Коли іноземці приїжджають в Україну і вивчають нашу мову та одягають вишиванку це, без сумніву, викликає захоплення. Та коли вони разом з українцями переживають революційні події, борються за свободу, запрошують в епіцентр подій представників міжнародних ЗМІ, аби ті на власні очі побачили й донесли світу, який вигляд має зараз серце Європи — це варте великої поваги.
Тісна співпраця із пресою — можливість показати світу, що росія коїть на українській землі
Ця історія про Дірка Люстіга — швейцарця, до війни успішного бізнесмена, а нині — волонтера, який з 2014-го року супроводжував міжнародну пресу на Донбас, а з початком широкомасштабної — показав ряду країн, що терористична росія коїть на землях України.
Дірк — публічна й впізнавана особистість, учасник телевізійних дискусій та ініціатор надважливого проєкту «Mine Free Ukraine». Попри небезпеку, швейцарець лишається в Україні й пов’язує з нею своє майбутнє, а ще — щиро вірить в її перемогу.
В УКРАЇНУ ЗАПРОСИВ ЛЕОНІД КРАВЧУК
Після закінчення університету в Женеві, Дірк почав працювати клерком на Всесвітньому форумі у Давосі.
«Це був 1992 рік — економічний форум. Я був наймолодшим членом симпозіуму. Мені було 27 років. Якраз тоді від України вперше була невеличка делегація. Виступав перший президент Леонід Кравчук, — пригадує Дірк. — Дуже добре його пам’ятаю. Він поводився гідно, як належить президентові великої держави. Після офіційної частини був банкет. Ми розговорилися з Леонідом Макаровичем. Він розповідав, що Україна — держава, що має великий потенціал і між рядків запропонував мені організувати міні Давос в Україні. Мовляв, ти ж молодий, енергійний, невже не впораєшся? Для мене це був скоріше виклик. Як не впораюся? Та легко».
Коли швейцарець взявся за організацію масштабного заходу в державі, яка тільки-но здобула незалежність і починала вільне плавання, кілька разів пошкодував. На той час в Україні було важко як з логістикою, так і з комунікаціями, пригадує Дірк:
«Це була катастрофа. В Україні нічого не працювало. Я орендував цілу вантажівку для телекомунікації. Бо крім стаціонарного телефону на рецепції готелю „Президент“ не було нічого. А це форум світового масштабу. Модератором конференції був Богдан Гаврилишин».
Богдан Гаврилишин. Фото: Благодійний фонд
До речі, саме Гаврилишина називають найвпливовішим українцем світу. Він був співзасновником Світового економічного форуму в Давосі. Започаткував Європейський форум менеджменту, який надалі переріс у Всесвітню платформу для спілкування між світовими лідерами. Богдан Дмитрович — один із найвідоміших радників і консультантів державного управління та міжнародного бізнесу в понад 70 країнах на всіх континентах.
Зі слів Дірка, на форумі зібралося більше ніж півтори сотні представників з ряду розвинутих країн:
«Переймався за кожного учасника. Постійно імпровізував. Ледь пережив ті два дні конференції. А Леонід Макарович, навпаки, був у піднесеному настрої, жартував. Коли закінчилася офіційна частина, я трохи видохнув, бо знав вже: що-що а банкети Україна вміє влаштовувати (сміється — Авт.). Дійсно все пішло, як по маслу: президент розповідав анекдоти, гості сміялися. Столи ломилися від смачних національних страв».
ЗДІЙСНЮВАВ МРІЇ МАЛЕНЬКИХ УКРАЇНЦІВ
Саме під час форуму, організатор Дірк Люстіг познайомився з одним впливовим швейцарським бізнесменом, що започатковував свій бізнес в Україні. Він і пообіцяв молодому активісту «золоті гори», мовляв, переїжджай в Україну, будеш моїм компаньйоном.
Партнерства, на жаль, не вийшло, а в Україну Дірк таки приїхав. Не повертатися ж назад до батьків з опущеною головою, подумав чоловік. Тож бізнесом вирішив зайнятися без сторонньої допомоги. Точніше в партнерстві, але з іншими, більш надійними людьми.
«1993 рік — я став імпортером дитячих товарів. Це були перші в Україні оригінальні іграшки найкращих світових брендів. Я привозив українським дітям їхні мрії, — посміхається Дірк. — Перші Лего, Барбі, трансформери, пазли…».
