Вони стали першими станціями зеленої гілки на Лівому березі Києва, започаткувавши подальший розвиток метрополітену, що вже за декілька років сполучив Харківський масив з центральною частиною міста.
До 30-ї річниці з моменту відкриття, «Вечірній Київ» підібрав найцікавіші факти про станцію «Славутич», яка, за своїм незвичним художнім оформленням, беззаперечно вважається однією з найоригінальніших у підземці.
ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ НАЗВА
«Славутич» — це давньоукраїнська назва річки Дніпро, що зустрічається навіть зараз в деяких літературних творах.
З моменту відкриття, її назва ніколи не змінювалася, хоча у проєктній документації вона мала іншу назву — Південний міст.
Інтер’єр станції символізує річку Дніпро. Фото: Олег Тоцький
ПРО СТАНЦІЮ
Колонна станція маленького закладення з острівною і прямою платформою, довжина платформи — 103,5 метра, ширина — 11,1 метра.
Це 34 станція Київського метрополітену та 7 на зеленій гілці, що активно будувалася у впродовж 1990-х років.
Альтернативні проєкти станції «Славутич». Фото з архіву Олега Тоцького
Більш класичний варіант оформлення станції. Фото з архіву Олега Тоцького
Один з альтернативних варіантів станції. Фото з архіву Олега Тоцького
ЗОРЯНА НІЧ ЧИ КОСМІЧНИЙ КОРАБЕЛЬ
Над художнім оформленням станції працювали архітектор Микола Альошкін та художники Юрій Левченко та Донат Оболончик.
За авторською концепцією, в інтер’єрі вони прагнули створити алюзію на нічний Дніпро-Славутич. Тож незвичний дизайн був визначений самою назвою т близьким розташуванням до річки.
У дизайні інтер’єру автори використали модні на той час оздоблювальні матеріали, зокрема використовували багато блискучого металу й усі відтінки річки — від синього до блакитно-сірого.
Родзинкою інтер’єру є водяні лілії на стелі. Фото: Олег Тоцький
Головною родзинкою станції є стеля. Плити перекриття пофарбовані в чорний колір, а під ними підвішені легкі сині конструкції з довгими рядами точкових світильників. Завдяки такому освітленню стеля станції стає невидимою і зникає, виникає відчуття зоряного неба над головою.
Також на стелі можна побачити оригінальні авторські конструкції у вигляді водяних лілій, а в торці станції — стилізовану композицію, що зображує річище Дніпра.
Проєкт станції. Фото з архіву Олега Тоцького
Фото з архіву Олега Тоцького
«Станція є чудовим прикладом того, як можна перетворити типовий проєкт на незвичайний архітектурний ансамбль. У моєму особистому рейтингу найцікавіших станцій зеленої лінії вона твердо входить до трійки найкращих», -розповідає дослідник столичної підземки Олег Тоцький.
Попри оригінальний інтер’єр, ззовні станція є повним контрастом, маючи не дуже привабливі архітектурні форми. Багато пасажирів через сірий бетон, каскадні форми жартівливо називають її «склепом» або «крематорієм на Лівому березі».
Президент Леонід Кравчук та прем’єр Леонід Кучма на відкритті станції «Славутич» 30.12.1992. Фото: Укрінформ
МЕТРО НА БЕЗЛЮДНОМУ МІСЦІ
Станція знаходиться на історичній території села Осокорки. У первісному проєкті Сирецько-Печерської гілки «Славутича» не було, станція з’явилася лише у середині 80-х років. Цим пояснюється невелика відстань між «Славутичем» та «Осокорками».
На момент відкриття ця місцевість ще не була значно забудована, тож метро з’явилося фактично «у чистому полі». На початку 90-х поодинокі пасажири що станцій «Славутич» та «Осокорки» дивувалися, кому потрібне таке метро, що закінчується у дачах.
На урочисте відкриття завітали перші особи держави. Фото: Укрінформ
«Це був безпрецедентний для Києва випадок, коли метро з’явилося всередині житлового масиву вчасно та навіть із випередженням його основної забудови. А ось жителі Харківського масиву, що вже існував задовго до цього, були не такі задоволені: їм, як і раніше, доводилося користуватися автобусами, адже відстань до найближчої станції метро складала понад два кілометри…», — розповідає Олег Тоцький.
Цю проблему вдалося вирішити лише за два роки, після продовження зеленої гілки та відкриття у 1994 році станції «Харківська».
Проява новобудов не суттєво збільшила пасажиропотік станції. Фото з відкритих джерел
МІСЦЕ ДЛЯ ЦІНИТЕЛІВ СПОКОЮ
За офіційними даними метрополітену станція входить до п’ятірки найбезлюдніших у столичній підземці, поступаючись лише «Вирлиці», «Гідропарку», «Червоному хутору» та «Дніпру».
ЇЇ пасажиропотік складає усього 6,8 тис. людей на день.
Відстань між Славутичем та Видубичам поїзд долає за 6 хвилин. Фото ілюстративне з сайту Метрополітену
НАЙДОВШИЙ ПЕРЕГІН та СУСІД-ПРИВИД
Відстань між станціями «Видубичі» і «Славутич» є найдовшою у Київському метрополітені — 3 кілометри 400 метрів, яку потяг проїжджає за 6 хвилин.
Також на цій ділянці метрополітену знаходиться недобудована станція «Теличка» — одна з 3 у київській підземці. Її будівництво розпочалося на початку 90-х, коли планувалося перепрофілювання промислової зони та подальшої забудови району. Проте ця ідея не була втілена, тож будівництво станції припинилося.
КИЇВСЬКИЙ ЖАРТ ПРО СТАНЦІЮ
За співзвучністю у назві з відомою маркою пива, «Славутич» входить у перелік «пивних станцій» метрополітену поруч зі станціями «Оболонь», «Чернігівська» та «Арсенальна».
До теми: Таємниці київської підземки: 40 років тому відкрили станції «Мінська» та Героїв Дніпра».
Також, минулого року Олег Тоцький також розповів про те, як будували метро на Подолі.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
