Втрачені святині Києва: Микільський військовий собор Івана Мазепи

Період правління видатного Гетьмана Івана Мазепи ознаменувався розвитком архітектурного стилю козацького бароко, яке яскраво відобразилося у багатьох сакральних та культових спорудах того часу.

Відомо, що на кошти цього гетьмана були відреставровані та побудовані чимало величних церков та храмів, але справжнім архітектурним шедевром вважався побудований у 1696 році великий кам’яний Собор, який знаходився неподалік від сучасної площі Слави.

Микільський собор на старовинній листівці. Фото з відкритих джерел

Колись на місці цього величного храму в XI століття знаходився жіночий монастир, черницею в якому на схилі літ була мати преподобного Феодосія Печерського. Невідомо, коли сам монастир було зруйновано, але значно пізніше ця місцевість слугувала виноградниками.

«Де виноград при монастирі Святого Миколая, фундаменти проглядають», — згадували у своїх враженнях мандрівники XVI століття.

Будівництво святині Мазепа замовив Йосипу Старцеву. Фото з відкритих джерел

В 1690 році це місце для будівництва майбутньої святині обирає Гетьман Іван Мазепа. Для її будівництва він запрошує одного з найвідоміших тогочасних зодчих — Йосипа Старцева, відомого не лише будівництвом, але й реставрацією сакральних пам’яток.

Коштом Івана Мазепи були збудовані та відновлені знакові київські святині. Колаж: Наталія Слінкіна

«Підрядився мені москвичин, кам’яної справи майстер Йосип Дмитрієв, поставити у Києві дві кам’яні церкви: одну поблизу монастиря братського святого Богоявлення, а іншу в монастирі пустинному святого Миколая, за що я йому, майстру, за умовою віддав кошти, а саме п’ять тисяч рублів, а також борошна та солонини віддав, а церков ще багато не приведено до своєї довершеності», — напише у 1693 році Іван Мазепа у листі до царів Івана та Петра.

Згодом, коштами Івана Мазепи будується Богоявленський собор на Подолі, а також змінюють свій вигляд старовинні храми Києва: Софіївський Собор, Михайлівський Золотоверхий та Успенський Собор Києво-Печерської Лаври також набувають вишуканих барокових форм, ознаменувавши період розквіту самобутньої національної архітектури, що одержало назву козацького (мазепинського) бароко.

Микільський військовий собор на гравюрі середини ХІХ століття. Фото з відкритих джерел

На період будівництва святині припадає розквіт української культури, науки та мистецтва, достатку та добробуту народу та загального задоволення життям, після декількох століть життя в умовах війни.

За шість років Йосип Старцев побудував унікальний за своєю величчю та красою Микільський собор, який одразу ж став окрасою Києва.

Центральний фронтон вражав своєю красою. Фото: Спільнота «Пам’ятки України першої половини ХХ століття»

Історики вважають, що сам Іван Мазепа особисто вносив корективи в архітектурний проєкт, бо стиль храму докорінно відрізняється від інших храмових комплексів Старцева, побудованих в інших містах.

Святиня славилася своєю красою. Фото з відкритих джерел

Фото: Спільнота «Пам’ятки України першої половини ХХ століття»

Тому Микільський Собор став першим храмом, побудованим у новому вишуканому стилі, не характерному для тогочасної храмової архітектури нашого міста.

«Стиль собору не має нічого московського, плани та фасади його створюють відмінні від нього архітектурні форми. План Собору подібний до Братського монастиря з поперечним трансептом та двома фасадними вежами, що ведуть на хори. Загальна побудова плану симетрична, задум простий, однак не схожий ні на московські, ні на українські храми, — він західний», — описував святиню краєзнавець Костянтин Щероцький у путівнику «Київ» за 1918 рік.

За його твердженнями, в соборі був надпис про його заснування: «на винограді Миколаївському та на мощах святого Мартирія та Іларіона Печерських в році 1690».

Інтер’єри храму вражали красою. Спільнота «Пам’ятки України перщої половини ХХ століття»

Спільнота «Пам’ятки України перщої половини ХХ століття»

«Собор стоїть посеред просторого двору — могутній та величний як фортеця. Він збудований у величну епоху київського будівництва та втілив у собі справжній характер бароко», — підкреслював Костянтин Шероцький.

Інший дослідник київських пам’яток, Євген Кузьмін у своїй праці «Київ, якого не знають» зауважував:

«Яскравий бароковий характер споруди особливо проявляється у гарному випнутому фронтоні церковних сіней, прикрашених шатровими зубцями та повністю вкритими мереживом орнаменту, в якому вже відчувається вступ до дещо манірних та грайливих форм XVIII століття».

На головному фасаді чудове малярство у стилі українського іконопису (князь Володимир в козацькому кунтуші та ін.), розкішне ліплення з ликами янголів, квітами, листям, виноградом. Все це дає простір для фантазії, вражаючи око вишуканістю та розкішшю.

Краса Микільського собору вражала не лише ззовні, але і всередині святині. Особливо привертав до себе увагу семиярусний іконостас, прикрашений скульптурою та мереживною різьбою, він справляв неабияке враження на багатьох вірян.

«В композиціях відчувається влив італійського мистецтва», — зауважував Костянтин Широцький.

Дзвіниця собору, постраждала від обстрілів більшовиків у січні 1918 року. Фото з відкритих джерел

У 1831 році Собор стає частиною військової фортеці, у зв’язку з чим він став іменуватися Микільський Військовий Собор.

Як згадують тогочасні кияни, з храмом був пов’язаний майже анекдотичний випадок, бо коли Російська Православна Церква оголосила анафему Іванові Мазепі у храмі в одній частині служби згадували про це, а в іншій частині прославляли ого ім’я, як засновника цієї святині.

Останні світлини, зроблені незадовго до руйнації храму. Фото: Спільнота «Пам’ятки України першої половини ХХ століття»

Фото: Спільнота «Пам’ятки України першої половини ХХ століття»

У 1919 році у стінах храму відслужив першу Літургію українською мовою Митрополит Василь (Липківський), а церковним хором керував видатний український композитор Микола Леонтович.

З встановленням радянської влади для Микільського Військового Собору настають важкі часи: при наступі у 1918 році, більшовики обстріляли храм з артилерії, в нього влучили 63 набої.

Згодом святиню вдалося реставрувати, проте у 1934 році один із найкрасивіших київських храмів, розділив долю інших київських святинь. Він був зруйнований радянською владою. За кілька десятиліть поруч із ним зведуть Палац піонерів, який більш відомий нині як «Палац для дітей та юнацтва».

Микільський собор на пам’ятнику біля площі Слави у Києві. Фото: Тетяна Асадчева

«Всупереч важливості архітектурного комплексу цього собору „Великого Миколи“, і собор, і його дзвіницю, монастирські стіни й Економічну браму знищено. На відміну від руйнування головної церкви Золотоверхого Михайлівського монастиря, не зберегли ані одної деталі прикрас цього собору, хоч було що зберігати: залізні двері, прикрашені візерунками, майолікові розетки, царські врата іконостаса, не кажучи вже про сам іконостас, колони головного та бічних портиків тощо. Немає і друкованих звітів про руйнування соборної церкви», — зазначив історик архітектури Тит Геврик (США) у своїй праці «Втрачені споруди Києва».

Ще у 90-х роках минулого століття часто ставилось питання про необхідність відбудови цієї легендарної святині. За часів Віктора Ющенка, архітектором — реставратором Юрієм Лосицьким навіть був складений проєкт відбудови Собору.