Так швейцарський громадянин став українським підприємцем, відкривши фірму «Toy-Toy», яка двадцять п’ять років успішно працювала на українському ринку.
До речі, саме Дірк вигадав український варіант «Монополії», де на полі не тільки вулиці столиці, а й Крим, Харків, Одеса, Львів, Дніпро, Донецьк… Та найдорожче місце — Майдан, як символом боротьби.
РЕВОЛЮЦІЙНА КРОВ: ВІД МАЙДАНУ ДО ДОНБАСУ
Дірк Люстіг ніколи не був байдужий до всього, що відбувалося в Україні. Ба більше, друзі називають його швейцарським Бандерою. Неспокійний, принциповий, з активною громадянською позицією. Якщо співати гімн України, то до втрати голосу. Якщо боротися — до останнього.
Активний учасник Майданів
Якщо співати Гімн, то до втрати голосу
«Не треба боятися, якщо ти хочеш щось змінити — треба за це боротися. У мені завжди пульсувала революційна кров. А Україна ніколи не була нудна. Ми підійшли одне одному, — посміхається Дірк. — У 2004-ому я брав активну участь у Помаранчевій революції. Був учасником автопробігу „Поїзд дружби“. Ми хотіли прорвати інформаційну блокаду, розповісти українцям Сходу та Півдня правду про останні події в Україні, передусім на Майдані Незалежності у дні Помаранчевої революції».
Всі учасники автопробігу, образно кажучи, були родом з Майдану, зауважує швейцарець. Більше того, «Поїзд дружби» був інтернаціональним. Крім українців їхали грузини, поляки, швейцарці, канадці, американці…
«Іноземці — переважно журналісти — забезпечували контакт зі світовими медіа. Вже тоді я почав вести діалог із закордонною пресою. Згодом я був спостерігачем на дільниці у Донецьку».
Між майданами Дірк продовжував займатися бізнесом. Організовував виставки іграшок, їздив на подібні заходи в інші країни, аби йти в ногу з сучасними трендами.
У листопаді 2013-го швейцарець знову стає активним учасником Майдану — разом з усіма українцями виходить на акції протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом.
«Майдан — це початок пробудження національної свідомості. Прокидатися почали навіть ті, хто весь час удавав, що їх це не стосується. За свободу, за вільну Україну з сильною демократією — ну як можна було лишатися осторонь цих подій, — ніби перепитує Дірк. — Я не міг думати ні про бізнес, ні про щось інше. Кожен день проводив на Майдані».
Світлини з Революції Гідності в Україні були на перших шпальтах світових видань. Сама ж Революція залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії.
Під час поїздок на Донбас
«До України був прикутий погляд міжнародної преси. Тоді я і почав співпрацювати з іноземними журналістами. А вже з 2014-го супроводжував їх на Донбас та передавав гуманітарну допомогу, куди майже нереально було потрапити».
Місія Дірка була непростою й небезпечною. Градус відповідальності надвисокий. Адже треба було вміти спілкуватися і з бандитами, і з бойовиками. Та це ніколи його не зупиняло. Навіть у думках він не допускав, що покине Україну в найскладніший для неї час.
Дірк Люстіг з Героєм України Дмитром Коцюбайлом, легендарним Да Вінчі, який поліг за Україну
З легендарною парамедикинею Тайрою
«Тоді я познайомився з чудовими людьми — волонтеркою Аліночкою (Аліна Михайлова) та її майбутнім нареченим Дмитром Коцюбайлом. Славнозвісним нашим Да Вінчі. Для мене він назавжди лишиться обличчям патріотизму, справжнім символом України. З ним завжди було цікаво говорити. Мудрість не по роках. За його життя я ініціював у британському виданні „The Independent“ статтю про його бойовий шлях. Це Герой України, про якого можна книгу писати, — говорить швейцарець. — Є серед українських захисників чимало людей дружбою з якими я пишаюся. Наприклад, парамедикиня Тайра — Юлечка Паєвська. Я можу довго продовжувати список справжніх бійців за свободу, цілісність країни і її незалежність. Ці люди рідні мені по духу. На них тримається наша Україна».
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ЗІ ШВЕЙЦАРІЇ
Ще одна місія Дірка Люстіга — вже вісім років поспіль він офіційний помічник Святого Миколая, якого з нетерпінням чекає малеча, аби посмикати улюбленого святого за бороду, перевірити його суперсилу й отримати подарунки.
