Багато молоді й нескінчені сльози. Жінки й чоловіки з великим оберемками квітів на розпаленій спекою Михайлівській площі. Вони з Києва, Львова, Кропивницького та з фронту. Їх зібрала велика втрата людини, яку вони цінували й любили — Владислава Онищенка, молодого військового з позивним «Поет», який загинув на Херсонському напрямку.
Владислав Онищенко пішов до війська у березні 2022 року.
Батько Владислава — офіцер ЗСУ, на війні з 2014 року. Мама — вчителька української мови та літератури. Саме до неї підходили, щоб обійняти та підтримати всі, хто прийшов попрощатись з Владиславом.
Командир загиблого захисника пояснив журналістці «Вечірнього Києва», що «Поет» був військовим підрозділу Сил спецоперацій ЗСУ. Він загинув у бою, як герой, не відступив у дуже складній ситуації. Владислав був разом з товаришами на катері. Це все, що можна з огляду на воєнний час розповісти, сказав військовий.
Так само не могли поділитись подробицями й побратими Владислава Онищенка.
Навколішках зустрічали юнаки та дівчата труну з другом, однокурсником та однокласником і побратимом.
Владислав навчався на факультеті іноземних мов у Львівському університеті імені Івана Франка. Від початку повномасштабного вторгнення рф він зголосився захищати Україну від російських окупантів.
На Михайлівській площі зібрались ті, хто приїхав з різних міст на прощання з Владиславом Онищенком.
«В лютому 2022-го перебував у Львівській теробороні, в березні приїхав до Києва та вступив у добровольчий батальйон „Реванш“. Згодом став частиною штурмової бригади ГУР. Був у найгарячіших точках: Енергодар, Бахмут, Запорізький напрямок», — повідомили в альма-матер воїна.
Рідні й близькі Влада Онищенка під час прощання у Михайлівському соборі.
Мама Владислава, пані Лілія, у сльозах стояла біля труни. До неї підходили колеги, вчителі Влада та знайомі родини.
А пані Лариса Барбанова, мамина сестра та тітка загиблого воїна знайшла сили розповісти про племінника.
— Чому він пішов на фронт?
— У нього батько служить у ЗСУ з 2014 року. Коли почалось широкомасштабне вторгнення він одразу сказав, що піде на фронт. Він вчився на перекладача німецької мови у Львові. Спершу його не взяли до війська, бо був дуже малий ще — 20 років. Але він пішов у тероборону і далі добивався йти на фронт. Зрештою, у Києві, його прийняли у «Реванш», де він пройшов підготовку, а далі — потрапив до ГУР.
Влад Онищенко з побратимом: фронтове фото.
— Яким був Влад?
— Влад був дуже творчим. У нього була своя група «Панк-рок», він писав вірші. Ми не думали, що він в один день стане чоловіком.
— Що на нього вплинуло?
-Я думаю, що це було у ньому і раніше. Готовність захищати. Він це придушував у собі, бо мама дуже страждала, що батько постійно на війні. Влад це відчував. Але коли ми були у Києві, а він — навчався у Львові, тато на той час був у Маріуполі. почалась війна і він вирішив, що час воювати за Україну.
— Коли ви дізнались про загибель Влада?
— Дев’ятого серпня ми дізнались, що він зник безвісти. А потім дізнались, що він з хлопцями загинув… І з кожним з них у різних регіонах оці дні прощались командири…
Владислав Онищенко писав вірші, влаштовував літературні читання, вчився на німецькій філології в ЛНУ.
— Що ви згадуєте зараз про племінника?
— Ми їхали зараз сюди та плакали, і сміялись. Влад був дуже легким і смішним. Він нічого не боявся! Йому все вдавалось. Наприклад — захотів і зібрав рок-гупу. Або вирішив провести літературні читання у Львові, коли не мав ніяких знайомих — і провів. В усе це ув’язувався, робив, не боявся поразок.
Він з тих, хто жартує з серйозним обличчям. Він все глибоко відчував і переживав. Міцно дуже обіймався завжди. Талановитий і з великим серцем. У них вся родина така…
На прощання з учнем приїхала і директорка ліцею Тараса Шевченка з Кропивницького, де здобув середню освіту Владислав Онищенко та його класна керівниця.
Обидві жінки ділились дуже конкретними спогадами. Вони кажуть, що Владислав запам’ятовувався одразу і забути його неможливо.
Колот Олена, класний керівник, розповіла, що Влад був активним, багато читав, вмів доводити власну думку і намагався привернути до себе увагу. «Я є! Я існую!» — такий від нього йшов виклик.
«Він чітко знав, чого хотів. Я не здивувалась, коли дізналась, що він на фронті. У нього була дуже чітка громадянська позиція. Ви знаєте, ми востаннє спілкувались на останньому дзвонику і домовились зустрітись через 5 років. Тобто наступного, 2024 року у нас мала б бути зустріч…», — розповіла вчителька.
Під час відспівування у Михайлівському соборі, всі, хто пришов на прощання, стояли тісно навколо труни з тілом воїна. За воєнним правилом, вона вкрита Державним Прапором України.
Священик після того, як прозвучала «Вічна пам’ять!» звернувся до присутніх.
Він сказав, що такі молоді люди мають жити і розвивати Україну. Але вони гинуть на фронті. Чому? Бо вже дев’ять років росія намагається розшматувати і державу і народ. Саме тому ті чоловіки і жінки, що пішли на фронт — вчинили, як істині християни.
«Заповідь не убий — не стосується тих, хто боронить свою землю від ворога. Вся історія Нового і Старого Завітів — це боротьба добра зі злом. І саме це відбувається нині на нашій землі. Такі, як воїн Владислав — пішли у військо, бо люблять свою країну і свою сім’ю. І вони хочуть захистити те, що люблять. Оскільки Бог — є Любов, то він і забере безсмертні душі загиблих військових туди, де ця любов зосереджена», — сказав дуже важливі для всіх слова священик.
Видання «Вечірній Київ» розповідає про загиблих захисників. Читайте також:
«У Києві попрощались з Андрієм Веремієнком, „Монахом“. ФОТО».
«На фронті загинув актор і спортсмен Євгеній Світличний».
До слова, на фронті загинув активний учасник Революції Гідності, атовець та блогер Віктор Суходольський. За кілька днів до загибелі Воїна нагородили медаллю «За хоробрість у бою». У бою з російськими загарбниками дістав смертельне поранення ветеран війни та блогер Віктор Суходольський (позивний «Дідусік»). Полеглому герою було 55 років.
Фото Ольга Скотінкова та з відкритих джерел
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
