Ліна Костенко представила нову поетичну збірку «Вітер із Марса»
5 травня відбулася презентація нової поетичної збірки Ліни Костенко «Вітер із Марса», виданої «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Збірка охоплює три десятиліття творчості авторки, містить як раніше відомі, так і вперше опубліковані твори. Серед них — цикл «Коротко – як діагноз» (1993), вірші періоду пандемії, повномасштабного вторгнення та навіть 2026 року.
У новій збірці Ліна Костенко постає різною: ніжною і ліричною, а в громадянській ліриці – жорсткою та критичною. Вона звертається до теми штучного інтелекту, роздумує про формування нації з населення, захоплюється військовими та попереджає планету про «вітер з Марса».
Поетеса аналізує сучасні події, даючи оцінку переродженню України:
І на очах у всього світу,
на повен зріст у боротьбі,
от ми і вийшли на свою орбіту
і стали рівними собі.
Презентація мала закритий формат. Модератором виступив директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович. Серед гостей була донька поетеси, професорка Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська.
«Вітер із Марса» одразу став бестселером – перші 10 000 примірників було передзамовлено. Видавництво готує додатковий наклад у 8 000. Це свідчить про незмінну актуальність творчості Ліни Костенко, адже попередні її книги – роман «Записки українського самашедшого» (близько 234 000 примірників) та «Ліна Костенко: Триста поезій» (понад 300 000) – також мали величезні наклади.
Ліна Костенко запросила на зустріч письменників-військових, зокрема Єву Тур, Мальву Крижанівську, Єлизавету Жарікову, Іларіона Павлюка, висловивши бажання підтримати їх, хоч і зазначила, що зараз її допомога може бути обмеженою. Вона також поставила питання про час для творчості в умовах війни, але підкреслила, що це нагода «по-справжньому вчитися жити».
Про молодих письменників
Ліна Костенко розповіла про створення Фундації Ліни Костенко, яка має на меті підтримку та дослідження спадщини письменниці. Вона наголосила на важливості підтримки молодих авторів, згадавши власний досвід, коли її творчість не була одразу прийнята. «Я хочу, щоб вас, молодих, вітали, і щоб ми йшли не облаяні, не оббріхані, щоб ми писали прекрасно. Приходьте в нашу фундацію, читайте вірші, одне в одного вчіться», – закликала вона.
Поетеса згадала випадок, коли на одному з конкурсів її та Валерія Шевчука не включили до списку найкращих письменників, попри велику кількість читацьких голосів, бо вони «опинилися на узбіччі літературного процесу». «Щоб надалі нічого подібного не було – я кажу вам: у цій фундації прокладайте, молоді, шлях на наступні роки», – закликала Костенко, висловивши надію, що фундація допоможе письменникам бути почутими.
Про штучний інтелект
Ліна Костенко позитивно ставиться до прогресу, але застерігає від надмірної залежності від нього. Вона поділилася враженнями від пісень на її слова, створених штучним інтелектом (ШІ), зазначивши їхню емоційність. Водночас поетеса наголосила на унікальності людського розуму та душі:
Альтернативи розуму нема,
бо він живий, з душею нерозлучний.
Хіба вже людство злизало з ума,
що так потрібно створювати штучний?
(З вірша 2024 року)
Про Чорнобиль і війну
Поетеса провела паралелі між Чорнобильською катастрофою та повномасштабною війною, відзначивши, що обидві події мали руйнівні наслідки. Вона згадала про свої поїздки в Чорнобильську зону, про людей, які там мешкали, і про трагічну долю цілих сіл.
«І тут війна – і не забувайте, що з Білорусі, через зону, приходила до нас війна. Це ж не мислимо», – зазначила Ліна Костенко, підкресливши, що війна прийшла з місць, де Україну «добили» свого часу. Поетеса додала, що її надихала Чорнобильська зона, відчуття, що її життя не проходить марно, бо вона «щось робить і щось зберігає».
Про нову збірку та мистецьке чуття
Ліна Костенко розповіла, що відчула «вітер з Марса» як зловісне попередження про майбутні загрози. Це відчуття, наче вона побувала на Марсі, справило на неї глибоке враження. Поетеса зазначила, що її поезія завжди попереджала про небезпеку, але не завжди була почута.