Швейцарець переконаний: попри всі складнощі війни, віра в дива має залишатися в серці кожної дитини.
Особлива місія
В усіх областях діти чекали на Святого Миколая з нетерпінням
Щемливі миті, коли діти просять зупинити війну
«Інколи доводилося вітати діток просто неба»
«Ми даруємо діткам хоча б пару годин іншого життя. Проєкт „Помічники Святого Миколая“ реалізується з 2015-ого року. Першочергово ми почали їздити до шкіл Слов’янська та по сусідніх селах. З кожним роком відвідували все більше й більше населених пунктів. А далі пішла Дніпропетровщина, Харківщина. Минулого року їздили ледь не по всій Україні, бо багато діток-переселенців. Проводили свята в укриттях. Ви не уявляєте, які це відчуття, коли дитина тримає тебе за руку і вдивляючись в очі, просить зупинити війну», — говорить співбесідник зі сльозами в очах.
Бувало навіть таке, коли в населених пунктах не було жодного вцілілого приміщення, яке б дозволяло зібратися гуртом, тож доводилося вітати дітей просто неба у дворі, ділиться Дірк:
«Важко на серці від того горя, яке віддзеркалюється у дитячих очах. Але наша мета — відволікти дітей від тієї біди, в якій ми живемо, щоб вони трохи забули про війну й занурилися в атмосферу свята».
РОЗМІНУЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ
Наразі, маючи вагомі міжнародні зв’язки та харизму Дірку Люстігу вдається залучати колосальну допомогу для нашої країни. Адже Дірк — один з найповажніших ротарійців сьогодення. Його знають в усіх областях України, бо він там, де потрібна допомога.
Ще п’ять років тому Дірк виступав на міжнародних платформах з ініціативою «MineFree Ukraine»:
«Тоді за середньостатистичними оцінками вибухонебезпечними предметами було забруднено 7000 квадратних кілометрів території України. Ми припускали, що об’єднаними зусиллями світової спільноти, розмінуємо Україну за 10 років. На сьогодні цифри різняться в різних інстанціях, але орієнтована площа забруднених земель складає 140 000 квадратних кілометрів. Тобто в двадцять разів більше».
Десь на мінному полі
«Mine Free Ukraine» — це масштабний проєкт, який нині реалізується в Україні спільно з міжнародними організаціями та Державною службою України з надзвичайних ситуацій. Міжнародні донори, серед яких основне місце посідає саме Швейцарія, доставляють в Україну техніку та вибухозахисне екіпірування й спорядження. Починаючи від машин для розмінування до квадрокоптерів, обладнаних магнітометром для виявлення піротехнічними підрозділами ДСНС вибухонебезпечних предметів.
«Mine Free Ukraine» — надважливий проєкт для України
«Я брав участь у навчаннях на Донбасі спільно з The Fondation Suisse de Dеminage, отримав знання про розмінування і зрозумів наскільки це нагальна проблема, яку ми маємо вирішувати. І тут може допомогти лише така глобальна організація, як Ротарі Інтернешнл. Тепер наша мета — це розмінування України. Вже зараз ми маємо велику підтримку серед друзів-ротарійців. Ми проводимо навчання, співпрацюємо з ДСНС по всій Україні. Є чітке порозуміння, виявлені ключові потреби, розроблена дорожна карта. Разом в синергії з Міністерством оборони та ДСНС ми працюємо над „Mine Free Ukraine“. Нам потрібно, щоб світ знову почув нас і підтримав. Щоб на наших землях ми збирали щедрий урожай, а не міни».
У Дірка Люстіга час розписаний похвилинно. Навіть інтерв’ю журналістці «Вечірнього Києва» він давав між важливими переговорами з міжнародними донорами.
Дірк вже організував безліч доброчинних акцій, але це його не зупиняє. Каже, що попереду ще безліч справ.
«Я люблю Україну безмежно! Так і запишіть» Фото: Сніжани Божок
«Україна — найкраща! Я люблю її безмежно! Так і запишіть», — підсумовує наше інтерв’ю швейцарський патріот України Дірк Люстіг.
Читайте також у «Вечірньому Києві» історію столичної волонтерки Лесі Джадан, яка з перших днів широкомасштабної війни не побоялася взяти на себе відповідальну і почесну місію стати Президенткою.
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ», фото з архіву Дірка Люстіга
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
