18 квітня в Україні відзначається Міжнародний День пам’яток та визначних місць.
Свято започатковане Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО у 1982 році, спрямоване на підвищення рівня обізнаності з різноманіттям культурної спадщини та ефективних дій заради її збереження для подальших поколінь.
З нагоди дня Пам’яток «Вечірній Київ» згадує найцікавіші факти про одну з архітектурних перлин та візитівок нашого міста — Будинок Міхала Подгорського.
Будівля на листівках «Красиві будівлі Києва». Фото з архіву Еміля Панасюка
Фото з архіву Еміля Панасюка
Старовинна будівля знаходиться на розі вулиць Лисенка та Ярославового Валу, неподалік «Золотих Воріт» та завжди опиняється у центрі уваги багатьох киян та гостей столиці.
ЗАМОК БЕЗ БАРОНА
Маєток Міхала Подгорського та Золоті Ворота у 1900 році. Фото з архіву Еміля Панасюка
Будівля відома також за народною поетичною назвою «Замок Барона». Насправді — це не більше, як міська легенда, що не відповідає дійсності.
Вважається, що вона виникла помилково внаслідок того, деякі містяни пов’язували цей чарівний замок з бароном фон Штейнгелем, який володів значно скромнішою будівлею, що знаходилася на сусідній ділянці.
Також з іменем родини фон Штейнгелів пов’язана інша відома київська пам’ятка, яка знаходиться на вулиці Бульварно-Кудрявській, 27.
Вулиця Прорізна та будинок Подгорського. Фото з архіву Еміля Панасюка
Тож, жоден барон ніколи у замку на Ярославовому Валу не жив, а сам будинок, звели на замовлення підприємця Михайла Подгорського.
Наприкінці ХІХ століття він викупив двоповерхову споруду у нащадків збанкрутілої генеральші Ганни Калити та невдовзі, у 1896 році розпочинає будівництво власного прибуткового будинку.
Через 2 роки будівництво завершилося, а сама споруда одразу ж здобула значні симпатії не лише самого власника, але й киян.
ЗОДЧИЙ ЗІ СКАНДАЛЬНОЮ РЕПУТАЦІЄЮ
Вулиця Ярославів Вал на листівці у 1905 році. Фото з відкритих джерел
Автором оригінальної будівлі став цивільний інженер Микола Добачевський. На замовлення власника створив дивовижний проєкт, схожий на романтичні замки Франції.
Дослідники вважають, що зодчий та замовник могли познайомитися під час оформлення виставкової території для Промислової виставки 1897 року, де аграрій та лісовод виступав, як один з експонентів.
Вважається, що коли зодчий представив свій «середньовічний» план власнику, і той одразу погодився, закохавшись у цю неймовірну будівлю з першого погляду, не уявляючи навіть, що у майбутньому його чекає.
Досвідчені архітектори не радили підприємцю зв’язуватися з архітектором, що здобув собі славу на грандіозному будівництві Панамського каналу та інших відомих об’єктах.
Архітектура будівлі нагадує лицарський замок. Фото з відкритих джерел
На жаль, невдовзі після завершення будівництва на Ярославовому Валу, Миколу Добачевського спіткала трагічна доля.
За деякий час, до Києва дійшли чутки про викриття грандіозної афери при будівництві Панамського каналу, що надавало сатиричний відтінок самому слову «Панама». Цим негайно скористалися неприятелі зодчого, всіляко насміхаючись над його «панамськими заслугами». Подальша його кар’єра в Києві фактично завершилася, а його репутація була підірвана.
Після краху своїх грандіозних архітектурних амбіцій, Микола Добачевський неодноразово ставав героєм численних скандалів та публікацій у кримінальній хроніці.
Вид на будівлю з вулиці Івана Франка. Фото з архіву Еміля Паансюка
Дослідник Києва Михайло Кальницький у своїй книзі «Зодчество та зодчі» розповідає, що колись талановитий архітектор Добачевський згодом програв у карти усі свої статки, залишивши дружину та чотирьох маленьких дітей фактично без засобів існування.
Також дослідник описує витяги з протоколів поліції, де ім’я колишнього відомого зодчого фігурувало у зв’язку з періодичними бійками, єврейськими погромами та навіть спробою зґвалтування покоївки у готелі «Бристоль», які час від часу сколихували тогочасну міську громаду.
Крилаті демони над входом у будівлі. Фото: Ольга Косова
За деякий час згадки про Миколу Добачевського обірвалися….
Доля замовника містичного замку Міхала Подгорського також не склалася щасливо, бо за рік після завершення будівництва він раптово помер, а садиба перейшла у власність до його родичів, які невдовзі її продали.
ПЕРЛИНА АРХІТЕКТУРИ
Вид на будівлю з двору. Фото: Ольга Косова
Будинок Подгорського завжди вражає своїми виразними архітектурними формами, казковою романтичністю, а також неймовірним поєднанням романо-готичних та ренесансних форм та деталей.
Цікавою особливістю будівлі є також те, що її парадний вхід облаштований не просто з вулиці, а через браму, франковану постатями крилатих демонів, що тримають еркер.