«Через те треба писати так, щоб нарешті люди почули. Це було до війни. І не розуміли, що війна буде», – сказала вона, додавши, що такі передчуття не приносять полегшення тим, хто їх відчуває.
Про шістдесятників
Ліна Костенко розмежувала поняття «шістдесятник» як статус і як світогляд. За її словами, справжні шістдесятники – це ті, хто йшов на барикади, хто відстоював свої переконання навіть під час «страшних років судів». Вона критично поставилася до тих, хто підтримував радянську ідеологію, наводячи приклад Івана Драча, хоча й визнавала його величезний поетичний талант.
«Мені дуже шкода Івана Драча, талановитого поета», – сказала Костенко, згадавши його вірші, що прославляли комуністичну партію. Вона підкреслила, що поети мають залишатися вірними собі, а не піддаватися кон’юнктурі. Поетеса також зауважила, що молодь має брати приклад з попередніх поколінь, але йти далі, а не «спихати» їх.
Костенко згадала про трагічні та некоректні зображення шістдесятників у сучасних постановках, зокрема про спектаклі про Аллу Горську, Миколу Вінграновського та Василя Стуса. Вона наголосила на важливості взаємної поваги та любові, що панували в їхньому колі, на відміну від ворожнечі, що з’явилася пізніше. «Ми ніколи не переходили нікому дорогу. Ми були самодостатні», – підкреслила вона.
Про часи та таланти
Ліна Костенко переконана, що талановиті люди завжди з’являються, особливо в складні часи, коли їхні відчуття загострюються, і вони починають гуртуватися. Вона нагадала про часи, коли українську літературу намагалися знищити, забороняючи мову.
«Наші таланти вбивали. 20-ті роки – дуже талановиті люди були. […] У тяжкі часи талановиті й розумні люди загострюються особливо», – зазначила вона, додавши, що гуманітарна аура нації є необхідною.
Про антимілітарну літературу
Поетеса вважає, що література має бути антивоєнною, адже війна руйнує життя. Однак вона наголошує, що ворога потрібно знати. «Мову свого ворога треба знати, культуру ворога знати треба, якщо вона є. Літературу – все треба знати», – закликала вона.
Антивоєнна література, на думку Костенко, має йти через душу, а не бути декларативною. Вона протиставляє українську культуру російській, яка, на її думку, оспівує перемоги ціною людських жертв («Хоч рило в крові, но наша взяла»).
Про те, що надихає
Ліну Костенко надихає Чорнобильська зона, люди, які борються за Україну, та солдати, які читають її вірші в окопах. «Мене не надихають премії, звання і так далі. Героїв України понагороджували – за кого? А є у нас герої – вони ж не нагороджені. Вони полягли, і ніхто про них не знає. От де герої», – сказала вона.
Поетеса також зазначила, що її надихають «гарні люди», люди, в яких є «щось справжнє», а також військові, які виявляють глибоку шану до її творчості.
Про свободу і покликання письменника
Ліна Костенко вірить у майбутнє України, адже є люди, «які готові життя віддати». Вона підкреслює, що українці мають за що вмирати, бо мають для чого жити. Поетеса визнає, що будуть «страшні випробування» через «страшного сусіда».
«Письменник не повинен від чогось залежати. Якщо ти письменник – не треба засідати, треба писати, їздити», – закликала вона, підкресливши важливість свободи у творчості. Костенко згадала свій досвід, коли вона відмовилася від членства у спілці, не боялася не друкуватися і була готова обійтися без публікацій.
Вона з теплотою згадала редакторів, які не нав’язували їй свої вимоги, а також тих, хто під радянської влади наважився друкувати її «недруковані вірші». «Нічого не треба боятися», – підсумувала поетеса.
«Українці перше, що взяли – ми взяли свободу. Росіяни на це не здатні, вони щось не вміють. А українці – тільки незалежність – свобода внутрішня в нас є», – зазначила Ліна Костенко.
Дізнатися більше на: chytomo.com