Андрій Кучер з позивним «Мер» — військовослужбовець десантно-штурмових військ, засновник Спілки поранених «Міцні 300», спортивний амбасадор проєкту від «Повернись живим».
З початком повномасштабного вторгнення, Андрій вивіз свою сім’ю в безпечне місце та пішов до районного ТЦК. Через велику кількість добровольців його не взяли на службу, але він не втрачав часу та активно волонтерив, створив кухню на якій безплатно годував людей з прифронтових територій.
Згодом на території України почали створювати ДФТГ (добровольчі формування ред.). Там Андрій підписав контракт, потім став командиром групи швидкого реагування. Згодом разом з декількома хлопцями, «Мер» все ж прийшов за власним бажанням до ТЦК з твердим переконанням потрапити в десантно-штурмові війська.
«Єдине, що мене мучить, це те, що я збрехав дружині та приховував, що пішов добровільно. Бо не хотів, щоб вона мене вмовляла залишитися», — згадує перші місяці повномасштабного вторгнення Андрій Кучер.
Вони пройшли жорсткий відбір, тренування та одразу потрапили на нуль в Донецьку область.
«Для мене було важливим концентруватись на результаті, тому в багатьох моментах я не зважав на умови, прийняв те, що можливо бачу мирні пейзажі востаннє. Це не було в негативному контексті, це була готовність», — згадує перші бойові виходи Андрій.
«Через 3-4 дні після поранення до мене підійшли з вимогою підписати якісь папірці»
Вже під час боїв Андрія мало не зачепила куля снайпера, яка влучила в дерево поруч, але через декілька годин, на жаль, вбила взводного «Павла».
Стоячи далі на позиціях, «Мер» був разом з побратимом «Мажором», який приймав намаз в найглибшій точці бліндажа. Але почався обстріл, під час якого снаряд потрапив у місце розташування хлопців. Їх двох поранених почали евакуювати спочатку пішки через поле, потім машиною, де на руках в Андрія помер його побратим.
«Мер» отримав поранення плеча, пройшов евакуацію з Краматорська до Дніпра, а вже на 3-4 день після пережитого до нього підійшли з вимогою підписати якийсь папірець.
«Я зрозумів, що щось тут не так, адже в мене не працює рука, ще не витягнули уламки, а вже просять щось підписувати», — розповідає Андрій Кучер.
Андрій Кучер під час інтерв’ю «Вечірньому Києву». Фото: Борис Корпусенко
Лише від так само поранених хлопців, Андрій дізнався про додаткові документи, наприклад, «довідку про обставини поранення», бо ніхто з частини нічого не пояснював.
Зокрема систему надання послуг влаштували так, що через бюрократичні перешкоди чоловік не отримав виплати за поранення.
Згодом у Києві Андрію провели четверту операцію, поставили титанову пластину в плече. Варто зазначити, що всі операції та перебування в госпіталях були безплатними. Військовий заплатив лише за титанову пластину.
Закон вимагає на кожне лікування та стаціонарну реабілітацію військових отримати направлення з військової частини. Туди поранені приїжджали з жахливими болями, які навіть перешкоджали звичайній фізичній діяльності. Після цього Андрій зрозумів, що ніхто крім самих військових не вирішить питання надання якісних послуг, щоб оперативно відновити своє здоровʼя та повернутися на позиції до побратимів.
Формування Спілки поранених «Міцні 300»
Андрій мав досвід роботи політтехнологом, тому розумів як і що слід робити. І першим кроком було створення Спілку поранених «Міцні 300».
Її основною метою є захист прав поранених, юридична консультація та за необхідності допомога професійних адвокатів, сприяння поліпшенню реабілітації військових, вплив на законодавство України щодо УБД (статус учасника бойових дій), ВЛК (військово-лікарська комісія), МСЕК та багатьох інших необхідних питаннях.
Також щотижня Андрій влаштовує для хлопців з госпіталів виїзні екскурсії чи майстер-класи. Крім того, організація залучає військових до адаптивних видів спорту та заохочує долучатися до змагань «Ігри нескорених».
Поранені захисники під час екскурсій. Фото: «Міцні 300»
Також Андрій виступає за зміни в системі та активно розповсюджує інформацію щодо цього, одночасно пропонуючи альтернативи, спираючись на досвід західних партнерів. Звернутись за допомогою до «Міцних 300» можна через Фейсбук сторінку.
«Коли я сам лежав в лікарні, мені було приємно коли приходили волонтери, взаємодіяли з тобою, тому я розумів що хлопців потрібно витягати звідти», — згадує своє лікування Андрій.
Також оскільки Андрій Кучер є спортивним амбасадором з 20 відібраних ветеранів проєктом «Повернись живим» разом з посольством США, спілка працює і в цьому напрямі. Зокрема це стрільба з лука, адже Андрій сам стріляє зубами через наслідки поранення.
Поранені бійці під час стрільби з лука. Фото: «Міцні 300»
У «Міцних 300» є великі плани на майбутнє, не тільки для військових, але і їхніх сімей. Програма включає спортивні сімейні змагання, кемпінг з навичками виживання. Вже цієї весни «Міцні 300» планують провести спортивні змагання для поранених та ветеранів.
Головне на чому наголошує організація: ветеран — цінність держави, але при цьому ніхто не зможе краще розв’язувати проблеми поранених, ніж вони самі.
«Це погано, коли розділяють ветеранів та суспільство. Адже ми і є частина нашого українського вільного незламного суспільства», — зазначив Андрій Кучер.
Поважаймо роботу військових, будьмо вдячними та не байдужими. Це має бути як на соціальному, так і на державному рівні.
Також в столиці працює «Київ мілітарі хаб», який також надає консультації військовим та їх сім’ям, про це читайте в матеріалі «Вечірнього Києва».
Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
