується за допомогою повідомлень, вміє читати по губах. Киянка отримала від столичної влади розумний годинник. Мала можливість обрати його колір, Олені Федорівні сподобався білий. Розповідає, якими функціями користується:
«Розумний годинник став моїм порятунком під час повномасштабної війни. Я живу сама, скоро три роки, як поховала чоловіка. Дітей у нас не було. Коли почалося вторгнення, я була розгублена, не знала, що робити.
Смарт-годинник дуже зручний. Найголовніше — повідомляє про повітряну тривогу, сигналу якої глухі люди не чують. Коли немає небезпеки я можу спокійно займатися своїми справами. А не так, як раніше, — мусила постійно зазирати в телефон. Тепер усе бачу на годиннику: ось прийшло повідомлення від людини — я відповіла. Іншим разом годинник пише, що у мене перебої з інтернетом. Показує погоду, сигналізує про кров’яний тиск. Нагадує, що я довго сиджу на одному місці й варто пройтися. Це — мій справжній друг. Дякую благодійному фонду й Уповноваженій Київради з прав осіб з інвалідністю Лесі Петрівській, що не залишають нас у біді».
Юлія Тесленко
Юлії Тесленко 38 років. Вона родом із села Северинівка Білоцерківського району на Київщині. Жінка втратила слух у 3 роки. Малою взимку вийшла на вулицю, загубилась і сильно застудилася. Хвороба дала ускладнення на органи слуху.
«Дитиною мені було непросто прийняти свою глухоту. Було важко спілкуватися. Найбільше переживала — як порозумітися з мамою?», — зізнається жінка.
Юлія вчилася в Білій Церкві — там жила її тітка. Пізніше вступила до Національного авіаційного університету, на спеціальність «економіка підприємства». Вищу освіту там отримували 10 осіб із порушенням слуху, з ними працював перекладач жестової мови. Юлія жила в гуртожитку. З майбутнім чоловіком Романом познайомилася в культурному центрі «Райдуга», він теж глухий. У подружжя народилася донька — Діані 17 років, вона чує. Допомагає батькам у всіх побутових справах — викликати швидку чи подзвонити в жек.
Юлія три роки тому як волонтерка долучилася до Київської організації українського товариства глухих. У цій спільноті допомагає людям розбиратися з проблемами, спілкуватися через дистанційного перекладача в сервісі УТОГ (перекладачі жестової мови працюють дистанційно 24/7. Їм можна подзвонити по відеозв’язку у вайбері чи вотсапі. Фахівець допоможе глухому порозумітися з людиною, яка чує). А тепер Юлія розповідає, як користуватися розумним годинником. Вона теж отримала такий гаджет.
«Смарт-годинник чудовий. У ньому черпаю багато інформації. Є месенджери вотсап та вайбер, додаток Приват24, будильник, вимірювач тиску й серцебиття, крокомір. Але найважливіша функція — сигнал повітряної тривоги. Адже не всі мають додатки в телефоні. І якщо поруч нікого немає, глуха людина про це не дізнається», — ділиться Юлія Тесленко.
Пригадує перший день російського вторгнення: «Було дуже страшно. Я в той день вийшла на роботу — працюю в Центрі обслуговування платників податкової служби. Секретар сказала: йди додому, почалася війна. Дороги на виїзд із міста були забиті, виїхати автівкою було тяжко. До квітня 2022 року жили в моєму селі на Київщині. Потім повернулися до столиці. Більшість моїх знайомих виїхали за кордон. Подруга хотіла забрати й мене. Але вся моя родина, брат і сестра залишилися тут».
Юля вміє шити, в’язати, вишивати. Любить із дочкою гуляти містом. З людьми, які чують, спілкується за допомогою месенджерів. За потреби — наприклад у ресторані — може написати замовлення на аркуші.
«Ми й у театр ходимо, але, на жаль, на виставах немає перекладу для глухих. Добру якість мають субтитри до фільмів на сайті megogo. Але хотілося б кіно дивитися й на великому екрані, — додає Юлія Тесленко.
Анатолій П’ятницький
Лідія П’ятницька
Зворушує історія родини П’ятницьких. 69-річний Анатолій Петрович носить слуховий апарат. Його на п’ять років молодша дружина Лідія Пилипівна — не чує і не бачить, має першу групу інвалідності. Вони спілкуються дотиками. В такій непростій ситуації підтримують одне одного.
«У перші дні війни дуже переживали. Допомагав старший брат, підказував, що робити. На початку березня волонтери допомогли нам із дружиною виїхали у Волинську область. Повернулися за 2,5 місяці», — розповідає Анатолій П’ятницький.
Лідія Пилипівна була фотографом. Разом із чоловіком працювали на учбово-виробничому підприємстві УТОГ. Коли вона втратила зір — перейшли в підприємство товариства сліпих. Зараз чоловік уже на пенсії, доглядає за дружиною, всюди супроводжує її. Лідія П’ятницька говорить, що дуже вдячна чоловікові за цю підтримку.
П’ятницькі під час повітряних тривог ідуть в укриття біля їхнього будинку. Чоловік отримав розумний годинник 22 червня в Київській організації УТОГ. Сподівається, що це допоможе їм вчасно дізнаватися про небезпеку. Анатолій Петрович зізнається, що зі слуховим апаратом він трохи чує, але не завжди добре розуміє сказане.
До слова, у столичній опереті п’ять вистав адаптують для глядачів з порушенням зору. Музеї та театри поступово стають інклюзивними та безбар’єрними.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