Наприкінці ХІХ століття, цей незвичний для сучасних людей проїзд у двір мав враховувати габарити кінних екіпажів, через це бачимо обабіч підвищення, що обмежували рух коліс відносно брами.
Вхідна брама.Фото: Марина Чимерис
Надпис на вході будівлі. Фото: Ольга Косова
Привертає увагу відвідувачів артистичне ліпне склепіння в проїзді та важкі набірні стулки воріт і парадних дверей.
На порозі гостей зустрічає вітальний надпис «Salve», що у перекладі з латини означає «Вітаю», зроблений у мозаїчній підлозі в техніці «терацо».
Фрагмент інтер’єру. Фото: Ольга Косова
Фрагмент старовинного каміна фабрики Йоафата Анджейовського.Фото: Віталій Стельмах
Інтер’єр будівлі. Фото: Віталій Стельмах
Інтер’єри будинку розробляв Роберт-Фрідріх Мельцер, який займався інтер’єрами палаців монархів та знаних тогочасних аристократів.
На другому та третьому поверхах розташовувалися елітні квартири на 10-15 кімнат. Стелі приміщень прикрашалися ліпниною.
Старовинний камін в інтер’єрі. Фото: Ольга Косова
Фото: Юлія Мельник
Окрасою приміщень є старовинні кахляні печі виробництва відомої київської фабрики Йосафата Анджейовського. Вони вважаються справжнім витвором мистецтва.
Ще однією особливістю будівлі є те, що з двору будівля має сім поверхів. З тіньової частини споруди знаходилися приміщення для прислуги, згруповані у двох рівнях, з невисокими стелями й маленькими віконечками.
Ці «служби» з кухнями мали окремі чорні сходи, якими заносили продукти, дрова для опалення і кухонних плит, а також виносили сміття.
ВІДОМІ ЗАКЛАДИ та ПОДАЛЬША ДОЛЯ ЛЕГЕНДАРНОГО ЗАМКУ
Маєток Подгорського у 1985 році. Фото з архіву Еміля Панасюка
Приміщення на першому поверсі будівлі займали приватні та комерційні заклади: крамниці, цирюльня та кондитерська.
У київських газетах 1898 року можна знайти детальний опис відомої кав’ярні «У Золотих воріт» («A la porte d’Or»):
«Англійські бісквіти та вафлі власної фабрики. Незабаром відкриється булочна, кондитерська і кав’ярня в розкішному, спеціально влаштованому (за зразком столичних міст) приміщенні з електричним освітленням. Великий і різноманітний вибір всіляких печив до столу і чаю. Сирі продукти власних млинів і заводів. На чистоту приготування і доброякісність матеріалів звертаю особливу увагу. Продаж і приймання замовлень на всілякі кондитерські вироби як для міських, так і для іногородніх замовників у спеціальному пакуванні. Доставлення продуктів постійним замовникам. Будинок Підгорського».
Пам’ятка на світлинах 1980-х. Фото з архіву Еміля Панасюка
Фото з архіву Еміля Панасюка
Фото з архіву Еміля Панасюка
Також певний час у приміщенні будівлі діяв синематограф «Унікат», власником якого був чех — Йозеф Петраш. З 1915 року будинок став місцем зібрань чеської та словацької громади, а у 1917 році в будинку працював філіал Чехословацької Народної Ради, яку очолював Томаш Масарик.
Навесні 1915 року, в розпал світової війни, садибу придбав один з київських «цукрових королів» Лев Бродський. Як і попередній власник, він не мешкав за цією адресою (у нього був власний особняк на Липках), а здавав свою нерухомість в оренду.
На початку 1918 року декілька кімнат винаймала редакція газети «Наша думка». На другому поверсі функціонували умебльовані кімнати Лісневича, а в підвалі — пекарня Першого Єврейського споживчого товариства.
Будівля у 2015 році. Фото з архіву Еміля Панасюка.
Після приходу радянської влади, усі квартири стають комунальними. Квартири стають комунальними, а в наріжному двоповерховому будинку розміщується окружна міліція, міська військова комендатура та інші установи.
21 червня 1986 року будівля одержує охоронний статус пам’ятки архітектури та містобудування, а також як пам’ятка мистецтва місцевого значення (охоронний N152).
До 2000-го року у Замку мешкало кілька сімей — нащадків тих людей, які в’їхали сюди багато років тому, рішенням київської влади. З часом їх відселили.
Вид на Ярославів Вал у 2018 році. Фото: «Київський код».
Після того, як останній мешканець полишив будинок, його придбав політичний діяч Олександр Лойфенфельд. Спершу він планував робити реконструкцію, проте ці плани не були реалізовані.
Зараз будівля потребує дещо занедбана та потребує реставрації, проте на першому поверсі відкрита виставка ікон з Афону.
Також її можна відвідати у супроводі екскурсії, щоб потрапити всередину таємничої будівлі та зробити атмосфері світлини та помилуватися панорамою Золотоворітського кварталу та старовинного Києва.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
